Рішення

від 13.03.2014 по справі 910/25277/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25277/13 13.03.14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Крапивній А.М.., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 1 005 222,90 грн.

за участю представників:

від позивача : Іванська О.А. - представник за довіреністю б/н від 13.01.2014 р. Янковська Ю.В. - директор (наказ № 19 від 20.12.2013 р.) від відповідача :Тарасюк А.П. - представник за довіреністю № 649 від 04.04.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Підприємство Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" (далі - Підприємство "Інлюкс") з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про стягнення 1 005 222,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішення господарського суду у справі № 8/23, що набрало законної сили 14.05.2012 р., яким встановлено порушення відповідачем умов договору № 1282 від 11.09.2008 р. (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008 р.) на виконання ремонтних робіт та стягнуто заборгованість за цим договором в сумі: 4 061 615, 00грн. - основної заборгованості, 776 041, 96 грн. - пені, 325 333, 85 грн. - трьох відсотків річних, 2 028 325, 36 грн. - збитків від інфляції.

Оскільки відповідач вказане рішення виконав невчасно, а саме - у примусовому порядку 14.02.2013 року Державною виконавчою службою з нього було стягнуто присуджену судом суму основної заборгованості, а, окрім того, відповідач неналежно виконує укладений між сторонами договір на виконання робіт, у ДП "НАЕК "Енергоатом" утворилась заборгованість в сумі 1 005 222,90 грн. за період з 19.08.2011 р. по 14.02.2013 р.

У позові Підприємство Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" просить суд стягнути з відповідача:

1) пеню в сумі 304 994,91 грн., 3 % річних - у сумі 181 933,66 грн., інфляційні втрати - в сумі 390 173,17 грн., що нараховані на суму основного боргу за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р.;

2) 3 % річних у сумі 71 483,66 грн., інфляційних втрат - у сумі 56 637,50 грн., що нараховані на штрафні санкції у період з 15.05.2012 р. по 14.02.2013 р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.03.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У минулих судових засіданнях проти позову заперечував з мотивів його безпідставності, просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про зміну територіальної підсудності справи та направлення її за місцезнаходженням відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Розглянувши подане клопотання про направлення справи до іншого суду за територіальною підсудністю та заслухавши думки сторін з цього приводу, господарський суд дійшов висновку, що воно (клопотання) є необґрунтованим, у зв'язку з чим відмовив відповідачу у його задоволенні з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

При цьому згідно з п. 20.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам» при вирішенні питання про територіальну підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи господарським судам слід враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що "Рівненська атомна електрична станція" є відокремленим підрозділом юридичної особи ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", вказаному відокремленому підрозділу надані відповідні повноваження щодо представництва своїх прав та інтересів у судах (згідно Положення про відокремлений підрозділ "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом"). Разом з тим, суд приймає до уваги, що спір у справі виник з приводу невиконання судового рішення, відповідачем за яким виступила юридична особа - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (місце знаходження якої - м. Київ, вул. Вєтрова, 3), а, отже, суд не вважає, що спір виник з діяльності відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС", а тому немає підстав для направлення матеріалів даної справи за підсудністю та вона підлягає вирішенню в господарському суді м. Києва.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

11.09.2008 р. між ВП "Рівненська атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" (замовник) та Підприємством Всеукраїнської громадської організації "Спілка онкоінвалідів" "Інлюкс" (підрядник) був укладений договір № 1282 (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.08 р.) (надалі - договір), відповідно до якого підрядник на свій ризик за завданням замовника якісно і в строк, власними та залученими силами зобов'язаний виконати ремонтні роботи по підготовці ВП "РАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом"до місії ОСАРТ у встановлений договором термін, відповідно до договірної ціни та в обсягах згідно технічного завдання, які є невід'ємними частинами договору.

