Ухвала

від 20.05.2014 по справі 820/1984/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 р.Справа № 820/1984/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Караульної Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014р. по справі № 820/1984/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум-Буд"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Атріум-Буд", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2013 р. № 3220302203 та № 3320302203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум-Буд" - задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкові Головного управління Міндоходів у Харківській області № 3220302203 від 26.12.2013 р. та № 3320302203 від 26.12.2013 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 п. 5.2 пп. 5.3.1 ст. 5, п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 14.1.27 пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, ст. 134, п. 135.1 ст. 135, ст.ст. 138, 139, ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 18.06.2013 року по 24.06.2013 року фахівцем ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Атріум-Буд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України, в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Технопром Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", ТОВ "АКПД-Плюс", ПП "Промкомплект Україна" та ТОВ "Експортком" за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 02.07.2013 року № 2474/2240/24287905, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 п. 5.2 пп. 5.3.1 ст. 5, п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.27 пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, ст. 134, п. 135.1 ст. 135, ст.ст. 138, 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення у періоді з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року:

- доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у загальній сумі 1 116 280, 35 грн., у т.ч. по періодах: ІІІ квартал 2010 року - 210 324,50 грн., І квартал 2011 року - 803 891,00 грн., ІV квартал 2011 року - 72 626,40 грн., І квартал 2012 року - 30 437,85 грн.;

- витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у загальній сумі 1 645 828,90 грн., у тому числі по періодах: ІІІ квартал 2010 року - 210 324,50 грн., І квартал 2011 року 787 972 грн., ІV квартал 2011 року 277 795,40 грн., І квартал 2012 року 152 253,75 грн., у т.ч.:

- витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 545 476 грн., у т.ч. по періодах: ІІІ квартал 2010 року - 217 485 грн., ІV квартал 2011 року - 206 170 грн., І квартал 2012 року - 121 815 грн., та. як наслідок, заниження сум податку на прибуток в розмірі 127 371 грн., у т.ч. по періодах: ІІІ квартал 2011 року - 47 419 грн., І квартал 2012 року - 25 581 грн.

пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 185, 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 198, ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення у періоді з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року:

- податкового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 223 256 грн., у т.ч. по періодах: серпень 2010 року - 42 064,92 грн., березень 2011 року - 160 778,32 грн., жовтень 2011 року - 14 325,28 грн., лютий 2012 року - 6 087,57 грн.;

- податкового кредиту з ПДВ у загальній сумі 223 256 грн., у т.ч. по періодах: серпень 2010 року - 85561,63 грн., березень 2011 року - 157 594,40 грн., жовтень 2011 року - 50 559 грн., грудень 2011 року - 5 000 грн., лютий 2012 року - 30 450,75 грн., у т.ч.:

- заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у сумі 109094 грн., у т.ч. по періодах: серпень 2010 року - 43 497 грн., жовтень 2011 року - 36 234 грн., січень 2012 року - 5 000 грн., лютий 2012 року - 24 363 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 р. № 3220302203, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 149.582,75 грн. (у тому числі за основним платежем - 105.910,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 43.672,75 грн.), та податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 року № 3320302203, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 149.774,25 грн. (у тому числі за основним платежем - 123.391,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 26 383,25 грн.).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Технопром.Буд», ТОВ «Екотерра-Плюс», ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «АКПД-ПЛЮС», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Експортком», у зв'язку з отриманими від інших органів доходів і зборів матеріалів податкових перевірок контрагентів платника податків, де містяться висновки про відсутність будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період по господарським відносинам між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Технопром.Буд», ТОВ «Екотерра-Плюс», ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «АКПД-ПЛЮС», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Експортком».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013 року суджень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994, № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи зі змісту абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Ведення господарських операцій фіксуються та підтверджуються первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з положеннями п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із: витрат операційної діяльності (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати та витрат банківських установ), інших витрат.

На підставі п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( в редакції закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Аналогічні положення закріплені у ст. 198 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування валових витрат, податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують понесення платником витрат та надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з акту перевірки від 02.07.2013 року № 2474/2240/24287905 та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Атріум-Буд" у перевіряємому періоді укладено договори з наступними контрагентами постачальниками:

- з ТОВ "Технопром.Буд": - договір від 15.07.2010р. №15/07 на виконання підрядних робіт за адресою: м. Харків. Привокзальний майдан, 7; - договір від 21.06.2010р. №21/06-3 на виконані підрядних робіт за адресою м. Харків вул. Власенко, 3; - договір від 21.06.2010р. № 21 06-1 на виконання підрядних робіт за адресою м. Харків вул. Власенко, 8; договір від 21.06.2010 року № 21/06-1 на виконання підрядних робіт за адресою: м. Харків, вул. Власенко, 10, - договір від 21.06.2010 року № 21/06-4 на виконання підрядних робіт за адресою: м. Харків, вул. Власенко, 12; - договір від 13.07.2010 року № 14 пр/06 на виконання підрядних робіт за адресою: м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 37; - договір від 07.07.2010 року № 07/07 на виконання підрядних робіт за адресою: м. Харків, вул. Косіора, 176.

На виконання умов вищезазначених договорів, ТОВ "Атріум-Буд" отримано наступні акти виконаних робіт, які увійшли до складу валових витрат у відповідному періоді: акт від 27.08.2010 року № 1 на суму 112 824,20 грн., без врахування суми ПДВ 22 564,84 грн.; від 31.08.2010 року № 1 на суму 132 291,70 грн., без урахування суми ПДВ 26 458,34 грн.; від 31.08.2010 року б/н на суму 54 884 грн., без врахування суми ПДВ 10 976,80 грн.; від 31.08.2010 року № 1 на суму 22 808,35 грн., без врахування суми ПДВ у розмірі 4 561,67 грн., від 31.08.2010 року № б/н на суму 80 000,00 грн., без врахування суми ПДВ 16 000 грн.

Також ТОВ "Технопром.Буд" видано на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 483 369,78 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 80 561,63 грн., суми податку на додану вартість по яким ТОВ "Атріум-Буд" включено до складу податкового кредиту відповідного періоду.

- з ТОВ "Екотерра-Плюс" складено видаткові накладні від 19.08.2010 року № ЕК-1908.007 та від 25.08.2010 року № ЕК-2508.005 на постачання ТМЦ, суми по яких увійшли до валових витрат позивача у відповідному періоді, а саме: від 19.08.2010 року № ЕК-1908.007 на суму 16 666,67 грн., крім того ПДВ 3 333,34 грн.; від 25.08.2010 року № ЕК-2508.003 на суму 8 333,35 грн., крім того ПДВ 1 666,67 грн.

ТОВ "Екотерра-Плюс" видано на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 30 000, в т.ч. ПДВ у розмірі 5 000 грн., суми податку на додану вартість по яким ТОВ "Атріум-Буд" включено до складу податкового кредиту за серпень 2010 року.

- ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг": - договір від 25.03.2011 року № 25/03-6 на постачання ТМЦ.

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ "Атріум-Буд" отримано від ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" видаткові накладні, суми по яких увійшли до складу валових витрат у відповідному періоді, а саме: від 15.04.2011 року № РН-3000275 на суму 93 182 грн., крім того ПДВ 18 636,40 грн.; від 15.04.2011 року № РН-3000276 на суму 368 050 грн., крім того ПДВ 73 610 грн., від 15.04.2011 року № РН-3000277 на суму 326 740 грн., крім того ПДВ 65 348 грн., а також податкові накладні: № 123 від 31.03.2011 року на загальну суму 111 818,40 грн., у т.ч. ПДВ 18 636,40 грн., № 124 від 31.03.2011 року на загальну суму 441 660 грн., у т.ч. 73 610 грн., № 125 від 31.03.2011 року на загальну суму 392 088 грн., у т.ч. 65 348 грн. Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за березень 2011 року.

