Постанова

від 22.05.2009 по справі 2/403

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 22.05.2009 р.                                                                                

№ 2/403

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Келеберди В.І. при секретарі судового

засідання  Бузінський А.В.  вирішив адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до  Головного управління Міністерства

внутрішніх справ України в Київській області

про

 поновлення на роботі і оплати за час

вимушеного прогулу

Обставини

справи:

          Позивач звернувся до суду з

позовом про скасування наказу №321 о. с. Головного Управління МВС України в

Київській області від 17.11.2006р. про звільнення ОСОБА_1з роботи за власним

бажанням; про поновлення позивача на роботі на посаді начальника спеціального

відділу Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю при Головному

Управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в Київській області та про

стягнення з відповідача  на користь

ОСОБА_1середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17.11.2006р. по

день поновлення на роботі.

15.04.2007р.

позивач збільшив розмір позовних вимог та просив суд скасувати наказ № 259 о.с.

Головного Управління МВС країни в Київській області від 06.05.2006р. про

оголошення позивачу догани та стягнути з відповідача недоотримані грошові кошти

по 950 грн. з липня 2006р. по 16.11.2006р.  

В

обґрунтування своїх вимог позивач посилається на Кодекс законів про працю

України, Положення про порядок проходження служби рядового і начальницького

складу органів внутрішніх справ та зазначає, що відповідачем безпідставно

видано накази № 259 о. с. та № 321 о. с.

Відповідач

проти позову заперечує, виходячи з того, що позивачем пропущені строки

звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розглянувши

подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін,

всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

         ОСОБА_1працював в

органах внутрішніх справ України з 22.06.1992р.

          31.03.2006р. працівниками ДВБ ГУБОЗ

України спільно з працівниками УВБ в Київській області було проведено перевірку

УДСБЕЗ ГУМВС України в Київській області щодо дотримання працівниками

управління чинного законодавства, зокрема Закону України «Про звернення

громадян», вимог наказів МВС України № 400-04, № 1177-04, № 007-04 та інших

нормативно-правових актів з питань дотримання законності, ведення діловодства,

службової та транспортної дисципліни.

          Відповідно до висновку за

результатами перевірки дотримання законності, службової та транспортної

дисципліни працівниками УДСБЕЗ ГУ, затвердженого 04.04.2006р., під час

перевірки кабінету 93-а спеціального відділу по боротьбі з хабарництвом УДСБЕЗ

ГУ виявлено один примірник акту прийому-передачі від в. о. начальника

спеціального відділу по боротьбі з хабарництвом УДСБЕЗ ГУ старшого лейтенанта

міліції ОСОБА_2 з однієї сторони і начальника спеціального відділу по боротьбі

з хабарництвом УДСБЕЗ ГУ підполковника міліції ОСОБА_1., оперативно-розшукових

справ категорій «Захист»і «Розшук»та контрольно-наглядових справ.

          Даний акт датований 31.12.2005р. та

має гриф «ДСК». План роботи даного відділу на 1-ий квартал року, який має гриф

«ДСК»підписаний ОСОБА_1., але керівництвом УДСБЕЗ не затверджений. Як вбачається

з пояснень оперуповноваженого даного відділу лейтенанта міліції ОСОБА_3, план

роботи ним підготовлений та роздрукований на захищеному ПЕОМ, який знаходиться

в їх службовому кабінеті. В подальшому зазначений план він передав начальнику

вказаного відділу ОСОБА_1. для погодження у керівництва УДСБЕЗ. Відповідно до

наказу МВС України № 1440 від 24.11.2004р. «Про організацію діловодства в

системі МВС України»було порушено порядок обліку та зберігання документів, що

носять обмежений доступ.

Відповідно до

функціональних обов'язків працівників спеціального відділу по боротьбі з

хабарництвом при ГУ МВС України в Київській області затверджених начальником

ГУ, зокрема п. 14 повноважень начальника спеціального відділу належить

здійснення контролю за ходом виконання підлеглими заходів, передбачених планами

і наказами МВС України і ГУМВС України в Київській області.

06.05.2006р.

наказом начальника Головного Управління МВС України в Київській області № 259

о. с. позивачу було оголошено догану «за неналежний контроль за діяльністю

підлеглих і допущення ними порушень».

Згідно вимог

Ухвали Вищого Адміністративного Суду України від 01.04.2008р. суд оцінив листки

непрацездатності від 22.03.2006р. № 0263 та від 17.04.2006р. № 3479 згідно яких

позивач у період з 22.03.2006р. по 18.04.2006р. перебував на лікарняному, і

вважає за необхідне зазначити про наступне. Як вбачається з матеріалів справи

наказ начальника Головного Управління МВС України в Київській області № 259 о.

с. видано 06.05.2006р., тобто ОСОБА_1було притягнуто до дисциплінарної

відповідальності в момент повної працездатності.

За таких

обставин в діях позивача вбачається порушення ст. 1 Дисциплінарного статуту ОВС

України, а саме неналежний контроль за діями підлеглих та зниження вимогливості

до них, що призвело до порушень вимог наказів МВС України № 08-97, №007-04.

17.11.2006р.