У зв'язку з неналежним виконанням ВП "РАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" умов вказаного договору, 30.12.2008 р. Підприємство "Інлюкс" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ДП "НАЕК "Енергоатом" про викладення пунктів договору у редакції позивача. У подальшому позовні вимоги неодноразово збільшувались.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2011 року у справі № 8/23 позов Підприємства "Інлюкс" був задоволений, яким:

- з відповідача стягнуто несплачену ним вартість виконаних робіт в сумі 4 061 615, 00 грн. - основного боргу, 325 333, 85 грн. - трьох відсотків річних, 2 028 325, 36 грн. - збитків внаслідок інфляції, 776 041, 96 грн. - пені;

- продовжено термін виконання робіт по договору № 1282 від 11.09.2008 року (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008 року) на строк 8 місяців з моменту відкриття ДП "НАЕК "Енергоатом" документарного безвідкличного непідтвердженого подільного акредитиву відповідно до п. 5.3 цього договору на загальну суму 18 033 862,00 грн.;

- продовжено термін дії вказаного договору на 9 місяців з моменту виконання замовником п. 5.3 договору до повного виконання зобов'язань сторін;

- зобов'язано відповідача підписати, скріпити печаткою та передати позивачу акти за договором № 1282 від 11.09.2008 року (зареєстрований за № 20-12-1-08/1334 від 24.09.2008 року) по формі КБ-2в: Акт № 4-4-1; Акт № 15-1-1; Акт № 13-1-1; Акт № 4-7; Акт № 4-5-1; Акт № 4-6-1; Акт № 4-3-1-1; Акт № 6-5-1; Акт № 3-4; Акт № 3-6-1; Акт № 15-2; Акт № 12-6; Акт № 6-5; Акт № 13-2; Акт № 4-8; Акт № 1-6-4-1; Акт № 1-6-2-1; Акт № 1-4-1; Акт № 3-7; Акт № 2-5; Акт № 3-5; Акт № 1-6-5; Акт № 1-6-8; Акт № 4-7; Акт № 2-4-6; Акт № 3-8; Акт № 4-4-2; Акт № 4-5-2; Акт № 12-5; Акт № 12-1/5/7-2; Акт № 3-1-1; Акт № 1-6-7; Акт № 1-1-5; Акт № 6-1-6-1; Акт № 6-2-2; Акт № 2-3-1; Акт № 1-4-2-1; Акт № 2-4; Акт № 14-2-1; Акт № 14-1-1; Акт № 13-5-1; Акт № 13-17-1-1; Акт № 13-7-2-1; Акт № 13-4; Акт № 2-7; Акт № 4-11-1; Акт № 13-3; Акт № 6-1-5-1;

- зобов'язано відповідача відкрити протягом 10 днів документарний безвідкличний непідтверджений подільний акредитив по договору № 1282 від 11.09.2008 року (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008 року) на загальну суму 18 033 862,00 грн. зі строком дії до 31.12.2012 або до його повного використання.

14.05.2012 р. постановою Київського апеляційного господарського суду по справі № 8/23 за апеляційною скаргою відповідача вищевказане рішення господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. частково скасовано та:

- стягнуто з відповідача несплачену ним вартість виконаних робіт в сумі 4 061 615 грн. - основної заборгованості, 325 333, 85 грн. - 3% річних, 2 028 325,36 грн. - інфляційних втрат, 776 041,96 грн. - пені;

- зобов'язано відповідача відкрити документарний безвідкличний непідтверджений подільний акредитив по договору № 1282 від 11.09.2008 р. (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008 р.) на загальну суму 18 033 862,00 грн. строком на час дії договору;

- в іншій частині у задоволенні позовних вимог Підприємства "Інлюкс" відмовлено.

- провадження у справі стосовно Відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" припинено.

Також 26.06.2012 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду за заявою позивача було роз'яснено постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р. та зазначено, що договір № 1282 від 11.09.2008 р. (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008 р.) з урахуванням характеру та тривалості порушень договору, допущених замовником, слід вважати, продовженим на весь час виконання сторонами своїх зобов'язань по договору, тобто на передбачений тендерною документацією строк - 4,5 місяці, початок якого має обліковуватися з моменту допуску підрядника до всього фронту робіт, передбаченого договором, та відкриття документарного безвідкличного непідтвердженого подільного акредитиву по договору.

