Ухвала

від 06.03.2014 по справі 826/15874/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15874/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Траверс Маркет" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Траверс Маркет" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральнний офіс з обслуговування великих платників про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Дочірнє підприємство «Мережа-трейд», правонаступником якого є Дочірнє підприємство «Траверс Маркет», звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 липня 2013 року № 0000473910 та № 0000483910.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Дочірнього підприємства "Траверс Маркет" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками відповідача на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві О. Б. Демченка про призначення позапланової документальної перевірки ДП «Мережа-Трейд» від 02 березня 2012 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Мережа-Трейд», за результатами якої було складено акт № 17/39-10/31170331 від 27 лютого 2013 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Мережа-Трейд» (код за ЄДРПОУ 31170331) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Автоколега» (код ЄДРПОУ 31744847) за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2012 року.

Зазначеним актом було встановлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 , п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 статті 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та п. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в результаті чого ДП «Мережа-Трейд» було завищено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування всього у сумі 285 254, 00 грн.; п. 198.3, п. 198.6, статті 198 , п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України , в результаті чого ДП «Мережа-Трейд» занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 61 442, 00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем 16 липня 2013 року було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000483910, яким позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 285 254, 00 грн., та № 0000473910, яким ДП «Мережа-Трейд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 75 081, 00 грн., з яких: 61 442, 00 грн. - основний платіж, 13 639, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач, не погоджуючись з визначеною у податкових повідомленнях-рішеннях сумою зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та сумою збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, звернувся з первинними скаргами до Міністерства доходів і зборів України.

Після розгляду первинних скарг, Міністерство доходів і зборів України прийняло рішення від 12 вересня 2013 року № 10900/6/99-99-10-01-15, згідно якого первинна скарга ДП «Мережа-Трейд» була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 16 липня 2013 року № 0000483910 та № 0000473910 - без змін.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що здійснені позивачем господарські операції з контрагентами не носять реальний характер, а отримані послуги (товар) не використані в межах господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, слугувало встановлення перевіркою формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок сум сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Автоколега» за правочинами які укладено без мети настання реальних наслідків.

Так, між ДП «Мережа-Трейд» (Покупець) та ТОВ «Автоколега» (Постачальник) був укладений договір № МТ003675 від 01 березня 2011 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням Покупця поставити Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість.

Згідно з специфікацією товару до договору поставки № МТ003675 від 01 березня 2011 року, сторони договору домовились про здійснення поставок хлібобулочних виробів торгівельних марок «МилльВилль» та «VitoГрано».

Сплачені за отриманий товар кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором з ТОВ «Автоколега», долучено до матеріалів справи копії первинних документів, зокрема: договору та специфікації товару до нього, видаткових накладних та податкових накладних, платіжних доручень, звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій.

Однак, відповідно п. 3.6 зазначеного договору поставки визначений обов'язок Постачальника при поставці відповідної партії Товару передати Покупцю супровідну документацію, зокрема, товарно-транспортні накладні.

Проте, ДП «Траверс Маркет» на підтвердження факту реального виконання ТОВ «Автоколега» умов договору поставки № МТ003675 від 01 березня 2011 року товарно-транспортних накладних надано не було.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором із ТОВ «Автоколега».

Разом з тим, позивачем не надано документів де зберігався отриманий за договором товар, я яких приміщеннях та за якою адресою.

Тобто, позивачем не надано жодного документу на підтвердження товарності угод, зокрема, яким чином товар перевозився, де, за яких умов та в яких приміщеннях зберігався товар.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача, що товарність угод підтверджується звітами про використання реєстраторів розрахункових операцій та книгами обліку розрахункових операцій, так як ними не може бути підтверджено факт подальшої реалізації товару, оскільки не можливо встановити чи реалізований товар зазначений в звітах отриманий саме від ТОВ «Автоколега», чи від іншого контрегента.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що операції оформлені лише в паперовому вигляді, а фактичне виконання умов договору не підтверджено.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської Операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника додатку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагентом позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, автомобільного транспорту, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідне для виконання умов договору.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені ним господарські операції з контрагентом не носять реальний характер.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

Разом з тим, згідно наявних матеріалів справи, що не було спростовано позивачем, що відповідно до постанови від 02 березня 2011 року старшого слідчого ОСВ СУ ДПС у м. Києві розслідується кримінальна справа № 50-6240, порушена за фактом придбання ТОВ «Атоколега» з метою покриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 статті 205 Кримінального кодексу України , а також за фактом використання завідомо підробленого документу ТОВ «Автоколега», за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 статті 358 КК України .

Підставами до порушення кримінальної справи був акт Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва № 16816/23/07/31744847 від 21 грудня 2011 року про результати документальної перевірки ТОВ «Автоколега» з питань дотримання вимог податкового законодавства за серпень 2011 року та висновок спеціаліста № 1980 від 25 листопада 2011 року НДЕКЦ, згідно якого підписи у податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «Автоколега» за квітень-липень 2011 року виконані не ОСОБА_2 (директор товариства до 06 вересня 2011 року), а іншою особою, та підпис у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Автоколега» за жовтень 2011 року від імені ОСОБА_3 (директор товариства з 06 вересня 2011 року) ймовірно виконані не останнім, а іншою особою.

Будучи допитаним в якості свідка в межах кримінального провадження, ОСОБА_3 пояснив, що зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Автоколега» за грошову винагороду, жодного відношення до діяльності даного підприємства не мав, фінансово-господарських документів товариства не підписував. Щодо ТОВ «Автоколега» йому стало відомо від співробітників податкової міліції, і про те, що він є директором і засновником вказаного підприємства не знав, печаткою підприємства ніколи не володів, первинні фінансово-господарські та звітні документи ТОВ «Автоколега» по акту прийому-передачі не приймав. Таким чином, слідчими зроблено висновок про те, що невстановлені слідством особи, шляхом відображення у податковому обліку товариства фіктивних господарських безтоварних операцій по придбанню та відчуженню товарів та послуг протягом 2011 року сформували податковий кредит та від'ємне значення з ПДВ і надали до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва декларації з ПДВ із завідомо неправдивою інформацією, маючи на меті незаконно сформувати податковий кредит з іншими платниками податків.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХГУ із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу на ту обставину, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зазначене вище не спростовано представником позивача у судових засіданням ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанцій, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні та первинні документи не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідачем під час перевірки встановлено відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, зокрема на підприємстві працює одна особа, також відсутні транспортні засоби, складські приміщення та основні засоби. Таким чином, не зрозумілим є те, яким чином контрагент мав можливість здійснювати поставку товару за умовами договору.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що предметом договору була поставка хлібобулочних виробів, в зв'язку з цим позивача повинен мати характеристики товару, дату виготовлення, строки та умови зберігання, однак, вказаних документів позивачем не надано ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

таким чином, надані суду апеляційної інстанції документи не можуть бути прийняті до уваги, так як не підтверджують реальність та товарність укладених договорів.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Отже суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Траверс Маркет" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 11 березня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.