Постанова

від 19.03.2014 по справі 910/21486/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2014 р. Справа№ 910/21486/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Гончарова С.А.

Зубець Л.П.

За розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі № 910/21486/13 (суддя Якименко М.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс»

про визнання недійсним договору фінансового лізингу

Представники сторін:

від позивача (скаржник):

Абітова Ф.М. (довіреність № 16/14-юр від 01.01.2014р.);

від відповідача: Лебедєв О.Ю. (довіреність від 14.10.2014р.);

Біла О.В. (довіреність від 16.09.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 120807/ФЛ-0098від 07.08.2012р. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» 24 592 670, 08 грн..

Ухвалою суду від 27.01.2014р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» у якій, скаржник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у повному обсязі; прийняти нове рішення, відповідно до якого визнати недійсним договір фінансового лізингу № 120807/ФЛ-0098 від 07.08.2012р., застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути на користь ТОВ «БНК-Україна» суму у розмірі 24 592 670, 08 грн.. У зв'язку із зміною складу суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження ухвалою від 19.03.2014р., якою розгляд скарги ухвалено здійснювати в судовому засіданні 19.03.2014р. про яке сторони повідомлені належним чином.

Доводи скаржника ґрунтуються на тому, що оспорюваний договір лізингу укладено з порушенням вимог ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки предметом договору, на думку позивача є частина (структурні підрозділи) єдиного майнового комплексу підприємств.

З посиланням на відповідні нормативно-правові акти скаржник відзначає, що всі об'єкти, які знаходяться на території нафтобази є складовими цілісного майнового комплексу, його частинами (цехи, ділянки та інші структурні підрозділи), натомість лізингодавець здійснив продаж комплексу нафтобази та земельної ділянки за договорами купівлі-продажу, а нерухоме майно, яке неможливо, без втрати його призначення, використати без земельної ділянки та комплексу нафтобази передав у лізинг.

За твердженнями апелянта викладеними у скарзі, відповідно до висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції не вбачається ні аналізу доказів, ні результату їх вивчення та оцінки, що безпосередньо вплинуло на результати прийняття рішення, оскільки матеріали справи свідчать про спір щодо майна, яке належить до цілісного майнового комплексу, окреме використання якого є неможливим, оскільки змінює цільове призначення такого єдиного комплексу та його належність.

Заява позивача про зупинення провадження у справі з підстав передбачених ст. 79 ГПК України судом розглянута та у її задоволенні відмовлено.

Стаття 79 ГПК України передбачає право господарського суду зупинити провадження у справі в разі надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування.

Подання до правоохоронних органів заяви товариства про вчинене кримінальне правопорушення не обставиною, яка свідчить про наявність підстав для направлення матеріалів даної справи до слідчих органів, оскільки спір у справі, що розглядається за позовом позивача не потребує вчинення відповідних слідчих дій, а під час розгляду справи господарський суд обмежений предметом та підставами заявленого позову, які не стосуються діянь переслідуваних у кримінальному порядку.

Від відповідача до справи отримано відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований за вхідним суду № 09-11/3084 від 24.02.2014р.), у якому відзначено про необґрунтованість доводів апелянта, про законність винесеного судового рішення при вірному встановленні всіх обставин справи.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування судового рішення при врахуванні наступного.

За умовами укладеного 07 серпня 2012р. між ТОВ «Лізингфінанс» та ТОВ «БНК-Україна» договору фінансового лізингу № 120807/ФЛ-0098 лізингодавець передає в тимчасове платне користування лізингоодержувачу предмет лізингу, найменування, кількість, рік випуску, вартість якого вказана у Специфікації, що є Додатком № 2 до Договору для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (п.1.1 договору).

