Рішення

від 11.03.2014 по справі 910/19048/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19048/13 11.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азур Плюс"

про стягнення грошових коштів 34 244,50грн

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Стельникович В. А. (дов. б/н від 05.02.2013 року)

Грабінська М. Д. (дов. б/н від 05.02.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 11.03.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азур Плюс" (далі за текстом - відповідач) про стягнення грошових коштів 34 244,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/19048/13, розгляд справи призначено на 14.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 28.11.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 28.12.2012 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відпустці, справу №910/19048/13 передано для розгляду судді Балацу С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року справу № 910/19048/13 прийнято до провадження судді Балаца С. В., розгляд справи призначено на 11.03.2014 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року, у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г.П. з відпустки, справу №910/19048/13 передано для подальшого розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

В судове засідання 11.03.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.03.2014 року представники позивача позовні вимоги підтримали.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 103 від 10.01.2012 року, в частині оплати поставленого за договором товару.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2012 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 103 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до даного договору і складають його невід'ємну частину, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного договору.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі або специфікаціях, які додаються до даного договору і складають його невід'ємну частину.

Покупець зобов'язаний оплатити вартість продукції, вказаній в заявці та згідно виставленого рахунку, на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту від відвантаження товару (п. 6.2. договору).

Пунктом 6.7. договору визначено, що в разі порушення покупцем умов оплати згідно п. 6.2. більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів постачальник окрім пені згідно п.11.2, сплачує постачальнику за кожні слідуючи тридцять днів прострочки штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 р. або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно договору (п. 10.1. договору).

Згідно п. 11.2. договору покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за несплату товару проти терміну зазначеному у даному договорі, пеня в розмірі 0, 3% від суми заборгованості за кожний день просрочення платежу. Датою розрахунку є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до наявних в матеріалах справи рахунків - фактур та видаткових накладних позивач в період з 16.11.2012 року по 27.11.2012 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 20 280, 00 грн. При цьому, факт виставлення рахунків - фактур позивачем відповідачу, останнім не спростований.

За твердженням позивача відповідач поставлений йому товар за видатковими накладними № РН КТ-0045492 (16.11.12), № РН КТ-0045971 (20.11.12), № РН КТ-0045974 20.11.12), № РН КТ-0047465 (28.11.12), № РН КТ-0046787 (23.11.12), № РН КТ-0047256 (27.11.12) не оплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 20 280, 00 грн.

Доказів оплати поставленого товару за видатковими накладними № РН КТ-0045492 (16.11.12), № РН КТ-0045971 (20.11.12), № РН КТ-0045974 20.11.12), № РН КТ-0047465 (28.11.12), № РН КТ-0046787 (23.11.12), № РН КТ-0047256 (27.11.12) матеріали справи не містять.

Із розрахунку позовних вимог позивача вбачається, що відповідачем здійснено переплату за поставлений по договору раніше товар на загальну суму 8127, 56 грн. При цьому, в зазначеному розрахунку позивачем вказано за якими саме видатковими накладними, про те в матеріали справи докази такої переплати надані не були, в тому числі на вимогу суду). Дата (дати) здійснення переплати відповідачем за поставлений по договору раніше товар із наданого позивачем розрахунку не вбачається.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором складає 34 244, 50 грн., з яких 20 280, 00 грн. основного боргу, 12168, 00 грн. штрафу в розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожні 30 днів прострочки (п. 6.7. договору), 1 318, 20 грн. пені, 478, 30 грн. 3 % річних. Грошові кошти переплати за попередні поставки в розмірі 8 127, 56 грн. позивач просить суд зарахувати в рахунок погашення та відшкодування заборгованості відповідача перед позивачем, та просить стягнути з відповідача 26 116, 94 грн. (34 244, 50 - 8 127, 56) заборгованості за договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № 103 від 10.01.2012 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору в період з 16.11.2012 року по 27.11.2012 року поставлено відповідачу товар на суму 20 280, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи. За твердженням самого позивача за відповідачем рахується переплата за поставлений по договору раніше товар на загальну суму 8 127, 56 грн. Оскільки позивачем на вимогу суду не надано в матеріали справи доказів, із яких би суд міг би встановить конкретні дати здійснення відповідачем переплати, з метою встановлення черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням відповідача визначеного договором, суд виходячи із загального поняття переплати дійшов висновку, що відповідачем здійснена часткова оплата поставленого йому за видатковими накладними № РН КТ-0045492 (16.11.12), № РН КТ-0045971 (20.11.12), № РН КТ-0045974 20.11.12), № РН КТ-0047465 (28.11.12), № РН КТ-0046787 (23.11.12), № РН КТ-0047256 (27.11.12) на суму 8 127, 56 грн. в строки обумовлені договором. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 12 152, 44 грн. (20 280, 00 - 8 127, 56).

Матеріали справи доказів оплати відповідачем поставленого товару на суму 12 152, 44 грн. у відповідності до п. 6.2. договору не містять.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 12 152, 44 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 12 152, 44 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 6.2. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 12 152, 44 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 318, 20 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 11.2. договору, розрахованої за кожною видатковою накладною окремо, за загальний період з 09.11.2012 р. (відповідно до вказаного в розрахунку в позовній заяві) по 02.06.2012 р.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, п. 11.2. договору сторони передбачили нарахування пені за прострочення зобов'язання по оплаті поставленого товару, в розмірі 0, 3% від суми заборгованості за кожний день просрочення платежу.

Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, за прострочення грошового зобов'язання відповідачу нараховується пеня в розмірі встановленому Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (подвійна ставка НБУ).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 318, 20 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 11.2. договору, розрахованої за кожною видатковою накладною окремо, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, обґрунтовані і підлягають задоволенню. При цьому суд, зазначає, що позивачем невірно визначений період нарахування пені та розрахунок пені здійснений виходячи із розміру заборгованості 20 280, 00 грн. ( який не підтверджено обґрунтованим розрахунком позивача), що не відповідає обставинам справи.

За розрахунком суду (зробленим за допомогою системи ЛІГА), загальний період нарахування пені відповідачу становить з 02.12.2012 року по 02.06.2013 року, сума пені складає 911, 28 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Стосовно заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача 12 168, 00 грн. штрафу в розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожні 30 днів прострочки (п. 6.7. договору) суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Договором сторін передбачено окремим видом забезпечення виконання зобов'язання, окрім пені, стягнення штрафу.

Визначення штрафу наведено в ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, яким є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки встановлений договором вид забезпечення виконання зобов'язання у вигляді штрафу у розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожні тридцять днів прострочки не відповідає змісту поняття та його правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), господарський суд дійшов висновку про невідповідність цієї умови договору вимогам закону і відповідно така норма не може бути застосована судом при вирішенні справи.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 23.11.2011 року по справі N 61/308.

Крім того, суд зазначає, що визначений сторонами в договорі штраф передбачає триваючий характер його нарахування, що в більшій мірі відповідає визначенню пені, а не штрафу. І враховуючи, що такий вид забезпечення зобов'язання як пеня також передбачений умовами договору, і відповідні позовні вимоги визнані судом обґрунтованими, задоволення позовної вимоги про стягнення триваючого штрафу призведене до покладення на відповідача подвійної відповідальності, що не відповідає конституційним вимогам. За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі вищевикладеного суд відмовляє позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 12 168, 00 грн. штрафу в розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожні 30 днів прострочки, відповідно до п. 6.7. договору, оскільки даний пункт договору, не відповідає вимогам Конституції Україними та загальним принципам відповідальності (протирічить нормам чинного законодавства, зокрема ст. 549 ЦК України),, а тому не може застосовуватися судом, оскільки це призведе до покладення на відповідача подвійної відповідальності. За таких обставин, позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 478, 30 грн. трьох відсотків річних за весь час прострочення за загальний період з 09.11.2012 року (відповідно до вказаного в розрахунку в позовній заяві) по 09.09.2013 року (відповідно до розрахунку викладеного в позовній заяві).

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду. Обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку господарським судом з'ясовані, зокрема, позивачем неправильно в розрахунку встановлено дату прострочення зобов'язання за договором по видатковим накладним, загальний період нарахування 3 % річних за розрахунком суду складає з 02.12.2012 року по 09.09.2013 року (кінцева дати визначена із розрахунку позивача доданого до позовної заяви та розрахунку поданого в судовому засіданні 14.01.2014 року), сума 3 % річних, розрахована по кожній накладній окремо складає 208, 99 грн.

Враховуючи все вищезазначене позовні вимоги задовольняються судом частково, стягненню з відповідача підлягають 12 152, 44 грн. основного боргу, 911, 28 грн. пені за загальний період з 02.12.2012 року по 02.06.2013 року, 208, 99 грн. 3 % річних за загальний період з 02.12.2012 року по 09.09.2013 року.

Витрати по оплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азур Плюс» (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, б. 9, кім. 414; код ЄДРПОУ 34585306; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 8; код ЄДРПОУ 32799887) 12 152 (дванадцять тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 44 коп. основного боргу, 911 (дев'ятсот одинадцять) грн. 28 коп. пені, 208 (двісті вісім) грн. 99 коп. 3 % річних та 666 (шістсот шістдесят шість) грн. 81 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.03.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко