Постанова

від 19.03.2014 по справі 820/1984/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.03.2014р. справа № 820/1984/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум-Буд" до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області проскасування рішень , -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атріум-Буд», в порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень відповідача, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, від 26.12.2013 р. № 3220302203 та від 26.12.2013 р. № 3320302203.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті від 02.07.2013 року № 2474/2240/24287905, викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених реальних господарських операцій. З вказаних міркувань позивач вважав, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, своїх письмових заперечень проти позову не надав, правом на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся судом належним чином, в порядку ч.3 ст.33 КАС України, причин неприбуття до судового засідання до відома суду не довів.

Оскільки завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, а також з огляду на правовий статус відповідача як суб'єкта владних повноважень та приписи ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути і вирішити спір на підставі наявних у справі документів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атріум-Буд», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 24287905, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

За матеріалами справи судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 р. № 3220302203, яким визначена сума грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 149.582,75 грн. (у тому числі за основним платежем - 105.910,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 43.672,75 грн.), та податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 року № 3320302203, яким визначена сума грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 149.774,25 грн. (у тому числі за основним платежем - 123.391,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 26 383,25 грн.) були винесені ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові ГУ Міндоходів у Харківській області з посиланням на акт № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013р. за період діяльності з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення всіх спірних рішень слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Технопром.Буд», ТОВ «Екотерра-Плюс», ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «АКПД-ПЛЮС», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Експортком», у зв'язку з отриманими від інших органів доходів і зборів матеріалів податкових перевірок контрагентів платника податків, де містяться висновки про відсутність будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013 року суджень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що позивач, ТОВ «Атріум-Буд» мав реальні господарські зносини з ТОВ «Технопром.Буд» (код - 36555074), ТОВ «Екотерра-Плюс» (код - 33897396), ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» (код - 33547165), ТОВ «АКПД-Плюс» (код - 34756876), ПП «Промкомплект Україна» (код - 35477839), ТОВ «Експортком» (код - 37766274).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що всі перелічені особи наділені правовим статусом суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а відтак, є реально існуючими суб'єктами права. Вказані обставини підтверджуються довідками Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, визнаються сторонами по справі, не піддані сумніву органом доходів і зборів в акті № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013 року.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б у спірних правовідносинах спростовували презумпцію добропорядності, добросовісності та сумлінності ТОВ «Атріум-Буд» як платник податків. В тексті акту № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013 року таких даних ДПІ також не викладено.

За формою, предметом домовленостей, змістом прав і обов'язків, умовами виконання зобов'язань правочини, на підставі яких склались згадані господарські зносини, та котрі були укладені позивачем, ТОВ «Атріум-Буд» з ТОВ «Технопром.Буд» (код - 36555074) (вчинені у формі окремих письмових документів - договорів від 21.06.2010 № 21/06-1, 21.06.2010 № 21/06-2, 21.06.2010 № 21/06-3, 21.06.2010 № 21/06-4, 07.07.2010 № 07/07, 13.07.2010 № 14пр/06, 15.07.2010 № 15/07, 02.08.2010 № 02/08, ТОВ «Екотерра-Плюс» (код - 33897396) (вчинений у спосіб обміну документами -рахунками-фактурами № ЕК-1908.001 від 19.08.2010, № ЕК-2508.003 від 25.08.2010, видатковими накладними № ЕК-1908.007 від 19.08.2010, № ЕК-2508.003 від 25.08.2010, податковими накданими), ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» (код - 33547165) (вчинений у формі окремого письмового документа - договору від 25.03.2011 № 25/03-6), ТОВ «АКПД-Плюс» (код - 34756876) (вчинений у формі окремих письмових документів - договорів від 15.09.2011 № 1509/2, від 27.09.2011 № 27/09/24, від 28.09.2011 № 25, від 30.09.2011 № 26, від 03.10.2011 № 28/1, від 03.10.2011 № 28/2, від 03.10.2011 № 28/3, від 03.10.2011 № 310/27, від 04.10.2011 № 2909/29, від 24.10.2011 № 24/10/31), ПП «Промкомплект Україна» (код - 35477839) (вчинений у формі окремого письмового документа - договору від 05.12.2011 № 1/12/05), ТОВ «Експортком» (код - 37766274) (вчинений у формі окремих письмових документів - договорів від 05.12.2011 № 9, від 01.02.2012 № 0102/002, від 19.02.2012 № 0102/003, від 25.01.2012 № 2501/001, від 01.02.2012 № 0102/001) закону не суперечать, можливостей для набуття ТОВ «Атріум-Буд» безпідставної податкової вигоди не створюють.

З наявних у справі документів випливає, що вартість товарів (робіт), отриманих позивачем від вище перелічених суб'єктів права, була оплачена у спосіб перерахування з банківських рахунків ТОВ «Атріум-Буд» безготівкових грошових коштів. Вказані обставини визнані ДПІ в тексті акту № 2474/2240/24287905.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також на вимогу суду позивачем до матеріалів справи були надані копії проектно-кошторисної документації, а саме: договірних цін, локальних кошторисів, розрахунків загальновиробничих витрат, відомостей ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, актів на витрачені при виконанні робіт матеріали, актів на передачу основних та додаткових матеріалів

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів

При вирішенні спору суд бере до уваги, що в силу п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України органи доходів і зборів мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Наведена норма Податкового кодексу України повністю кореспондує приписам ст.ст.202-204, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України, і зумовлює відсутність у контролюючого органу жодних правових підстав для прийняття рішення про збільшення грошових зобов'язань платника податків, сформованих за певним за правочином, до моменту визнання такого правочину недійсним в судовому порядку чи стягнення у судовому порядку активів, одержаних чи належних платнику податків за таким правочином у зв'язку з встановленою судом нікчемністю правочину.

Однак, як з'ясовано судом в ході розгляду спору, жоден з укладених позивачем та згаданими вище контрагентами правочинів податковою інспекцією у судовому порядку не оспорений.

Водночас з цим, ані обставини фізичної наявності товарів (робіт), ані обставини дійсності виконання робіт та реальності існування тих об'єктів, на яких виконувались роботи, податковою інспекцією не заперечувались, заперечень відносно розрахунків платника податків з контрагентами податковою інспекцією в ході судового розгляду справи не висловлено, в тексті акту № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013р. не наведено.

Встановлені в ході судового розгляду обставини дійсного виконання позивачем та контрагентами зобов'язань по спірним правочинам з метою досягнення передбачених договорами юридичних наслідків свідчать про настання змін у стані та структурі активів платників податків - сторін перелічених правочинів.

З приводу посилань ДПІ на акти податкових перевірок та зустрічних звірок контрагентів ТОВ «Атріум-Буд» суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу наведеного в судовому засіданні судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином робіт та товарів у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Суд відмічає, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння ПДВ були унормовані як приписами Закону України «Про ПДВ» (до 31.12.2010р. включно), так і приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні за змістом правові норми містяться в ст.ст.1 і 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналізуючи положення ст.ст.1, 7 Закону України «Про ПДВ», ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України суд доходить висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинних документів (в тому числі і податкової накладної) без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрації контрагентом податкової накладної в Реєстрі податкових накладних або подання скарги на постачальника.

Суд відзначає, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами як Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні за змістом правові норми містяться в ст.ст.1 і 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, ТОВ «Атріум-Буд» у спірних правовідносинах отримав в розпорядження документи, визначені законом як підстави для збільшення валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ, провів розрахунки з контрагентами, діяв з достатньою виваженістю, розсудливістю та обачливістю.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України «Про ПДВ», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нереальність господарських операцій без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірних рішень на момент їх винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум-Буд" до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування рішень - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкові Головного управління Міндоходів у Харківській області № 3220302203 від 26.12.2013 р. та № 3320302203 від 26.12.2013 р.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко