Ухвала

від 26.02.2014 по справі 2а-3176/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/65301/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012

у справі № 2а-3176/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкон Плюс»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкон Плюс» (надалі - позивач, ТОВ «Анкон Плюс») до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Чугуївська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2012 № 0000382311.

Задовольняючи позов та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач документально підтвердив настання реальних правових наслідків від проведених ним операцій в межах власної господарської діяльності, що свідчить про наявність підстав для збільшення розміру податкового кредиту відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став акт позапланової невиїзної перевірки позивача від 20.12.2011 № 1006/2311/33651152 з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаємовідносин з ТОВ «Вінкап» та ТОВ «Транспортні енергетичні регіональні ініціативи» (ТОВ «ТЕРІ») за серпень 2011 року. В акті зафіксовано порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44 , п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок непідтвердження реального вчинення господарської операції позивача з ТОВ «ТЕРІ». При проведенні перевірки відповідачем не було встановлено порушення приписів законодавства при формуванні позивачем податкового кредиту по операціях з ТОВ «Вінкап» при виконанні договору № 4-10/В від 21.10.2010 про поставку нафтопродуктів.

Висновки представників Чугуївської ОДПІ ґрунтуються на інформації, отриманій від ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (лист № 9803/7/23-211/1008 від 11.11.2011), про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ПП «КРУЗО», який був постачальником ТОВ «ТЕРІ» у серпні 2011 року.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох необхідних умов для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної (інших подібних документів згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ), фактична сплата грошових коштів контрагенту у складі вартості товару в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Транспортні енергетичні регіональні ініціативи» відповідно до договору від 29.03.2011 № 031104 про поставку нафтопродуктів.

На виконання умов даної угоди ТОВ «ТЕРІ» відвантажило, а ПП «Анкон Плюс» отримало газ скраплений, що підтверджується податковою накладною № 18 від 20.08.2011 (сума податку на додану вартість - 100 774,03 грн.) та видатковою накладною № РН-64 від 20.08.2011 (загальна сума поставки - 1 625 922,00 грн., у т. ч. податок на додану вартість - 270 987,00 грн.).

Розрахунки між ПП «Анкон Плюс» та його контрагентами проведено грошовими коштами згідно платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи. Заборгованість між сторонами договорів відсутня.

Транспортування товару проводилось залізничним транспортом, що підтверджується накладними, дослідженими судами попередніх інстанцій.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат та правильність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом проведення спірних операцій із визначеними контрагентами підтверджено висновками судів попередніх інстанцій, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Неможливість підтвердити відображення контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та результати зустрічних перевірок інших суб'єктів господарювання, які не мали відносин із ТОВ «Анкон Плюс», не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на бюджетне відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Наведене доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 у справі № 2а-3176/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Ю.І. Цвіркун