Постанова

від 17.03.2014 по справі 915/1510/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року Справа № 915/1510/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

Позивача -1: не з'явився;

Позивача -2: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_3, дов. № б/н від 11.09.2013 року; ОСОБА_4 - особисто;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 року

у справі № 915/1510/13 господарського суду Миколаївської області

за позовом прокурора Доманівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі - 1) Головного управління Держземагенства у Миколаївській області

2) Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про розірвання договору та повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року прокурор Доманівського району Миколаївської області, виступаючи в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області та Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, просив достроково розірвати договір оренди земельної ділянки від 22.06.2011 року, укладений між Доманівською районною державною адміністрацією Миколаївської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та зареєстрований у відділі Держкомзему у Доманівському районі 12.07.2011 року за № 482278204000112, яким надано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 43,7600 га (кадастровий № 4822782000:07:000:0086) у межах території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області; зобов'язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області зазначену земельну ділянку (а.с. 3-9).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов вищезгаданого договору щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.11.2013 року (суддя Бритавська Ю.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 року (головуючий Таран С.В., судді Бойко Л.І., Величко Т.А.) (а.с. 167-173) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 131-139).

Оскаржені судові акти мотивовано відсутністю істотних порушень відповідачем договору оренди землі.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити (а.с. 181-185).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.02.2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.03.2014 року (а.с. 179-180).

У судове засідання 17.03.2014 року представник позивача - Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Від представника Головного управління Держземагенства у Миколаївській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивачів - Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області та Головного управління Держземагенства у Миколаївській області, задовольнивши подане останнім клопотання.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, відповідача та його представника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2011 року між Доманівською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування (строком на 49 років) земельну ділянку площею 43,7600 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби із земель державної власності (не надані у власність або користування), яка знаходиться у межах території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а.с. 19-20).

Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Доманівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 482278204000112 від 12.07.2011 року.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 договору земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення; код за УКЦВЗ: для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно п. 9.4 договору орендар зобов'язався використовувати надану земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, умов її надання та зберігання якості; додержуватись режиму використання земель, не погіршувати екологічного стану земельної ділянки в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно сплачувати орендну плату; повернути земельну ділянку у тому ж стані та в тій же якості, в якій вона знаходилась на момент передачі її в оренду за цим договором.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованих земельних ділянок, які істотно перешкоджають її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства приватним підприємцем ОСОБА_4, 29.04.2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області було складено акт, згідно якого земельна ділянка використовується не за цільовим призначення, а саме: вона знаходиться в обробленому стані, засіяна сільськогосподарською культурою (озимою пшеницею) загальною площею 20 га, а інша частина земельної ділянки загальною площею 23,7600 га підготовлена для проведення весняної сівби; земельна ділянка використовується для товарного сільськогосподарського виробництва, що є порушенням пункту "а" статті 96 Земельного кодексу України, а саме: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (а.с. 23).

У зв'язку з виявленим порушенням Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області видано припис від 14.05.2013 року № 000416, складено протокол про адміністративне правопорушення від 14.05.2013 року № 000271, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 14.05.2013 року № 000263 та здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (а.с. 25-28).

Також, 15.07.2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області проведено перевірку щодо виконання вимог припису, якою встановлено факт усунення приватним підприємцем ОСОБА_4 виявлених порушень, а саме: проведено залуження земельної ділянки та обробіток ґрунту для посіву багаторічних трав (а.с. 70).

Як встановлено судами, відповідачем сплачено суму шкоди, нарахованої Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області та адміністративного стягнення у вигляді штрафу (а.с. 29).

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 13 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Частиною 1 ст. 24 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті 2.20 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом "а" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно п. 2.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 року № 858-IV "Про землеустрій" визначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно п. 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 року КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів

Як зазначалось вище та встановлено судами спірним договором встановлено цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення; код за УКЦВ - для сінокосіння та випасання худоби.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що засіяння відповідачем частини орендованої земельної ділянки озимою пшеницею не є використанням її не за цільовим використанням, оскільки зміна виду використання земельної ділянки в рамках однієї категорії цільового призначення земельної ділянки не є зміною її цільового призначення.

Враховуючи недоведеність факту використання відповідачем земельної ділянки не за її цільовим призначенням та істотного порушення договору оренди землі від 22.06.2011 року, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у позові.

Частиною 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 року у справі № 915/1510/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков