Постанова

від 25.03.2014 по справі 915/1849/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р.Справа № 915/1849/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Гладишевої Т.Я.

(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням голови суду № 44 від 13.02.2014р.)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: Терлецька Т.О., паспорт серія НОМЕР_1 від 11.04.96р. (в судовому засіданні від 11.03.2014р.)

від відповідача: Стеценко Я.В. довіреність № 3 від 15.01.2014р. (в судовому засіданні від 25.03.2014р.)

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явились, про час і місце судового засідання належним чином повідомлені

розглянувши апеляційну скаргу фермерського господарства „Весна переможе"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.2013 р.

по справі № 915/1849/13

за позовом фермерського господарства „Весна переможе"(далі по тексту ФГ „Весна переможе")

до товариства з обмеженою відповідальністю „Універсальна лізингова компанія „Ленд-Ліз" (далі по тексту Лізингова компанія)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі по тексту Приватний нотаріус ОСОБА_3);

2) Відділ державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області (далі по тексту ВДВС)

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнання права власності.

В С Т А Н О В И В :

07.10.2013р. ФГ „Весна переможе" звернулося до господарського суду Миколаївської області із позовом до Лізингової компанії про:

- визнання неправомірним, таким, що не підлягає скасуванню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_3 на договорі фінансового лізингу №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009, за яким позивача зобов'язано повернути відповідачу об'єкт лізингу;

- визнання за позивачем права власності на трактор МТЗ 82.1.26, 2008 р. в., заводський №011210 та агрегат грунтооброблюючий дисковий АГД 2,5, 2009 р. в., заводський №2963.

Свої позовні вимоги ФГ „Весна переможе" обґрунтовує тим, що він у повному обсязі розрахувався із відповідачем та сплатив лізингових платежів на загальну суму 238538, 90 грн., в той час як договором фінансового лізингу встановлено суму лізингових платежів у розмірі 230911,34 грн. У зв'язку із тим, що всі зобов'язання за договором фінансового лізингу позивачем виконані у повному обсязі, останній вважає, що об'єкти лізингу за умовами цього договору та положеннями ст.328, ч.2 ст.806 ЦК України перейшов у власність ФГ „Весна переможе".

Отже, за таких обставин він вважає, що виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, сплативши всі платежі, у зв'язку із чим за умовами цього договору та положеннями ст.328, ч.2 ст.806 ЦК України до ФГ „Весна переможе" перейшло право власності на об'єкт лізингу, а тому не повинно повертати відповідачу ці об'єкти.

При цьому позивач також послався на неправомірність виконавчого напису, як такий, що суперечить положенням ст.ст.87,88 Закону України „Про нотаріат", постанові КМ України від 29.06.1999 р. №1172, які передбачають вчинення виконавчого напису тільки наявності безспірної заборгованості.

Аналізуючи зміст позовної заяви ФГ „Весна переможе", судова колегія дійшла висновку, що позивач наводить обставини, які свідчать про наявність спору про право і фактично просить визнати виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_3 на договорі фінансового лізингу №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009 таким, що не підлягає виконанню, а також визнати право власності на об'єкт фінансового лізингу. Про це свідчить і той факт, що в якості відповідача позивач зазначив ТОВ УЛК „Ленд-Ліз", а 3-ми особами приватного нотаріуса та відділ державної виконавчої служби.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.12.13 р. (суддя Мавродієва М.В.) у позові ФГ „Весна переможе" відмовлено, з огляду на те, що Приватний нотаріус ОСОБА_3 правомірно вчинила виконавчий напис на договорі фінансового лізингу на підставі ст.88 Закону України „Про нотаріат", постанови КМ України від 29.06.1999 р. №1172, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. №20/5 та документів, які підтверджують безспірну заборгованість та відповідальність позивача за договором фінансового лізингу, який припинив свою дію у зв'язку із відмовою відповідача від цього договору.

З врахуванням вищенаведеного, а також умов договору фінансового лізингу суд 1 інстанції дійшов також висновку щодо безпідставності позовних вимог ФГ „Весна переможе" про визнання права власності на об'єкти лізингу, оскільки станом на 24.10.12 р. у позивача була заборгованість зі сплати безпосередньо лізингових платежів 3569,16 доларів США, що в еквіваленті дорівнювало 29124,34 грн. по курсу 8,16 грн. за 1 дол. США, а також нараховані відповідачем на підставі п.п.15.2 та 15.3 договору фінансового лізингу пеня в розмірі 1778,83 грн. (за період з 06.02.2012 по 18.09.2012) та 35% річних в розмірі 5012,38 грн. (за період з 06.02.2012 по 18.09.2012), що загалом склало заборгованість у сумі 39415,55 грн.

Наявність вказаної заборгованості за умовами п.16.6 договору фінансового лізингу виключає можливість переходу об'єкту фінансового лізингу до позивача.

Як вбачається із змісту оскарженого рішення суду 1 інстанції, останній надав правову оцінку діям приватного нотаріуса та послався на наявність заборгованості позивача за договором фінансового лізингу, враховуючи розрахунки відповідача, які належними доказами не спростовані позивачем.

Вказані обставини стали підставою для відмови у визнанні спірного виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню та визнанні права власності позивача на об'єкт фінансового лізингу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФГ „Весна переможе" через господарський суд Миколаївської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ФГ „Весна переможе" посилається на те, що суд 1 інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність заборгованості позивача за договором фінансового лізингу у сумі 39415,55 грн., оскільки ФГ „Весна переможе" фактично сплатило за цим договором 230911,34 грн., що на 12449 грн. перевищує суму обумовлену договором фінансового лізингу, а тому на момент вчинення приватним нотаріусом ОСОБА_3 виконавчого напису будь-яка заборгованість перед відповідачем була відсутня, а відповідно із цим були відсутні підстави для вчинення цього напису, а з моменту сплати всіх платежів за договором фінансового лізингу ФГ „Весна переможе" набуло права власності на об'єкти фінансового лізингу.

Скаржник також посилається на те, що суд 1 інстанції при прийнятті оскарженого рішення не прийняв до уваги те, що договір фінансового лізингу, на якому було вчинено виконавчий напис, не був нотаріально посвідчений, що суперечить вимогам п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29.06.1999 р. №1172.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.13 р. - без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, відзив на апеляційну скаргу не надали, хоча повідомлені належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні ухвал про призначення справи до розгляду та про відкладення розгляду апеляційної скарги, відправленої їм рекомендаційною кореспонденцією та випискою з реєстру поштових відправлень.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так як, ухвала про відкладення розгляду апеляційної скарги на 25.03.2014 р. о 14:00 направлена апеляційним судом сторонам за адресами зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то колегія суддів вважає, що треті особи є належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, а тому визнає за можливе розглянути справу за їх відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Згідно з ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно зі ст. 13 ГПК України місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

В абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 р. N 10 зазначено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України.

Судова колегія відзначає, що в господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

При цьому, господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та здійснювати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом статей 1, 2, 18 ГПК України, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а у відповідності до статті 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Відповідно до абз. 3 пункту 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 р. N 10 зазначено, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Судом 1 інстанції інстанцій вищенаведені норми чинного законодавства та роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України не враховано та безпідставно в межах господарського спору про право, основаного на вчинені нотаріальної дії, надано оцінку діям нотаріуса, який не є відповідачем в господарській справі.

Таким чином, апеляційна скарга ФГ «Весна переможе» підлягає розгляду з врахуванням вищенаведеної правової позиції.

02.07.2009 між Лізинговою компанією та ФГ „Весна переможе" було укладено договір фінансового лізингу №002-НК-СХ-Ф-044 (а.с.66-72) (далі по тексту - Договір), згідно якого лізингодавець за заявкою лізингоотримувача на отримання майна в лізинг (Додаток №1) придбає у третьої особи та передає у фінансовий лізинг лізингоотримувачу майно, зазначене в Специфікації майна, що передається в лізинг (Додаток №2), а лізингоотримувач сплачує за це лізингові платежі на умовах даного Договору. Об'єктом (предметом) лізингу згідно Договору є трактор МТЗ-82.1.26 в кількості 1 шт. та агрегат грунтооброблюючий дисковий АГД-2,5 в кількості 1 шт., які надаються в лізинг згідно Договору та Додатку №2, і передані лізингоотримувачу за актом приймання-передачі об'єкта лізингу (Додаток №3 до Договору). Також сторони обумовили, що даний договір складається з двох невід'ємних частин, які не можуть використовуватись окремо одна від одної та підписуються сторонами одночасно.