Головним управлінням МВС України у Київській області був виданий наказ від

17.11.2006р.  Підставою для видання

наказу був рапорт позивача від 01.08.2006р. та лист непрацездатності серії

НОМЕР_1

01.08.2006р.ОСОБА_1звернувся

до керівництва Головного управління з рапортом про звільнення його зі служби в

органах внутрішніх справ за власним бажанням.

В судовому

засіданні позивач наполягав на тому, що у середині серпня 2006 року ним було

подано рапорт про відзив рапорту про звільнення за власним бажанням, але

службовою особою було відмовлено в реєстрації рапорту про відзив попереднього

рапорту про звільнення.

Суд вважає

за необхідне зазначити, що на виконання вимог Ухвали Вищого Адміністративного

Суду України від 01.04.2008р. в судове засідання викликалась службова особа в

якості свідка, яка відмовилися реєструвати рапорт про відзив попереднього

рапорту про звільнення, яка в судове засідання не прибула.

При цьому,

згідно довідки МВС України ГУ в Київській області №3/1192 від 21.05.09р.

встановити дану особу не є можливим, оскільки у відділі комплектування не

залишилось працівників, які працювали в 2006 році, а в канцелярію Управління

кадрового забезпеченняОСОБА_1з приводу реєстрації рапорту про відкликання

рапорту на звільнення не звертався. 

17.11.2006р.

позивач був повідомлений, що згідно наказу № 321 о. с. від 17.11.2006р. його

звільнено з роботи за власним бажанням згідно рапорту від 01.08.2006р.

Позивач

переконаний, що існування даних наказів протирічить Кодексу законів про працю

України, Положенню про порядок проходженню служби рядового і начальницького

складу органів внутрішніх справ та порушує конституційні права позивача.

          Визнаючи важливість на працю як

основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує

основні трудові права громадян і встановлює, що основи соціального захисту,

форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості

визначаються виключно законами України.

          Законодавство про працю складається з

Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України,

прийнятих відповідно до нього (ст. 4 Кодексу законів).

          Відповідно до ч. 1 ст. 99

Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути

подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим

Кодексом або іншими законами.

          Згідно п. 13 Постанови Пленуму Вищого

адміністративного суду України, від 06.03.2008р. № 2 «Про практику застосування

адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства

України під час розгляду адміністративних справ»визначено, що відповідно до ч.

2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї

статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом

та іншими законами можуть встановлюватися інші строки звернення до суду.

          Зокрема, при розгляді спорів з

приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з

публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені

спеціальними законами. У разі, коли ці закони зазначені питання не

врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів

про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1

ст. 233 Кодексу законів про працю.

Відповідно

до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутись з

заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у

місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він

дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про

звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення копії

наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як

вбачається з матеріалів позовної заяви, моментом з якого позивач дізнався про

порушення його прав є 06.05.2006 року.

До

судуОСОБА_1звернувся  з вимогами про

скасування наказу № 259 о. с. Головного Управління МВС України в Київській

області від 06.05.2006р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності

працівників УДСБЕЗ є 28.02.2007р.

Згідно ст.

21 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ

України»дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з

дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено.

Отже,

зважаючи, що позивачу станом на 06.05.2006р. відомо про порушення його прав, а

звернення до суду щодо скасування наказу № 259 о. с. мало місце майже через

рік.

Також, як

вбачається з матеріалів позовної заяви, моментом з якого позивач дізнався про

порушення його прав є 17.11.2006р.

До

судуОСОБА_1звернувся  з вимогами про

скасування наказу № 321 о. с. Головного Управління МВС України в Київській

області від 17.11.2006р. про звільнення ОСОБА_1є 28.02.2007р.

Тому,

зважаючи, що позивачу станом на 17.11.2006 року було відомо про порушення його

прав, а звернення до суду щодо скасування наказу № 321 о. с. мало місце через

три місяці, а не через місяць як передбачено ч. 1 ст. 233 Кодексом законів про

працю України.

Відповідно

до ч. 3 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що

позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від

закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно

до ч. 2 ст. 100 цього ж Кодексу, якщо суд визнає причину пропущення строку

звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується

в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач не

заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, а

також не наводив суду наявності поважних та обґрунтованих причин пропуску

строку на звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

          Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу

адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного

суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови,

якщо на цьому наполягає одна із сторін.

          Заперечуючи проти позову, відповідач

звертає увагу на пропуск позивачем строку на звернення до суду та наполягає на

тому, щоб у зв'язку з цим суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

          Суд приймає до уваги доводи

відповідача щодо застосування до позивача наслідків пропущення строків

звернення до суду.

          Враховуючи, що факт пропуску строку звернення

до адміністративного суду є встановленим та клопотання відповідача про

застосування вимог Закону щодо пропущення таких строків, то суд приходить до

висновку про відмову у задоволенні позову

За таких

обставин, суд вважає обґрунтованим клопотання відповідача про застосування до

позивача наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду.

Враховуючи

викладене та керуючись ст.ст. 99, 100, 158-163 КАС України, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В

задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст. 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                         

В.І. Келеберда