- з ТОВ "АКПД.Плюс": - договір від 03.10.2011 р. № 28/1 на виконання підрядних робіт; - договір від 03.10.2011р. N 28/2 на виконання підрядних робіт; - договір від 03.10.2011 р. № 28/3 на виконання підрядних робіт; - договір від 04.10.2011р. №2909/29 на виконання підрядних робіт: - договір від 27.09.2011 року № 27/09/24 на виконання підрядних робіт; - договір від 28.09.2011р. №25 на виконання підрядних робіт: - договір від 03.10.2011 р. №310/27 на виконання підрядних робіт; - договір 09.2011р. №26 на виконання підрядних робіт; - договір від 24.10.2011 р. №24/10/31 на виконання підрядних робіт;

На виконання вищезазначених договорів, ТОВ "Атріум-Буд" отримано від ТОВ "АКПД.Плюс" акти виконаних робіт, які увійшли до складу валових витрат у відповідному періоді, а саме: від 31.10.2011 р. № 1 на суму 5 512 грн., крім того ПДВ 1 102,40 грн.; від 31.10.2011 р. №2 на суму 9 970 грн. крім того ПДВ 1 994 грн.; від 31.10.2011 р. № б/н на суму 1 755 грн. крім того ПДВ 351 грн.; від 31.10.2011 р, № б/н на суму 2 469 грн. крім того ПДВ 493,80 грн.; від 31.10.2011 р. № б/н на суму 8 387 гри, крім того ПДВ 1 677,40 грн.; - акт від 31.10.2011 р. № б/н на суму 113 657 грн., крім того ПДВ 22 731,40 грн., від 31,10.2011р. № б/н на суму 7 822,70 грн. крім того ПДВ 1 564,54 грн.; від 31.10.2011р. №1 на суму 1 283 грн., крім того ПДВ 256,60 грн.; від 31.10,203 і р. №2 на суму 19 533 грн. крім того ПДВ 3 906,60 грн.; від 31.10.2011р. № б/н на суму 11 573 грн. крім того ПДВ 2314,60 грн.; від 31.10.2011р. № б/н на суму 20 833,35 грн. крім того ПДВ 4 1 66,66 грн.; від 31.10.2011р. № б/н на суму 50 000 грн. крім того ПДВ 10 000 грн., а також податкові накладні на загальну суму 303 354 грн., у т.ч. ПДВ 50 559 грн. Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2011 року.

- з ПП "Промкомплект Україна": - договір від 05.12.2011р. №1/12/05 на виконання підрядних робіт;

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ "Атріум - Буд" отримано акт виконаних робіт, суми по якому увійшли до складу валових витрат у відповідному періоді, а саме: акт від 26.12.2011р. №1 на суму 25 000 грн. крім того ПДВ 5 000 грн.

Також ПП "ПромкомплектУкраїна" видано на адресу позивача податкову накладу № 302 від 09.12.2011 року на загальну суму 30 000 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 5 000 грн. Суму податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включено позивачем до складу податкового кредиту грудня 2011 року.

- з ТОВ "Експортом": - договір від 05.10.2011 р. № 9 на виконання підрядних робіт; - договір від 25.01.2012 р. № 2501/001 на виконання підрядних робіт; договір від 27.01.2012р. №2701/003 на виконання підрядних робіт; договір від 01.02.2012 року № 0102/001 на виконання підрядних робіт; - договір від 01.02.2012 року № 0102/001 на виконання підрядних робіт; - договір від 01.02.2012 року № 0102003 на виконання підрядних робіт; - договір від 09.02.2012 року № 0102/003 на виконання підрядних робіт.

На виконання умов вказаних договорів, ТОВ "Атріум - Буд" отримано від ТОВ "Експортом" наступні акти виконаних робіт, які увійшли до складу валових витрат у відповідному періоді. а саме: - від 02.02.2012 року на суму 21 143,90 грн., крім того ПДВ 4 228,78 грн.; від 08.02.2012 року № 2 на суму 17 240,40 грн., крім того ПДВ 3 448,08 грн.; від 03.02.2012 року № 1 на суму 22 460 грн., крім того ПДВ 4 492 грн.; акт від 07.02.2012р. №1 на суму 12 500 грн. крім того ПДВ 2 500 грн.; від 17.02.2012р. №2 на суму 8 333,35 гри. крім того ПДВ 1 666,67 грн.; від 21,02.2012р. №1 на суму 12 500 грн. крім того ПДВ 2 500 грн.; від 22.02.2012р. №2 на суму 8 333,35 грн. крім того ПДВ 1 666,67 грн.; від 24.02.2012р. №2 на суму 16 666,65 грн. крім того ПДВ 3 333.33 грн.; від 24.02.2012р, №2 на суму 3 975 грн. крім того ПДВ 795 грн.; від 24.02.2012р. № 2 на суму 29 101,15 грн. крім того ПДВ 5 820,23 грн. та податкові накладні: № 11 від 02.02.2012 року на загальну суму 25 372,68 грн., у т.ч. 4 228,78 грн., № 14 від 03.02.2012 року на загальну суму 26 952 грн., у т.ч. 4 492 грн., № 18 від 07.02.2012 року на загальну суму 15 000 грн., у т.ч. ПДВ 2 500 грн., № 78 від 22.02.2012 року на загальну суму 10 000 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 666,67 грн., № 100 від 24.02.2012 року на загальну суму 20 000 грн., у т.ч. 3 333,33 грн., № 113 від 24.02.2012 року на загальну суму від 34 921,38 грн., у т.ч. 5 820,23 грн., № 114 від 24.02.2012 року на загальну суму 4 770 грн., у т.ч. 795 грн. Суми податку на додану вартість включено позивачем до складу податкового кредиту лютого 2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що вартість товарів (робіт), отриманих позивачем від вище перелічених суб'єктів права, була оплачена у спосіб перерахування з банківських рахунків ТОВ «Атріум-Буд» безготівкових грошових коштів. Вказані обставини визнані ДПІ в тексті акту № 2474/2240/24287905.

Також на вимогу суду першої інстанції позивачем надано до матеріалів справи копії проектно-кошторисної документації, а саме: договірних цін, локальних кошторисів, розрахунків загальновиробничих витрат, відомостей ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, актів на витрачені при виконанні робіт матеріали, актів на передачу основних та додаткових матеріалів

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку, що оформлені сторонами договорів поставки та надання послуг первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український інвестиційний холдинг", ТОВ "АКПД-ПЛЮС", ПП "Промкомплект Україна", ТОВ "Експортком" за вищезазначеними договорами повністю підтверджені відповідними первинними документами.

При цьому, ані обставини фізичної наявності товарів (робіт), ані обставини дійсності виконання робіт та реальності існування тих об'єктів, на яких виконувались роботи, податковою інспекцією не заперечувались, заперечень відносно розрахунків платника податків з контрагентами податковою інспекцією в ході судового розгляду справи не встановлено, з акту № 2474/2240/24287905 від 02.07.2013р. не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що єдиною підставою для висновку податкового органу про відсутність реального характеру здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український інвестиційний холдинг", ТОВ "АКПД-ПЛЮС", ПП "Промкомплект Україна", ТОВ "Експортком", та, як наслідок, порушення позивачем вимог податкового законодавства, відповідач обґрунтовує наявністю акту від 05.07.2011 року № 1428/180/36555074 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Технопром.Буд" за період з 26.10.2009 року по 30.11.2010 року, з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року, в якому зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій товариством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; акту від 31.05.2012 року № 146/22/34756876 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "АКПД-Плюс", яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з контрагентами -постачальниками; акту від 26.09.2012 року № 422/22-417 про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Промкомплект Україна", в якому зазначено, що станом на 08.08.2012 року підприємство мало стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, а станом на 26.09.2012 року стан 4 - порушено провадження у справі про банкрутство; акту від 09.08.2012 року № 00279/2220/37766274 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Експортком", в якому зазначено, що товариство станом на початок звірки має стан (9).

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український інвестиційний холдинг", ТОВ "АКПД-ПЛЮС", ПП "Промкомплект Україна", ТОВ "Експортком", відповідачем в акті перевірки не вказано, як і не вказано під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними такі посилання податкового органу, оскільки вищезазначені обставини не підтверджені належними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 135, 137-146, 198-200 Податкового кодексу України, для обчислення оподатковуваного прибутку платника податку приймаються документально підтверджені витрати платника, які пов'язані з отриманням оподатковуваного прибутку. Для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). дійсності.

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український інвестиційний холдинг", ТОВ "АКПД-ПЛЮС", ПП "Промкомплект Україна", ТОВ "Експортком" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Екотерра-Плюс", ТОВ "Український інвестиційний холдинг", ТОВ "АКПД-ПЛЮС", ПП "Промкомплект Україна", ТОВ "Експортком" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішенняДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкові Головного управління Міндоходів у Харківській області № 3220302203 від 26.12.2013 р. та № 3320302203 від 26.12.2013 р., прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014р. по справі № 820/1984/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 26.05.2014 р.