Рішення

від 20.03.2014 по справі 925/253/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 925/253/14

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М., при секретарі - Лавріненко С.І., за участю представника позивача - ОСОБА_1 за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (позивач), м. Хмельницький до приватного підприємства "Діалог - 2001" (відповідач), м. Черкаси про стягнення 16 427,39 грн.

ВСТАНОВИВ :

Подано позовну заяву, у якій ФОП ОСОБА_2 (далі - позивач) просить стягнути з ПП "Діалог-2001" (далі - відповідач) 16427,39 грн., у тому числі 15500,00 грн. основного боргу, 756,31 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та 171,08 грн. збільшення суми боргу за рахунок встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позовні вимоги мотивовані наступним: на виконання зобов'язань по Контракту №010813 від 13.08.2013 року (далі - Контракт), за заявкою відповідача, позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом, які останній прийняв, однак їх вартість, у встановлений договором строк, не оплатив, внаслідок чого утворився прострочений борг з оплати в сумі 15500,00 грн.; за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ст.231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання" нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення з 01 вересня 2013 року по 15 січня 2014 року, а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховане збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період прострочення вересень - грудень 2013 року.

Письмовий відзив на позовну заяву відповідач не подав, представника у судове засідання не направив. Ухвала суду про порушення провадження у справі, направлена за адресою державної реєстрації відповідача, повернута поштою з довідкою "За закінченням терміну зберігання". Згідно ст.64 ГПК України у разі відсутності сторін за адресою державної реєстрації, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Отже суд виконав, встановлений ГПК України, порядок повідомлення сторін про дату та час судового засідання.

Неявка у судове засідання представника відповідача, явка якого не визнавалась обов'язковою, та неподання відповідачем письмового відзиву на позовну заяву не перешкоджають вирішенню спору по суті.

Згідно ст.75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов повністю.

Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлені наступні обставини.

13 серпня 2013 року між позивачем (виконавець за Контрактом) та відповідачем (замовник за Контрактом) укладено Контракт №010813, який визначає порядок взаємин між виконавцем та замовником, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні, під час організації і виконання перевезень вантажів у міжнародному сполученні та розрахунках за ці перевезення.

У Контракті сторони, зокрема, передбачили наступне:

- виконавець, згідно доручення замовника, приймає на себе зобов'язання, у тому числі: точно виконувати умови даного Контракту транспортного експедирування та дані замовником інструкції (п.2.1); забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в погоджені сторонами терміни і в стані, у всіх відносинах придатному для міжнародних автомобільних перевезень (п.2.2); здійснювати контроль за правильністю завантаження, розміщення і кріплення вантажів з метою забезпечення збереження вантажів під час перевезення (п.2.3); здійснювати своєчасні розрахунки з транспортними організаціями за перевезення вантажів протягом 10 календарних днів (п.2.8); та інше;

- замовник приймає на себе зобов'язання, у тому числі: направляти виконавцю договори-заявки та необхідні інструкції для виконання погоджених перевезень за установленою формою (додаються), що є невід'ємною частиною даного Контракту (п.3.1); забезпечити підготовку вантажу до перевезення до погодженого терміну відвантаження (п.3.2); забезпечити належне оформлення маршрутних листів, вантажно-митних накладних (CMR, ТТН), митних та інших товаросупровідних документів, необхідних для безперешкодного проїзду автомобілів через державні кордони та своєчасні розрахунки за перевезення (п.3.6); та інше;

- розмір оплати, порядок і терміни оплати рахунків виконавця за виконані транспортні та експедиційні послуги, а також інші роботи, пов'язані з перевезенням вантажу, визначаються сторонами в договорі - заявці, яка є невід'ємною частиною даного Контракту. Оплата рахунків здійснюється у тій валюті, що погоджена сторонами у договорі - заявці (п.5.2);

- виконавець пересилає замовнику поштою оригінали рахунків, товарно-транспортних (CMR, ТТН) і податкових накладних (п.5.3);

- у рамках даного Контракту взаємна відповідальність сторін регулюється положеннями Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів (КДПГ), законодавчими і нормативними актами України і даним Контрактом (п.6.1).

У відповідності до умов Контракту 13 серпня 2013 року відповідач подав позивачу Договір-заявку №2013 на перевезення вантажу маршрутом Вадовіце-Сінельнікове, вантаж - кавові напої 20 т, вартість перевезення вантажу - 15500,00 грн., адреса місця завантаження - Польща, м.Вадовіце, адреса місця розмитнення - України, Дніпропетровськ, адреса місця розвантаження - Україна, Дніпропетровська обл., м.Сінельнікове, транспортний засіб - ДАФ ВХ 3569 ВФ, п\п НОМЕР_2, водій ОСОБА_4. Договір-заявка підписаний обома сторонами.

На виконання Контракту та Договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом Вадовіце-Сінельнікове, вантаж отриманий 27.08.2013 одержувачем - ТОВ Техносервіс Фінанц", що підтверджується вантажно-митною декларацією (CMR) №209658.

27 серпня 2013 року позивач склав Акт №ОУ-0000366 здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно якого відповідачу надані послуги з міжнародного транспортного перевезення вантажу на суму 15500,00 грн. 03.09.2013 Акт направлений відповідачу для підписання, що підтверджується поштовою квитанцією. Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідач не підписав, вартість наданих послуг з перевезення не оплатив, без повідомлення про причини.

16 жовтня 2013 року за вих.№16 позивач направив відповідачу грошову вимогу про сплату заборгованості за Контрактом, у якій вказав, що на виконання Контракту ним було виконане транспортне експедирування вантажу, станом на 16.10.2013 замовник не розрахувався з виконавцем, заборгованість складає 15500,00 грн., тому згідно ст.530 Цивільного кодексу України вимагає протягом 7-ми днів з моменту отримання даної вимоги погасити заборгованість. Вимога отримана особисто директором відповідача Левченком О.В., що підтверджується його підписом на вимозі.

Відповідач на вимогу не відповів, у встановлений строк заборгованість не сплатив.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення грошової суми, яка складає вартість транспортно-експедиційного обслуговування, під час організації і виконання перевезень вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а також пені та інфляційних, нарахованих у зв'язку із простроченням строків виконання грошового зобов'язання.

Відносини, що виникли між сторонами на підставі Контракту, являються господарськими відносинами, які пов'язані з переміщенням продукції автомобільними дорогами та транспортно-експедиційному обслуговуванні, під час організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, отже є відносинами у сфері перевезення вантажів та транспортного експедирування вантажу. Учасники спірних правовідносин являються суб'єктами господарювання у розумінні ст.ст.2, 55 ГК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Контракт, на підставі якого виникли господарські зобов'язання сторін та заявлено позов, за правовою природою являється змішаним договором: перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні зі здійсненням транспортного експедирування цього вантажу.

Загальні положення правового регулювання перевезення вантажів визначені главою 32 ГК України.

У ч. 4. ст. 306 ГК України встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Поняття договору транспортного експедирування встановлює ст.316 ГК України, згідно з якою за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Дана норма кореспондує з нормою ст. 929 ЦК України.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність", із змінами (далі - ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

У ст. 9 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст. 12 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Згідно ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву, не спростував доводів позивача щодо наявності заборгованості.

З вищенаведених доказів у справі вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов'язання, згідно умов договору-заявки від 13.08.2013, на замовлення відповідача здійснив перевезення вантажу маршрутом Вадовіце-Сінельнікове, при цьому здійснив завантаження вантажу у м.Вадовіце (Польща), розмитнив його у м. Дніпропетровськ, доставив вантаж у м.Сінельникове Дніпропетровської області та 27.08.2013 видав вантаж одержувачу ТОВ "Техносервіс Фінанц". Як і передбачено умовами Контракту, 03.09.2013 позивач направив відповідачу всі документи, що підтверджують виконання договору заявки, у тому числі акт здачі-приймання робіт (надання послуг).

В порушення зобов'язань по Контракту та Договору-заявки відповідач не підписав акт та не оплатив виконані на його замовлення послуги, без повідомлення про причини їх не виконання.

Частиною 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З обставин справи вбачається, що 16.10.2013 відповідач отримав письмову вимогу позивача про сплату боргу в сумі 15500,00 грн., отже згідно ст.530 ЦК України строк виконання грошового зобов'язання в сумі 15500,00 грн. настав 23.10.2013 і з 24.10.2013 зазначена сума грошового зобов'язання являється простроченою.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 15500,00 грн. з оплати послуг з перевезення та транспортного експедирування вантажу суд вважає обґрунтованими, такими, що відповідають його праву, отже підлягаючими задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст.230 ГК України).

Згідно ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України (скорочено - НБУ), за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував пеню в сумі 756,31 грн. за період з 01 вересня 2013 року по 15 січня 2014 року, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, посилаючись на ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ст.231 ГК України.

Вимоги про стягнення пені суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Контрактом та у Договорі-заявці не встановлена відповідальність замовника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, а визначена лише відповідальність замовника за простій транспортних засобів, відмову від завантаження автомобіля, зміну місця розвантаження. Положення ст.231 ГК України, на які посилається позивач, застосуються лише у разі, коли сторони у договорі встановили відповідальність за порушення строків виконання грошових зобов'язань у вигляді пені, однак не визначили її конкретний розмір. Положення ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 №543/96-ВР, із змінами, застосовуються, коли сторони у договорі встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у виді пені, але вона перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, вимога про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання не відповідає праву позивача, як виконавця по договору, тому з вимог про стягнення пені суд відмовляє у позові.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування позивачем 171,08 грн. інфляційного збільшення суми боргу відповідає праву позивача, обставинам справи. Розрахунок інфляційних нарахувань перевірено судом, він зроблений вірно.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, які підтверджені наявними у справі належними та допустимими доказами, наведені норми чинного законодавства, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 15500,00 грн. боргу, 171,08 грн. інфляційних, отже задовольняє позов частково.

Згідно ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, а саме: 1827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Діалог - 2001" (м. Черкаси, вул. Героїв Сталінграда, 22а, ідентифікаційний код 31701280) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) - 15500,00 грн. боргу, 171,08 грн. інфляційних та 1827,00 грн. судових витрат.

Відмовити у позові про стягнення 756,31 грн. пені.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 24 березня 2014 року.

СУДДЯ Н.М. Курченко