Постанова

від 17.02.2014 по справі 804/935/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2014 р. Справа № 804/935/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБезрученко К.В. за участю представників сторін: від позивача від відповідача Кесарійська А.І., Архангельська І.П., Іваха Є.В. Гагарський А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» до Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013р. №0000522207, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» звернулося з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.12.2013р. №0000522207.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є незаконним і необґрунтованим та має бути скасовано у зв'язку з тим, що жодним законом не передбачено право податковим органом самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях та взагалі положення Податкового кодексу України не визначаються поняття «нікчемного» або «фіктивного» правочину. Також позивач посилається і на те, що провів системний аналіз судової практики розгляду адміністративними судами спорів між платником податку та органом владних повноважень, яка свідчить про те, що до компетенції податкового органу не входить визнання правочинів (договорів) недійсними, що підтверджується постановами Вищого адміністративного Суду України, постановами Харківського окружного адміністративного суду, прийнятих у 2011-2012р.р. Щодо встановлення податковою інспекцією факту відсутності мети настання реальних наслідків у позивача за договорами страхування, що були укладені з ПАТ «СК «Дніпроінмед», то позивач вважає, що відповідачем не були прийняті до уваги ті обставини, що ПАТ «СК «Дніпроінмед» на момент укладення договорів страхування мав цивільну правоздатність та дієздатність, був зареєстрований в ЄДРПОУ, мав відповідну ліцензію для здійснення страхової діяльності та при укладенні договорів страхування фінансових ризиків позивачем було дотримано норм ст.207 ЦК України, Закону України «Про страхування». Окрім того, позивач зазначає, що у нього наявна вся первинна документація, передбачена п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, а саме: укладені договори, банківські виписки, які підтверджують перерахування страхових платежів (внесків, премій). Також позивач посилається і на те, що висновок податкового інспектора про те, що позивач після настання страхового випадку не звернувся до страховика є хибним, оскільки у позивача є докази звернення до страховика, після чого позивач займався збором документів, визначених договором у ході якої надходила оплата за продукцію від ТОВ ДТЕК, а тому вважає, що правомірно позивачем було віднесено до складу валових витрат суму у розмірі 8038487,96 грн. згідно п.п.140.1.6 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що податковою інспекцією було проведено перевірку позивача за результатами якої складено акт від 11.12.2013р. за яким не підтверджено реальність здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з придбання у ПАТ «СК «Дніпроінмед» операцій зі страхових послуг, а тому вважає, що акт та оскаржуване податкове повідомлення-рішення складені правомірно. Окрім того, відповідач посилається і на те, що розрахунки за поставлені товари здійснювалися перерахуванням грошових коштів на рахунок продавця (позивача) з порушенням терміну взаєморозрахунків, що наведено в додатку 7 до акту, тобто відповідач вказує на те, що відбулося настання страхового випадку, проте позивач не звернувся до страховика про страхове відшкодування, процедура якого визначена п.7.2 договору. Дані факти унеможливлюють підтвердження достовірності факту формування витрат об'єкта оподаткування позивача «на предмет коректності» з надання послуг страхування від ПАТ «СК «Дніпроінмед» за період, що перевірявся.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 17.02.2014р.

У ході судового розгляду справи, судом встановлено наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м.Тернівка, вул. Перемоги, буд. 14, перебуває на обліку у Західно-Донбаській ОДПІ у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію, копією довідки про взяття на облік, копією свідоцтва платника податку на додану вартість та копією статуту позивача (а.с.31-48 том 1).

У період з 26.11.2013р. по 04.12.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу від 25.11.2013р. №331, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з отримання страхових послуг від ПАТ «СК «Дніпроінмед» за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. за результатами якої складено акт №93/22.6-33322571 від 11.12.2013р. за висновками якого встановлено порушення п.138.1, п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України внаслідок порушень занижено податок на прибуток на загальну суму 8038487,96 грн., в т.ч. за І квартал 2012р. -1468286,40 грн., ІІ квартал 2012р. - 1219425,72 грн., Ш квартал 2012р. - 1234837,32 грн., ІУ квартал 2012р. - 4115938,52 грн. (а.с.15-25 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковою інспекцією 20.12.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000522207 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2532120,71 грн., в т.ч. за основним платежем - 1688082,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 844041,24 грн. (а.с.14 том 1).

Позивач не погоджується з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим, посилається на правомірність віднесення позивачем до складу витрат 8038487,96 грн. згідно до вимог п.п.140.1.6 Податкового кодексу України у зв'язку з чим просить визнати оспорюване податкове повідомлення-рішення недійсним та скасувати його.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступних підстав.

Зі змісту акту перевірки від 11.12.2013р. судом встановлено, що підставами для висновків про порушення позивачем норм п.138.1, п.п.138.10.2 п.138.10 ст. 138, п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України внаслідок чого відбулося заниження податку на прибуток в сумі 8038487,96 грн. слугував акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 31.03.2013р. ПАТ «СК «Дніпроінмед», за висновками якого встановлено не підтвердження наявності надання послуг страхування по правочинах, укладених з ТОВ «ТК «Вітол» та визнано правочини між ПАТ «СК «Дніпроінмед» та позивачем нікчемними в силу ст. ст.203,215, 216 ЦК України, а також висновки податкового органу про відсутність факту надання послуг страхування позивачеві з боку ПАТ «СК «Дніпроінмед», відсутності мети настання реальних наслідків у позивача (при настанні страхового випадку не скористався правом на отримання страхового відшкодування)- (а.с.17-25 том 1).

Однак такі висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України та суперечать первинним бухгалтерським документам, які були досліджені податковим органом у ході проведення перевірки позивача та відображені в акті від 11.12.2013р. з огляду на наступне.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

Згідно п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами п.п.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПК України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування, враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів ( у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоровя або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

З аналізу наведених норм видно, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про страхування» страхування» - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до ст.16 вказаного Закону, страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які також були досліджені і податковою інспекцією під час перевірки, між ПАТ «СК «Дніпроінмед» та ТОВ «ТК «Вітол» були укладені два договори добровільного страхування фінансових ризиків, а саме:

- Договір №30/08/11/Ф-В-1 від 30.08.2011р. добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого є майнові інтереси позивача, пов'язані зі збитками позивача (страховика), які виникли внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом позивача (покупцем) своїх зобов'язань за договором №ПУ-549 від 17.05.2011р. (а.с.85-87 том 1);

- Генеральний договір №01/10/11/Ф-В добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого є майнові інтереси позивача, пов'язані зі збитками позивача (страховика), які виникли внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом позивача (покупцем) своїх зобов'язань за договором поставки (а.с.75-77 том 1)

При цьому, згідно п.1.3 вказаних договорів встановлено, що фінансовий ризик - фінансові збитки позивача, які виникли внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом позивача ( покупцем) своїх зобов'язань по договору, і перешкоджають отриманню позивачем як страхувальником очікуваних доходів від його комерційної діяльності у зв'язку з невиконанням зобов'язань контрагентом (покупцем).

Окрім того, до договору від 01.10.2011р. сторонами були укладені додаткові угоди №1-13 за умовами яких визначалися строки сплати страхувальником страхових платежів на користь страховика (а.с.78-84 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами підтверджується дослідженими як судом у ході судового розгляду справи, так і податковим органом під час перевірки та відображеними в акті перевірки первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів страхування, копіями актів про надання страхових послуг, копіями платіжних доручень, що підтверджують факт сплати позивачем страхових платежів на користь ПАТ «СК «Дніпроінмед»(а.с.75-105 том 1, а.с.48-51 том 2).

При цьому, судом також були досліджені і надані позивачем в судове засіданні, а також і надані до податкової інспекції, які не були враховані податковою інспекцією документи позивача під час розгляду заперечень позивача на акт перевірки, що стосуються настання страхового випадку та подання до страховика позивачем заяв про настання страхового випадку у відповідності до розділу 7 договору страхування, а саме: копії листів ПАТ «СК «Дніпроінмед» від 03.04.2012р. вих.. № 121,, від 19.06.2012р. за вих. № 1017, від 27.07.2012р. за вих. № 1100, від 27.11.2012р. №1213 (а.с.50-57 том 1).