У подальшому, ухвалами Вищого господарського суду України від 30.07.2012 року та 05.10.2012 р. касаційні скарги відповідача на зазначені судові рішення у справі № 8/23 були повернуті скаржнику без розгляду.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору та рішення суду, яке набрало законної сили, а також на ст.ст. 610, 625 ЦК України, позивач просить, зокрема, стягнути з ДП "НАЕК "Енергоатом" пеню в сумі 304 994,91 грн., 3 % річних - у сумі 181 933,66 грн., інфляційні втрати - в сумі 390 173,17 грн., що нараховані на суму основного боргу (4 061 615, 00 грн.) за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову Київського апеляційного господарського суду по справі № 8/23 від 14.05.2012 р. в частині сплати основної заборгованості в сумі 4 061 615, 00 грн. відповідач виконав несвоєчасно. Так, остаточне стягнення вказаного боргу відбулось 14.02.2013 року, про що свідчать витяг з банківського рахунку позивача за 14.02.2013 р. та постанова відділу Державної виконавчої служби ГУЮ в м. Києві про закінчення примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням ВП № 33250671, вказані обставини не заперечувались представниками сторін у судовому засіданні.

Відповідно до п. 5.4 постанови ПВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду.

Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (що має місце в даному випадку), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно п. 10.6 договору № 1282 від 11.09.2008 р. за порушення термінів розрахунків, встановлених умовами цього договору, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1 % від суми нездійсненого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач вказує, що останні нарахування пені, які були стягнуті судом, згідно рішення суду були здійснені станом на 19.08.2011 р. та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 304 994, 91 грн. за несвоєчасну сплату основної заборгованості, присуджену йому рішенням суду, за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. основна заборгованість в сумі 4 061 615 грн. за несплату виконаних ремонтних робіт за договором № 1282 від 11.09.2008 року була стягнута з відповідача станом на 19.08.2011 р.

Утім, суд вважає, що період нарахування пені, обов'язок сплати якої виник на підставі судового рішення від 19.08.2011 р., позивачем розрахований неправильно, оскільки пеня відповідно до вимог діючого законодавства може бути нарахована не більше, ніж за 6 місяців, якщо інше не передбачене договором (законом), а відповідачем вона визначена майже за півтора роки.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Тобто, виходячи з того, що початком строку нарахування пені на підставі рішення господарського суду у справі № 8/23 є 19.08.2011 року, то кінцевим терміном нарахування 6-місячного строку, передбаченого законом, буде 19.02.2012 р.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), про що просив представник відповідача у своїй заяві.

Отже, враховуючи дану норму закону, річний термін позовної давності для стягнення пені в даному випадку (як вже зазначалось) починається з 19.08.2011 року, а закінчується відповідно - 19.08.2012 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач з вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) у даній справі звернувся до суду лише 25.12.2013 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на позовній заяві, а, отже, він пропустив строк позовної давності на звернення з вимогою про стягнення пені.

Представники позивача у судовому засіданні вказували, що передбачений законом строк позовної давності для стягнення пені Підприємством "Інлюкс" не пропущений та нарахування пені здійснено правильно, оскільки невиконання умов договору відповідачем є триваючим правопорушенням, що підтверджується ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 р. у справі № 8/23, якою роз'яснено постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р.

Разом з тим, заслухавши такі доводи позивача, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки ухвала, на яку посилається позивач, роз'яснює рішення (постанову) в частині продовження дії договору на весь час виконання сторонами своїх зобов'язань, і не більше. При цьому вищевказаною ухвалою нові акти або роботи (які можливо й мали місце в майбутньому) до суми заборгованості в 4 061 615, 00 грн. не включались та термін їх сплати не продовжувався, як вважає позивач.

До того ж суд звертає увагу на те, що обов'язок відповідача виконати рішення суду в частині сплати вартості робіт на суму 4 061 615, 00 грн., невиконання якого послужило підставою для нарахування пені в сумі 304 994,91 грн., обмежений терміном, передбаченим законом для виконання судового рішення, а отже, таке порушення не є триваючим.

Щодо посилань позивача на ч. 2 ст. 864 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності по договору підряду, у разі прийняття замовником роботи частинами, починається від дня прийняття роботи в цілому, суд їх не приймає та зазначає, що в даній справі між сторонами немає спору щодо неналежного прийняття робіт за договором підряду. Предметом позову в цій справі є стягнення неустойки за несплату заборгованості, стягнутої за рішенням суду, до якої застосовується спеціальна позовна давність.

Також суд відхиляє твердження позивача з посиланням на ст. 391 ЦК України про те, що в даному випадку має місце порушення права власності Підприємства "Інлюкс", у зв'язку з чим позовна давність не застосовується для пред'явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування своїм майном (мається на увазі пеня). Як вбачається з уже встановлених обставин у справі, між сторонами виникли правовідносини щодо виконання грошових зобов'язань по договору на виконання робіт, а саме - підряду (про що зазначив і суд апеляційної інстанції у постанові від 14.05.2012 р.), а не відносини з приводу наявності (відсутності) права власності, а тому такі доводи позивача суд приймає як такі, що не узгоджуються з фактичними обставинами у справі та не підтверджуються поданими доказами.

Таким чином, зважаючи на наведені правові норми, а також враховуючи, що відповідач у судовому засіданні подав заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, а позивач обґрунтованих причин про поновлення вказаного строку не навів, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення з ВП "РАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" пені в сумі 304 994,91 грн. за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р. необхідно відмовити.

Також Підприємства "Інлюкс" просить суд стягнути з відповідача 3 % річних - 181 933,66 грн. та інфляційних втрат - 390 173,17 грн., що нараховані на ту ж суму основної заборгованості за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1, 4.1 постанови ПВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (Лист Вищого господарського суду від 21.11.2011 № 01-06/1626/2011 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю банків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)".

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищенаведені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних, нарахованих на основну заборгованість в сумі 4 061 615, 00 грн. за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р., є такими, що заявлені правомірно.

Заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності до матеріальних втрат, а саме - інфляційної складової боргу та 3 % річних на основну суму заборгованості, суд відхиляє, оскільки до таких вимог застосовується загальна позовна давність, передбачена ст. 257 ЦК України (п. 4.3 вищевказаної Постанови).

Крім того, як вже зазначалось, відповідно до п. 5.4 постанови ПВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошове зобов'язання може виникати з рішення суду за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України.

Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (що мало місце в даному випадку), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.

Згідно з п. 7.1 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Як вже зазначалось, стягнення за судовим рішенням у справі № 8/23 основної заборгованості за договором підряду відбулось 19.08.2011р., отже, й нарахування матеріальних втрат від користування чужими коштами має здійснюватись з 19.08.2011 р.

Зважаючи на встановлені обставини у справі та норми ст. 257 ЦК України строки позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р. позивачем не пропущені.

Отже, враховуючи той факт, що відповідач не сплатив вчасно основну заборгованість в сумі 4 061 615, 00 грн. та у позивача на підставі рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. виникло право на відшкодування матеріальних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги заявлені правомірно та в межах строків позовної давності.

Однак, провівши розрахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р., суд вважає, що з ВП "РАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в сумі 181 933,66 грн., а інфляційних втрат - 16 148,48 грн., тобто суд задовольняє вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р. частково.

При цьому суд виходить з того, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови ПВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.).

Нарахування інфляційної складової боргу здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1 Постанови ПВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.).

Разом з тим, позивач при розрахунку суми інфляційних втрат не передбачив від'ємні значення нарахувань від процесів інфляції, оскільки протягом заявленого періоду (у серпні 2011 р., травні 2012 р., червні 2012 р., липні 2012 р., серпні 2012 р., листопаді 2012 р., лютому 2013 р.) мала місце дефляція.

Щодо другої частини позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 71 483,66 грн., інфляційних втрат - у сумі 56 637,50 грн., які позивач нарахував на штрафні санкції у період з 15.05.2012 р. по 14.02.2013 р. суд зазначає наступне.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що вказані суми він просить нарахувати на штрафні санкції за постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 14.05.2012 р. за період з 15.05.2012 р. по 14.02.2013 р. При цьому штрафними санкціями він вважає пеню, інфляційну складову боргу та три відсотки річних.