При виконанні договору, відповідно до п. 4.4 договору, 17.09.2012 року між сторонами підписано акт приймання-передачі, яким підтверджено прийняття у фінансовий лізинг об'єктів із вказанням опису характеристик за найменуваннями:

- огорожа;

- під'їзна залізнична колія;

- резервуарний парк для зберігання світлих нафтопродуктів № 2 - циліндричний горизонтальний резервуар ємкістю V=400 m3, циліндричний горизонтальний резервуар ємкістю V=200 m3;

- резервуарний парк для зберігання світлих нафтопродуктів № 1 - циліндричний горизонтальний резервуар ємкістю V=400 m3, циліндричний горизонтальний резервуар ємкістю V=75 m3, циліндричний горизонтальний резервуар ємкістю V=50 m3;

- під'їзди, автоплощадки (3шт.);

- площадки для мийки;

- водоймище атмосферних опадів;

- пожежне водоймище;

- обладнання енергоблоку (трансформатори - 2 шт.);

- навантажувач;

- бойлерна;

- установка змішування;

- мережа напірних каналізацій;

- устаткування резерв. парків для зберігання світлих нафтопродуктів;

- рівнемір ультразвуковий;

- зовнішня електромережа.

Вартість майна переданого в лізинг за договором складає 18 826 354, 60 грн., визначена у видатковій накладній № 417 від 17.09.2012р., яка є невід'ємною частиною акту приймання-передачі.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України…

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доводи позивача з приводу суперечності положень договору вимогам ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» в частині того, що передача у лізинг частини єдиного майнового комплексу - комплексу приймання, зберігання, перекачування й видачі світлих нафтопродуктів, не відповідає зазначеним приписам, суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частиною другою вказаної статті закону, не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Виходячи з підстав заявленого позову, наведеного позивачем обґрунтування у позовній заяві та у апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд погоджується з наявністю відповідних норм у чинному законодавстві України, натомість до предмету доказування у справі при вирішенні спору про недійсність укладеного договору, належить встановлення обставин, які підтверджують, що обладнання передане в лізинг згідно договору № 120807/ФЛ-0098 від 07.08.2012р. є єдиним майновим комплексом підприємства чи його відокремленим структурним підрозділом.

Визначення підприємства, як єдиного майнового комплексу приведено у ст. 191 ЦК України, згідно з якою:

- підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності;

- до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом;

- підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю;

- права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

На підтвердження своїх доводів, позивачем зроблені посилання на рішення Антимонопольного комітету України № 609-р від 05.09.2012р. згідно з яким надано дозвіл на концентрацію ТОВ «БНК-Україна» активів у вигляді цілісного майнового комплексу - нафтобази, яка знаходиться за адресою: Станішевська сільрада, Житомирський район, Житомирської області, а також на звіт про оцінку майна (комплексу будівель та споруд № 1) підготовлений ТОВ «Українська комерційна власність» для укладення договору купівлі-продажу комплексу від 12.09.2012р..

Оцінюючи зазначені документи, як докази на підтвердження доводів позивача, суд враховує наступне.

Наданий до матеріалів справи звіт про оцінку майна (комплексу будівель та споруд № 1) підготовлений ТОВ «Українська комерційна власність» для укладення договору купівлі-продажу комплексу від 12.09.2012р., підтверджує проведення оцінки за визначеним об'єктом:

Комплекс будівель і споруд (літ. А, Б, В, Г, Д) загальною площею 4 017, 90 кв.м.,

та рухоме майно, за адресою: Житомирська обл., Житомирський район, с/рада Станишівська.

Вказаний звіт не є документом, який підтверджує, що передане за договором № 120807/ФЛ-0098 від 07.08.2012р. у лізинг рухоме майно є невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу підприємства (як те стверджує позивач), як об'єкту нерухомості, а є документом підтверджуючим здійснення оцінки визначених об'єктів, як цілісного комплексу.

Відповідно до п. 2.1 звіту про оцінку комплексу будівель та споруд загальною площею 4 017, 90 кв.м. та обладнання нафтобази, метою оцінки є визначення ринкової вартості об'єкта, вартість визначена в результаті незалежної оцінки буде використовуватись для цілей кредитування.

Відповідні обмежуючі умови використання звіту зазначені у п. 6 звіту (аркуш справи 138), за якими замовник вправі посилатися на висновки, викладені в даному звіті, і використовувати даний експертний висновок винятково із вищевказаними цілями (тобто для цілей кредитування), а не для доведення факту належності усіх об'єктів оцінки як складових одного цілісного майнового комплексу.

Комплекс будівель та споруд загальною площею 4 017, 90 кв.м., який є окремо розташованим нерухомим майном, складається з будівель та споруд майнового комплексу належить на праві власності позивачу за договором купівлі-продажу комплексу від 12.09.2012р. (аркуш справи 44-45; 118-121), реєстрація зазначеного об'єкту нерухомості підтверджена витягом про державну реєстрацію прав (аркуш справи 125), що узгоджується з приписами ст. 191 ЦК України.

За договором лізингу № 120807/ФЛ-0098 від 07.08.2012р. в користування позивача передано рухоме майно (відповідно до проведеної оцінки майна) - обладнання комплексу приймання, зберігання й видачі світлих нафтопродуктів, яке не є об'єктом нерухомості (цілісним майновим комплексом підприємства), а також не є складовою зареєстрованого об'єкту нерухомості - комплексу будівель та споруд згідно витягу про державну реєстрацію прав (аркуш справи 125).

Документів підтверджуючих, що рухоме майно (комплекс приймання, зберігання, перекачування й видачі світлих нафтопродуктів) є відокремленим структурним підрозділом єдиного майнового комплексу підприємства, суду не надано, не містять матеріали справи і доказів того, що вказане майно входить до складу зареєстрованого у встановленому законом порядку цілісного майнового комплексу.

Обгрунтовано відхилені судом першої інстанції і посилання позивача на положення ч. 2 п. 1.2 наказу Міністерства юстиції України від 14 квітня 2009 року № 660/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», де визначено, що приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус.

У частині восьмій зазначеного позивачем пункту 1.2 Методичних рекомендацій (де наводиться приклад застосування) вміщений висновок, що, підлягає державній реєстрації право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ, чого в даному випадку не доведено позивачем у відношенні зареєстрованого права власності на відповідний об'єкт нерухомості - комплекс будівель та споруд згідно витягу про державну реєстрацію прав (аркуш справи 125) в якому відсутні відомості про наявність у складі комплексу як його невід'ємної частини - рухомого майна (що становить предмет лізингу за оскаржуваним договором). Аналогічно, згідно п. 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.09.2012р. у відповідності до витягу з Поземельної книги про земельну ділянку серії ЖТ 182200006 № 0001774 виданого 07.09.2012 року за № ВТ-001680017742012 Управлінням Держкомзему у Житомирському районі Житомирської області, обмежень (обтяжень) у використанні земельної ділянки, що є предметом цього договору, не зареєстровано.

Не підтверджує належність переданого в лізинг рухомого майна до цілісного майнового комплексу підприємства і рішення Антимонопольного комітету України № 609-р від 05.09.2012р., оскільки зазначеним рішенням надано дозвіл на придбання активів у вигляді цілісного майнового комплексу - нафтобази, яка знаходиться за адресою: Станишівська сільрада, Житомирський район, Житомирська область, однак у рішенні не міститься відомостей про наявність у складі зазначеного цілісного майнового комплексу як невід'ємної його частини рухомого майна, що є предметом оспорюваного договору лізингу.

Вказане рішення було отримано перед придбанням нафтобази, як цілісного майнового комплексу, тобто перед укладенням договору купівлі-продажу комплексу від 12.09.2012р. у відношенні нерухомого майна - комплексу будівель та споруд загальною площею 4 017, 90 кв.м..

Прийняття рішення № 609-р від 05.09.2012р. Антимонопольним комітетом обумовлено здійсненням контролю за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції (розділ 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції), а не визначенням відповідного об'єкту - цілісним майновим комплексом підприємства.

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію) затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002р. № 33-р (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 березня 2002р. за № 284/6572) та згідно з п. 1.2.11 вказаного положення:

- термін «цілісний майновий комплекс» використовується в його значенні відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Положеннями статті 4 зазначеного Закону передбачено, що цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Звіт про оцінку комплексу будівель та споруд загальною площею 4 017, 90 кв.м. та обладнання нафтобази, а також рішення Антимонопольного комітету України не підтверджують, що передане в лізинг рухоме майно комплексу приймання, зберігання й видачі світлих нафтопродуктів є цілісним майновим комплексом структурного підрозділу підприємства у розумінні статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що у разі його виділення складався розподільчий баланс, а зазначене рухоме майно є господарським об'єктом з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій таке розміщене, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Вимоги про стягнення з відповідача 24 592 670, 08 грн. є похідними від вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 120807/ФЛ-0098 від 07.08.2012р., а тому обґрунтовано судом першої інстанції залишені без задоволення.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» та скасування рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2013 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі № 910/21486/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/21486/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді С.А. Гончаров

Л.П. Зубець