Постанова

від 21.03.2014 по справі 802/635/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

21 березня 2014 р. Справа № 802/635/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

секретаря с/з Середюка М.А.,

за участю представників сторін:

позивача Любарської К.Ю.,

відповідача Янушкевича А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діпекстрейд"

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Діпекстрейд" (надалі позивач, ТОВ "Діпекстрейд") з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (надалі відповідач, Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення п. 200.2 статті 200, п.198.6, п. 198.2, 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України у зв'язку з чим, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 191278,00 грн. з них за основним платежем 153022,00 грн., за штрафними санкціями 38256,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

В період з 04 лютого 2014 року по 07 лютого 2014 року посадовими особами Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Діпекстрейд" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми податку на додану вартість по взаєморозрахункам з контрагентом ТОВ "Далекс" за липень 2013 року.

В ході проведення перевірки перевіряючими встановлено порушення ТОВ "Діпекстрейд" п. 200.2 статті 200, п.198.6, п. 198.2, 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України.

За результатами проведеної перевірки Вінницькою ОДПІ складено акт перевірки № 248/22-03/36150330 від 07.02.2014 року (а.с. 9-14).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0001312203 від 14.02.2014 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 191 278,00 грн. з них за основним платежем 153 022,00 грн., за штрафними санкціями 38 256,00 грн. (а.с.6).

Судом також встановлено, що в основу висновків податкового органу покладено акт за №885/22/37617796 від 05.11.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Далекс" з питань своєчасності достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ «Агро - Макс і Ко» за липень 2013 року.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Пунктом 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Так, віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які сплачені внаслідок придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Далекс", відбувалось на підставі угоди №4 про поставки продукції від 06.05.2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Далекс".

Придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Далекс" підтверджується податковими накладними №2 від 02.07.2013 року, №3 від 03.07.2013 року, №4 від 04.07.2013 року, №5 від 05.07.2013 року, №6 від 08.07.2013 року, №10 від 09.07.2013 року, №11 від 10.07.2013 року, №12 від 11.07.2013 року, №13 від 12.07.2013 року, №14 від 16.07.2013 року, №29 від 17.07.2013 року, №30 від 18.07.2013 року, №31 від 19.07.2013 року, №32 від 20.07.2013 року, №46 від 22.07.2013 року, №47 від 23.07.2013 року, №48 від 24.07.2013 року, №49 від 25.07.2013 року, видатковими накладними №50 від 02.07.2013 року, №51 від 03.07.2013 року, №52 від 04:07;2013 року, №53 від 05.07.2013 року, №54 від 08.07.2013 року, №58 від 09.07.2013 року, №59 від 10.07.2013 року, №60 від 11.07.2013 року, №61 від 12.07.2013 року, №62 від 16.07.2013 року, №79 від 17.07:2013 року, №80 від 18.07.2013 року, №81 від 19.07.2013 року, №82 від 20.07.2013 року, №75 від 22.07.2013 року, №76 від 23.07.2013 року, №77 від 24.07.2013 року, №78 від 25.07.2013 року, а також випискою по рахунку №26004055309346 з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року.

Також зберігання позивачем придбаного товару у ТОВ "Далекс" підтверджується оборотно-сальдовою відомістю ТОВ "Діпекстрейд" за липень 2013 року.

Щодо використання придбаних ТМЦ у виробництві позивачем зазначено, що основними покупцями товарів (робіт, послуг) ТОВ "Діпекстрейд" у перевіряємий період були Вінницьке обласне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України, Чернівецьке обласне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ДП « 45 експериментальний механічний завод».

Крім того, використання ТМЦ у виробництві підтверджується договором №3 від 10.01.2013 року укладеного між позивачем та Вінницьким обласним спеціалізованим ремонтно-будівельне підприємством протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України (а.с.63), договором №27/6 від 27.06.2013 року укладеного між ТОВ "Діпекстрейд" та ДП « 5 експериментальний механічний завод» (а.с.64), договорами купівлі - продажу від 04.07.2013 року, 05.07.2013 року, 09.07.2013 року, 10.07.2013 року, 11.07.2013 року, 17.07.2013 року, 22.07.2013 року, 24.07.2013 року, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_4 (а.с.65-66, 71-73, 76-77), договором купівлі - продажу №3/0713/91 від 09.07.2013 року укладеного між позивачем та ТОВ «Хмільницьке» (а.с.67-69), договором купівлі - продажу від 17.07.2013 року укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (а.с.75). Також вищезазначене підтверджується податковими накладними та рахунками, які містяться в матеріалах справи (а.с.78-190).

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, первинні документи, досліджені в судовому засіданні, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, відповідно до вимог чинного законодавства, є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарської операції та є підставою для формування податкового кредиту.

Щодо твердження податкового органу, що відповідно до акту за №885/22/37617796 від 05.11.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Далекс" з питань своєчасності достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ «Агро - Макс і Ко» за липень 2013 року, яка взятий за основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом до уваги не беруться виходячи, з наступного.

Так, вищезазначеним актом встановлено лише неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Далекс" з питань своєчасності достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ «Агро - Макс і Ко» за липень 2013 року у зв'язку з відсутністю ТОВ "Далекс" за місцем реєстрації. Інших негативних висновків у зазначеному акті не зазначено, а тому і наслідків для контрагентів не передбачено.

Крім того, право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Однак, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Така позиція наведена у постанові від 11 грудня 2007 року по справі №21-1376/06 Верховного Суду України, відповідно до якої у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що висновки акту перевірки щодо порушення ТОВ "Діпекстрейд" п. 200.2 статті 200, п.198.6, п. 198.2, 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0001312203 від 14.02.2014 року підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, здійснивши системний аналіз чинного на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справу доказів, суд дійшов висновку, що висновки відповідача щодо завищення суми податкового кредиту є необґрунтованими та безпідставними, як наслідок прийняте податкового повідомлення-рішення за платежем по податку на додану вартість в сумі 191278,0 грн. з них за основним платежем 153022,0 грн., за штрафними санкціями 38256,0 грн. - протиправним.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд враховує позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 06.05.2011 року, в якому зазначено, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку, можливо лише достовірні первині документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою підставою для визначення податкового кредиту по податку на додану вартість є наявність податкових та видаткових накладних, оформлених із дотриманням чинного законодавства.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі даного акту та застосування штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.6, 50, 86, 128, 158, 163-167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, яке винесено 14 лютого 2014 року №000 1312203 Форми "Р".

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю " Діпекстрейд " (код ЄДРПОУ 36150330, м. Вінниця, вул. Димчука, 77) судовий збір квитанція №95 від 27.02.14р. в розмірі 383,0 гривень грн. (триста вісімдесят три гривні) шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 38782999, м. Вінниця, вул. 30-річчя Перемоги,21).

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Крапівницька Н. Л.