Ухвала

від 19.03.2014 по справі 2а-8719/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 876/5072/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року у справі №2а-8719/12/1370 за позовом Дочірнього підприємства "Юсенко Україна" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (правонаступник - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

10 жовтня 2012 року позивач - Дочірнє підприємство «Юсенко Україна» Спільний договір ( далі - ДП «Юсенко Україна» СД) звернулося в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000401501 від 21 травня 2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 21 травня 2012 року №0000401501.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що на ПЕВКП «Промтехсервіс» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди третім особам, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту по операціях, які не мають реального товарного характеру. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ПЕВКП «Промтехсервіс». Документів, які свідчать про передачу ТМЦ, зазначених у специфікації ПЕВКП «Промтехсервіс» позивачем при перевірці не надано, а оскільки ПЕВКП «Промтехсервіс» не є виробником реалізованої продукції, виникла необхідність провести по ланцюгу продажу продукції зустрічні звірки з ТОВ «Лігапромінвест» та ТОВ «Центр Стайл». У зв'язку з неможливістю провести зустрічні перевірки вказаних юридичних осіб, встановити повну схему фінансово-господарських взаємовідносин, дослідити походження товару та підтвердити джерело відшкодування з бюджету України, апелянт вважає, що суми ПДВ, включені позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування, є непідтвердженими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта - Середняк Б.В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтовними, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача - Карплюк В.О. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2012 року ДПІ Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Юсенко Україна» СД з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період листопад 2008 року, якою встановлено порушення п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4, п.200.8, п.200.9 ст.200 ПК України, а саме: позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2008 року на суму 159950 грн. та порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПЕВКП «Промтехсервіс» за жовтень 2008 року на суму ПДВ 159950,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 159950,00 грн.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 434/15-4009/334065277 від 11 травня 2012 року (а.с.9-19).

21 травня на підставі вказаного Акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000401501, яким ДП «Юсенко Україна» СД зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі бюджетне відшкодування (у тому числі заявлене в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) за листопад 2008 року.

Позивач скористався правом досудового врегулювання даного податкового спору (а.с.20-41).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримані вимоги норм законодавства України при формуванні податкового кредиту за спірні періоди, позивачем правомірно включено до бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2008 рок. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ в Галицькому районі м.Львова про порушення ДП «Юсенко Україна» СД податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.198.1, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 вересня та 08 жовтня 2008 року між ДП «Юсенко Україна» СД та ПЕВКП «Промтехсервіс» укладено договіри №02-1909/08С та №01-0810/08С купівлі - продажу бурильного обладнання (а.с.155-157, 161-164).

На виконання умов вказаних договорів позивачем отримано товарно-матеріальні цінності згідно з видатковими накладними (а.с.42,46). Відповідно до івентаризаційного опису основних засобів від 01 грудня 2011 року частина придбаних товарно-матеріальних цінностей оприбуткована на складі позивача (а.с.43), а частина реалізована ДП НАК «Надра України» «ЗУГ Самбірська НГРЕ» (а.с.47-49). Позивачем оплачено отриманий товар згідно з умовами договору, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками з банку (а.с. 159-160,165-166). На підтвердження факту транспортування товару, придбаного позивачем у ПЕВКП «Промтехсервіс» надано товарно-транспортні накладні (а.с.117-119). На підтвердження господарських операціях з ПЕВКП «Промтехсервіс» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні №76 від 20 жовтня 2008 року на загальну суму 3276860 грн., в тому числі ПДВ - 54614,40 грн. та податкову накладну №78 від 28 жовтня 2008 року на загальну суму 6302016,00 грн., в тому числі ПДВ 105336 грн. (арк.12-13 Акту перевірки).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та ПЕВКП «Промтехсервіс» підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до вимог ПК України є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ПЕВКП «Промтехсервіс», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленим вимогам норм чинного законодавства. Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавство не встановлює.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність основних фондів та недостаність трудових ресурсів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

ДПІ в Галицькому районі м.Львова не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Крім того, така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Щодо покликань апелянта на неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Лігапромінвест» та ТОВ «Центр Стайл», як на підставу неможливості підтвердження джерела бюджетного відшкодування ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій між позивачем та ПЕВКП «Промтехсервіс», суд першої інстанції в силу вимог ст.138 КАС України досліджував лише відносини саме між цими суб'єктами господарювання, оскільки дані податкового обліку сформовані на підставі господарських операцій, що відбувалися тільки між зазначеними суб'єктами. Між позивачем та ТОВ «Центр Стайл» і ТОВ «Лігвпромінвест» жодних господарських операцій не відбувалося, а тому покликання апелянта в цій частині є безпідставними.

Така позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 року №К/9991/49378/12, в якій зазначено, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом.

Таким чином. доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0000401501 від 21 травня 2012 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року у справі №2а-8719/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2014 року.