Як вже зазначалось, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні втрати та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, та враховуючи Лист Вищого господарського суду від 21.11.2011 № 01-06/1626/2011 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю банків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України) згідно якого суми інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за попередній період є складовими грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 71 483,66 грн. та інфляційних втрат - у сумі 56 637,50 грн., що відповідно нараховані позивачем за наступний період з 15.05.2012 р. по 14.02.2013 р. на суму 3% річних (325 333, 85 грн.) та інфляційних втрат (2 028 325,36 грн.), стягнутих рішенням суду від 19.08.2011 р., є такими що заявлені правомірно.

При цьому суд не вважає нарахування матеріальних втрат подвійним, оскільки ці втрати, що розраховуються за індексом інфляції, який відповідав періоду нарахування вказаних сум, входять до суми основного грошового зобов'язання, на яке в наступний період нараховуються матеріальні втрати за новим індексом інфляції.

Провівши перерахунок 3% річних, заявлених на суму 325 333, 85 грн. (тобто, на 3% річних за рішенням суду) у вказаний період, суд встановив, що стягненню підлягають 7 380,18 грн., а що стосується інфляційних втрат, нарахованих позивачем на цю ж суму - 325 333, 85 грн., то вони стягненню не підлягають, оскільки в силу від'ємних показників індексу інфляції (мала місце дефляція) заявлені суми також склали від'ємні значення цієї складової боргу.

Крім того, перерахувавши інфляційну складову боргу, заявлену на суму 2 028 325, 36 грн. (тобто, на інфляційні втрати за рішенням суду) у вказаний період, суд встановив, що вони також стягненню не підлягають в силу від'ємних показників індексу інфляції (мала місце дефляція) і заявлені суми так само склали від'ємні значення цієї складової боргу.

Щодо 3 % річних, нарахованих позивачем на суму 2 028 325, 36 грн., то вони підлягають стягненню в сумі 46 012, 42 грн. за результатами перерахунку.

Стосовно нарахування матеріальних втрат на пеню в сумі 776 041,96 грн. за період з 15.05.2012 р. по 14.02.2013 р., стягнуту за рішенням суду, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З пункту 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч. 2 статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, в той же час, інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням (абз. 4).

Враховуючи вищевикладене, провівши розрахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, які нараховані на суму пені - 776 041, 96 грн., встановленої рішенням господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/23, суд дійшов висновку, що з ВП "РАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь позивача з урахуванням від'ємного значення інфляційних втрат підлягає стягненню лише 3% річних у сумі 17 604, 46 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 71 483, 66 грн. і інфляційних втрат - у сумі 56 637, 50 грн. за період з 15.05.2012 р по 14.02.2013 р., підлягають частковому задоволенню, а саме лише в частині 3 % річних у сумі 70 997, 06 грн., а у стягненні інфляційних втрат необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про часткову обґрунтованість вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов Підприємство Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 005 222, 90 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівенська область, м. Кузнецовськ, ідентифікаційний код 24584661) на користь Підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 61, ідентифікаційний код 32527855) 3 % річних в сумі 181 933 (сто вісімдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять три) грн. 66 коп. та 16 148 (шістнадцять тисяч сто сорок вісім) грн. 48 коп. - інфляційних втрат, нарахованих на основну суму заборгованості за період з 19.08.2011 р. по 13.02.2013 р..

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівенська область, м. Кузнецовськ, ідентифікаційний код 24584661) на користь Підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 61, ідентифікаційний код 32527855) 3% річних в сумі 70 997 (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 06 коп., нарахованих (за період з 15.05.2012 р по 14.02.2013 р.) на штрафні санкції та матеріальні втрати

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівенська область, м. Кузнецовськ, ідентифікаційний код 24584661) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 381 (п'ять тисяч триста вісімдесят одна ) грн. 59 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 13 березня 2014 року.

Повний текст рішення підписаний 18 березня 2014 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна