Постанова

від 20.03.2014 по справі 2а-5592/11/0170/4

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2014 року о 16:08 Справа №2а-5592/11/0170/4

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Демарацький Д.Р.; від відповідача - Одабаші А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕС-АВТО"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання неправомірним та скасування повідомлення-рішення

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕС-АВТО" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання неправомірним і скасування податкового повідомлення-рішення №0000724101 від 29.04.2011 року.

Позов мотивовано необґрунтованістю висновків відповідача в акті перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про завищення позивачем податкових зобов'язань по взаємовідносинам з контрагентами, які не мали можливості для фактичного здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим, зроблено висновок, що укладені між позивачем та контрагентами правочини мають ознаки нікчемності.

Ухвалами Окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 11.07.2011 року у справі призначена судово-економічна експертиза та зупинено провадження по справі у зв'язку з призначенням експертизи до одержання її результатів.

Ухвалою суду від 14.10.2013 року провадження по справі поновлено з 11.11.2013 року.

Ухвалою суду 21.11.2013 року замінено відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Ухвалою суду від 05.12.2013 року зупинено провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 801/1291/13-а.

Ухвалою суду від 03.03.2014 року поновлено провадження у справі у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням по справі №801/1291/13-а.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як юридична особа, ідентифікаційний код 31681159, зареєстрований у якості платника ПДВ, взятий на облік в органах державної податкової служби (т. 1 а.с. 8-10, 140).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: технічне обслуговування та ремонт автомобілів; діяльність автомобільного вантажного транспорту; оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям; роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям; посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям; оптова торгівля паливом (т. 1 а.с. 9).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «БК «Регіон-Буд» (ЄДРПОУ 37081846) за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року та ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.04.2011 року №130/41-1/31681159 (далі - Акт) (т. 1 а.с. 26-35).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

-пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, донараховано податку на додану вартість в сумі 460903,63 грн., у тому числі за жовтень 2010 року на суму 166,00 грн., за листопад 2010 року на суму 5083,00 грн., за грудень 2010 року на суму 455654,63грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.04.2-11 року №0000724101 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 576129,54 грн. (у тому числі 460903,63 грн. за основним платежем та 115225,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 1 а.с. 36).

Перевіряючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

На час спірних правовідносин порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, (далі - Закон №168).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168).

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «БК «Регіон-Буд», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Базис Торг».

По взаємовідносинам позивача з ТОВ «БК «Регіон-Буд» судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2010 року між позивачем та ТОВ «БК «Регіон-Буд» укладено договір №б/н, згідно з яким Виконавець зобов'язується виконати для Замовника роботи з ремонту зовнішніх, внутрішніх мереж водопроводу та каналізації на автозаправних станціях Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та сплатити зазначені роботи (т. 1 а.с. 38-39).

Виконання умов договору та отримання позивачем ремонтних робіт підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2010 року на загальну суму 2700390,00 грн., у тому числі ПДВ 450065,00 грн. (т. 1 а.с. 42-44).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «БК «Регіон-Буд» склало податкову накладну №544 від 29.12.2010 року на загальну суму 2700390,00 грн., у тому числі ПДВ 450065,00 грн. (т. 1 а.с. 41).

Сума ПДВ у розмірі 450065,00 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за грудень 2010 року (т. 1 а.с. 198).

За даними бухгалтерського виконані роботи відображені у кратці рахунку 631 д-т 93 у сумі 2250325,00 грн. У податковому обліку позивач відніс вищезазначену суму до валових витрат у межах 10%.

По взаємовідносинам позивача з ТОВ «Бренд Строй» судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2010 року між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» укладено договір на проектні роботи №520 (т. 1 а.с. 52-53).

Виконання умов договору та отримання позивачем проектних робіт підтверджується актом приймання проектної продукції №1334 від 04.10.2010 року на загальну суму 996,00 грн., у тому числі ПДВ 166,00 грн.

Зазначені роботи були у повному обсязі сплачені позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №22952 на суму 996,00 грн. (т. 1 а.с. 57).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Бренд Строй» склало податкову накладну №1680 від 04.10.2010 року на загальну суму 996,00 грн., у тому числі ПДВ 166,00 грн.

Зазначена податкова накладна відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних (т. 1 а.с. 58).

Сума ПДВ у розмірі 166,00 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за жовтень 2010 року (т. 1 а.с. 156).

За даними бухгалтерського обліку згідно з даними, що відображені у журналі-ордері по рах. 6852, зазначена операція відображена на д-т рах. 6852, к-т рах. 93 - без ПДВ - 830,00 грн., та к-т 6852 д-т 64 ПДВ в сумі 166,00 грн.

Окрім цього, 29.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» укладено договір на проектні роботи №784.

01.12.2010 року позивачем перераховано на рахунок ТОВ «Бренд Строй» суму у розмірі 30498,00 грн., у тому числі ПДВ 5083,00 грн., що було відображено у бухгалтерському обліку позивача: на рах. д-т 6852 «розрахунки з іншими кредиторами» к-т 311 «банк» - (аванси).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Бренд Строй» склало податкову накладну №2233 від 29.11.2010 року на загальну суму 30498,00 грн., у тому числі ПДВ 5083,00 грн.

Зазначена податкова накладна відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних (т. 1 а.с. 220).

Сума ПДВ у розмірі 5083,00 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за листопад 2010 року (т. 1 а.с. 175).

По взаємовідносинам позивача з ПП «Базис Торг» судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2010 року між позивачем та ПП «Базис Торг» укладено договір про надання рекламно-інформаційних послуг №34 (т. 1 а.с. 60-63).

Виконання умов договору та отримання позивачем рекламно-інформаційних послуг підтверджується актом приймання робіт №1749 на загальну суму 30000,00 грн., у тому числі ПДВ 4979,25 грн., актом здачі - приймання робіт №1750 про виконання робіт з установки банера у м. Армянськ на суму 1800,00 грн., у тому числі ПДВ 300,00 грн. (т. 1 а.с. 64, 65)

Зазначені роботи були у повному обсязі сплачені позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №7464 від 28.12.2010 року на суму 16800,00 грн. (т. 1 а.с. 70).

За датою виникнення податкових зобов'язань ПП «Базис Торг» склало податкові накладні №1749 від 28.12.2010 року на загальну суму 15000,00 грн., у тому числі ПДВ 2489,62 грн., №1750 від 28.12.2010 року на загальну суму 1800,00 грн., у тому числі ПДВ 300,00 грн. (т. 1 а.с. 68, 69).

Сума ПДВ у розмірі 2789,63 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за грудень 2010 року (т. 1 а.с. 196).

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені у д-т рах. 93 к-т рах. 631 та д-т рах. 631 к-т рах. 311.

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

З метою визначення правомірності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Регіон-Буд», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Базис Торг» судом також були з'ясовані обставини щодо наявності у контрагентів цивільної дієздатності.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи названі вище контрагенти зареєстровані у якості юридичних осіб та не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Згідно з даними офіційного порталу Міністерства доходів і зборів України про анульовані реєстрації платника ПДВ (http://minrd.gov.ua/reestr), свідоцтво ТОВ «БК «Регіон-Буд» анульоване лише 13.07.2012 року, свідоцтво ТОВ «Бренд Строй» анульоване лише 11.04.2012 року та свідоцтво ПП «Базис Торг» анульоване лише 24.01.2012 року, відтак, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" вищезазначені контрагенти мали право на складення податкових накладних у періоді, що перевірявся.

Підсумовуючи зазначене вище, суд зазначає, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичне отримання позивачем послуг та робіт від ТОВ «БК «Регіон-Буд», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Базис Торг» їх оплата та подальше використання у господарській діяльності.

Відтак, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за зазначеними правочинами.

У зв'язку з тим, що ТОВ «БК «Регіон-Буд», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Базис Торг» зареєстровані як юридичні особи та не перебувають у процесі припинення, були платниками ПДВ на час перевірки, то й висновки відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд вважає необґрунтованими та помилковими.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та контрагентами сформована на підставі Актів перевірок контрагентів відповідача від 28.03.2011 року 33382/23-4/37081846, від 23.03.2011 року №3129/23-4/36165567, від 28.03.2011 року №3378/23-4/36165986, в яких зазначено про відсутність у ТОВ «БК «Регіон-Буд», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Базис Торг» основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів.

Суд зазначає, що у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

Наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача про нікчемність правочинів.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, що визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011 року.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення від 29.04.2011 року №0000724101 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 576129,54 грн. (у тому числі 460903,63 грн. за основним платежем та 115225,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), прийняте з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправним.

Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 29.04.2011 року №0000724101 належить визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

В судовому засіданні 20.03.2014 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 21.03.2014 року.

Керуючись статтями 11, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0000724101 від 29.04.2011 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕС-АВТО" (ідентифікаційний код 31681159) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 576129,54 грн. (у тому числі 460903,63 грн. за основним платежем та 115225,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.