Відповідно до п.6.3 Договір вважається укладеним з моменту підписання двох частин Договору та набирає чинність після перерахування першого лізингового платежу лізингоотримувачем на банківський поточний рахунок лізингодавця. Також пунктом 6.6 Договору сторони домовились, що додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною.

Згідно із пунктом 1.3 Договору строк лізингу складає 36 місяців. Перетікання строку лізингу починається з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта лізингу. Строк лізингу може бути змінений лише за згодою сторін або у разі зміни "Графіка оплати лізингових платежів" (Додаток №4 до Договору). Закінченням строку лізингу є наступний день після оплати останнього лізингового платежу згідно Додатка №4 та повернення лізингоотримувачем об'єкта лізингу чи викупу об'єкта лізингу.

Умовами п.п.3.1-3.3 Договору встановлено порядок поставки та отримання об'єкта лізингу лізингоотримувачем, згідно якого поставка об'єкта лізингу здійснюється у відповідності з договором поставки (купівлі-продажу), укладеним між лізингодавцем та постачальником об'єкта лізингу. Приймання об'єкта лізингу лізингоотримувачем здійснюється за адресою: України, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 113-Б протягом 3 робочих днів після поставки лізингодавцю та, за необхідності, митної очистки об'єкта лізингу.

Приймання об'єктів лізингу лізингоотримувачем підтверджується актом приймання-передачі об'єкта лізингу (Додаток №3 до Договору), підписаним уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізнгодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу та до пов'язаних з лізингом відносин застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно приписів ст.ст.1,2 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку встановленому договором.

Умовами Розділу 4 Договору встановлено, що загальна сума договору дорівнює сумі всіх лізингових платежів, зазначених в Додатку №4. Перший лізинговий платіж в сумі 5995 дол. США 01 цент США, в т.ч. ПДВ: 999 доларів США 17 центів США, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю протягом п'яти банківських днів з моменту підписання договору. Розмір, строки, порядок оплати лізингоодержувачем основних лізингових платежів встановлюються в Додатку №4.

Лізингоодержувачу по акту приймання-передачі об'єкта лізингу від 21.07.2009 лізингодавцем було передано трактор МТЗ-82.1.26 в кількості 1 шт. та агрегат грунтооброблюючий дисковий АГД-2,5 в кількості 1 шт. (а.с.76), згідно Специфікації майна, яке передається в лізинг, та заявки лізингоодержувача на отримання майна в лізинг (а.с.72).

Сторонами було узгоджено та підписано графік оплати лізингових платежів, згідно якого лізингоодержувач зобов'язаний за умовами договору сплачувати лізингові платежі.

01.01.2011 сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу, за умовами якої було змінено графік сплати щомісячних лізингових платежів (Додаток №4 до договору) та викласти його в новій редакції. За її умовами лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі на умовах та в об'ємах вказаних в зміненому графіку сплати щомісячних лізингових платежів з моменту його підписання (а.с.77- 79).

При цьому, графік сплати щомісячних лізингових платежів містить застереження наступного змісту: відповідно до вимог ст.189 ГК України, а також як приклад визначення суми щомісячних платежів, сторони додатково вказали суми платежів у гривні, визначені по комерційному курсу, вказаному у п.4.5 Договору, який на момент укладання даного Договору становив 7,82 грн. за 1 дол. США. В подальшому, лізингоотримувач самостійно визначає суму, яка підлягає сплаті у гривні, по курсу, указаному в.п.4.5 Договору на момент платежу (а.с.77-79).

Відповідно п.4.5 Договору, так як сума зобов'язань за договором встановлена сторонами грошовим еквівалентом в іноземній валюті, то згідно ст.533 ЦК України, всі платежі здійснюються виключно в національній валюті України. Лізингоотримувач самостійно визначає суму лізингового платежу або іншого платежу, що підлягає оплаті у гривні, по комерційному курсу продажу доларів США, встановленому ЗАТ "Альфа Банк" (м.Київ, МФО 300346), у день перерахування.

В ході розгляду спору по суті відповідачем наданий до суду 1 інстанції розрахунок заборгованості позивача зі сплати лізингових платежів по Договору №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009 (а.с.143,144,156,157) із зазначенням розміру та дати фактичної сплати позивачем лізингових платежів, згідно якого станом на 24.10.2012 (дата вчинення виконавчого напису) розмір заборгованості позивача зі сплати лізингових платежів становив 3569,16 дол. США, що еквівалентно 29124,34 грн.

При цьому, згідно розрахунку, позивач прострочив оплату лізингових платежів за період з березня 2012 року по липень 2012 року.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач відповідно із ст.101 ГПК України на спростування апеляційної скарги надав більш детальнішій розрахунок заборгованості позивача за договором фінансового лізингу, в якому вказав: строки і суми необхідні до сплати позивачем за договором фінансового лізингу; платіжні документи із зазначенням їх номерів, дат і сум оплати; розрахунки пені і 35% річних за прострочення оплати лізингових платежів, порядок їх погашення із сум лізингових платежів, сплачених позивачем. Згідно із вказаним розрахунком відповідача заборгованість позивача за договором фінансового лізингу на день вчинення нотаріусом виконавчого напису складає 29451,54 грн., яка не погашена у повному обсязі по день прийняття судом 1 інстанції оскарженого рішення.

При цьому слід зазначити, що у вищезазначеному розрахунку відповідача враховані всі платіжні документи, надані позивачем на підтвердження відсутності заборгованості за договором фінансового лізингу, але судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника щодо відсутності заборгованості за договором фінансового лізингу, оскільки останній не враховує положення п.9.6 частини 2 договору фінансового лізингу, за яким при сплаті лізингових платежів в першу чергу погашаються неустойка, основна сума заборгованості по договору, додаткові лізингові платежі, поточні лізингові платежі.

Як вбачається з апеляційної скарги, ФГ «Весна переможе» останнє визначає заборгованість за договором фінансового лізингу без врахування положень п.9.6 ч.2 договору фінансового лізингу, тому при складанні всіх сплачених сум вони перевищують суму самих лізингових платежів, передбачених договором.

Враховуючи положення п.9.6 ч.2 договору фінансового лізингу судова колегія вважає, що відповідач правомірно визначив заборгованість позивача за цим договором. Проте, позивач всупереч вимогам ст.33 ГПК України не спростував належними доказами вказаний розрахунок відповідача, а відповідно із цим не довів факт відсутності у нього заборгованості за договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитись від договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Таким чином, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що зазначена норма закону надає лізингодавцю право в односторонньому порядку відмовитись від договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі дострокового розірвання договору лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння з урахуванням нормального зносу або у стані обумовленому договором.

09.10.2012 відповідачем було направлено на адресу позивача лист-повідомлення за №0895/12 про відмову від договору фінансового лізингу, в якому він зазначив, що договір фінансового лізингу вважається розірваним з моменту отримання цього листа, та заявляв вимогу про повернення об'єкту лізингу (а.с.94,95).

Згідно приписів ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатись про таку відмову.

Одночасно з відмовою від договору лізингу лізингодавець має право звернутись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису з метою повернення предмету лізингу у безспірному порядку.

Лист-повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу №0895/12 від 09.10.2012 позивачем було отримано 10.10.2012, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні (а.с.94). Тобто саме з цієї дати зобов'язання сторін за Договором №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009 припинились.

Згідно п.15.12 Договору, у випадку не повернення лізингоодержувачем об'єкту лізингу у передбачених договором випадках чи не сплати платежів, які лізингоодержувач повинен був сплатити, лізингодавець може витребувати об'єкт лізингу у безспірному порядку на підставі свого права власності на вказаний об'єкт у відповідності з нормами чинного законодавства та механізмами реалізації цих норм. При цьому всі затрати лізингодавця з реалізації ним своїх прав на об'єкт лізингу, в тому числі по відношенню до повернення переданого в лізинг майна на підзвітну лізингодавцю територію (включаючи витрати з демонтажу, доставки та транспортування об'єкта лізингу) здійснюються за рахунок лізингоодержувача або компенсуються ним у випадку, якщо лізингодавець поніс такі затрати.

Враховуючи викладене, 18.10.2012 Лізингова компанія звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 із заявою про вчинення виконавчого напису (а.с.81).

До вказаної заяви відповідачем, відповідно із п.8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (надалі - Перелік №1172), зокрема, було надано: оригінал договору фінансового лізингу №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009; копію рахунку №ЛЛ000000199 від 18.09.2012, направленого ФГ "Весна Переможе" з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення (а.с.125); копію рахунку №ЛЛ000000200 від 18.09.2012, направленого ФГ "Весна Переможе" з відміткою про несплату пені після вручення письмового повідомлення та копію рахунку №ЛЛ000000201 від 18.09.2012, направленого ФГ "Весна Переможе" з відміткою про несплату відсотків за користування чужими грошовими коштами після вручення письмового повідомлення.

Також на вимогу нотаріуса відповідач надав копію листа про відмову від договору лізингу та документи, що підтверджують його отримання лізингоодержувачем. (а.с.127-129).

24.10.2012р. приватний нотаріус ОСОБА_3 на підставі наданих йому лізингодавцем документів та його заяви вчинив виконавчий напис на договорі фінансового лізингу №002-НК-СХ-Ф-044 від 02.07.2009 (а.с.80).

При цьому, судова колегія не перевіряє правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та не здійснює оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом статей 1, 2, 18 ГПК України, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а у відповідності до статті 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. З цих же підстав судова колегія не надає оцінки і доводам скаржника щодо правомірності дій нотаріуса при вчиненні виконавчого напису.

Як вбачається з наявних матеріалів справи позивач всупереч вимогам ст.33 ГПК України не довів факт відсутності у нього заборгованості за договором фінансового лізингу, або інших обставин, які б надали суду й інстанції зробити висновок про те, що спірний виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції дійшов правомірного висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ФГ „Весна переможе" про визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Судова колегія також погоджується і з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ФГ „Весна переможе" щодо визнання за останнім права власності на об'єкт лізингу: трактор МТЗ 82.1.26, 2008 р.в., заводський №011210 та агрегат грунтооброблюючий дисковий АГД 2,5, 2009 р.в., заводський №2963, з наступних підстав.

Відповідно до п.17.1 Договору, об'єкт лізингу є виключно власністю лізингодавця і право власності на нього, після його приймання лізингоодержувачем залишається у лізингодавця.

Пункт 14.1 Договору передбачає, що право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача в день уплати лізингоодержувачем останнього лізингового платежу, але не раніше виконання ним всіх своїх зобов'язань по даному Договору (у тому числі по сплаті всіх лізингових платежів та/або других платежів, виплата яких була затримана лізингоодержувачем, обов'язків по оплаті неустойки та ін.).

Порядок передачі права власності на об'єкт лізингу був визначений сторонами у п.16.6 Договору, а саме: після виконання всіх прострочених зобов'язань сторони підписують угоду до Договору, в якій фіксують виконання з боку лізингоодержувача всіх обов'язків по Договору та Акт приймання-передачі об'єкта лізингу, який передбачає передачу самого об'єкту лізингу і права власності на об'єкт лізингу лізингоодержувачу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи станом на 24.10.2012 заборгованість позивача зі сплати лізингових платежів становила 3569,16 доларів США, що в еквіваленті дорівнювало 29124,34 грн. по курсу 8,16 грн. за 1 дол. США, а також нараховані відповідачем на підставі п.п.15.2 та 15.3 Договору пеня в розмірі 1778,83 грн. (за період з 06.02.2012р. по 18.09.2012р.) та 35% річних в розмірі 5012,38 грн. (за період з 06.02.2012р. по 18.09.2012р.), що загалом склало заборгованість 39415,55 грн.

При цьому слід зазначити, що перерахування позивачем, після вчинення виконавчого напису нотаріусом, 24.12.2012р. - 18000, грн. (а.с.36) та 19.02.2013р. - 5000,0 грн., не призвели до повного погашення його заборгованості перед відповідачем, яка існувала станом на 24.10.2012р..

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції правомірно у повному обсязі відмовив позивачу у задоволенні його позову, а тому апеляційна скарга ФГ „Весна переможе" підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.13 р. - без змін, оскільки по суті воно є вірним.

Згідно із ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фермерського господарства „Весна переможе" залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.13 р. - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 26.03.2014 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Гладишева Т.Я.