Зазначені документи свідчать про те, що позивач звертався із повідомленням до страхової компанії про настання страхового випадку.

В той же час, зі змісту вказаних вище листів видно, що ПАТ «СК «Дніпроінмед» були направлені відповіді, в яких для підтвердження настання страхового випадку позивачеві було запропоновано надати документи, які визначені п.7.1, п.7.2 договорів страхування.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, і додатки до акту перевірки, прострочення платежів дійсно мало місце, однак на незначний термін - від 1 до 4 днів (а.с.26-29 том 1).

Представники позивача зазначили, що оплата дійсно здійснювалася покупцями з прострочкою на 1-4 дні, що не дозволило позивачеві у такий короткий строк зібрати документи, визначені п.7.1, п.7.2 договорів страхування та надати їх до страхової компанії.

Зазначені вище обставини та досліджені первинні бухгалтерські документи не були враховані податковою інспекцією, що призвело до необґрунтованих висновків про відсутність факту надання послуг страхування з боку страхової компанії та доводів відповідача про те, що позивач не скористався правом на відшкодування страхового випадку при його настанні, що суперечить як встановленим обставинам, підтвердженими належними доказами, так і суперечать ст. 138, п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України.

Є також безпідставними та такими, що вчинені з перевищенням повноважень висновки податкової інспекції, викладені в акті від 11.12.2013р., про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПАТ «СК «Дніпроінмед» з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 11.12.2013р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаним контрагентом правочини згідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є нереальними, укладеними без мети настання реальних наслідків (нікчемними) (а.с.17, 25 том 1).

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори страхування не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 11.12.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 11.12.2013р. про нереальність господарських операцій на підставі акту перевірки контрагента позивача не міг керуватися лише припущеннями щодо нереальності укладених договорів, його позиція про ймовірність нереальності господарських операцій покупцями позивача не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними (нікчемними) або вироком суду про визнання вини позивача від ухилення від сплати податків.

При цьому, відповідачем не надано відповідних доказів, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів, посадовою особою відповідача були вчинені дії щодо звернення з відповідними службовими документами до податкової міліції та відносно позивача відкрито кримінальне провадження з приводу ухилення від сплати податків.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування ним витрат за договорами страхування у перевіряємий період.

Посилання ж податкової інспекції на акт перевірки ПАТ «СК «Дніпроінмед», яким встановлені порушення даним підприємством норм податкового законодавства, не може бути підставами для покладення відповідальності за такі порушення на позивача, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобовязань його контрагентами.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на формування витрат у своєму податковому обліку, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документально підтвердження розміру понесених витрат у перевіряємому періоді.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість прийнятого податковою інспекцією оспорюваного податкового повідомлення-рішення або спростовували надані докази та твердження позивача.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Слід також зазначити, що приймаючи рішення у даній справі, слід вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України та захистити право позивача шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки вказане рішення є актом індивідуальної дії, яке відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України судом визнається протиправним

В той же час, судом не можуть бути прийнято до уваги посилання позивача як на підставу для визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення на аналіз судових рішень та на прийняті судові рішення по іншим підприємствам по правовідносинах з ПАТ «СК «Дніпроінмед», оскільки позивач не наділений повноваженнями щодо аналізу судових рішень судів будь-якої інстанції та зазначений аналіз не може бути підставою для скасування оспорюваного рішення, він не стосується прав та обов'язків саме позивача, а тому надані позивачем судові рішення не можуть бути прийняті як преюдиційні, які звільнені від доказування у відповідності до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду на наведене, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн., сплачені позивачем згідно платіжного доручення №451 від 27.12.2013р.(а.с.3 ).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» до Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013р. №0000522207 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20.12.2013р. №0000522207.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» (51400, Дніпропетровська область, м.Тернівка, вул.Перемоги,14, р/р №26009050214260 в КБ «Приватбанк» РУ Тернівське відділення, МФО 305299, ОКПО 33322571) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 24.02.2014р.

Суддя С.О. Конєва