Постанова

від 13.03.2014 по справі 813/1288/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2014 року № 813/1288/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судових засідань Шозда Г.В.

з участю представників:

від позивача - Таллєва Т.А., Глод І.В.,

від відповідача - Сенюк В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства (надалі ПрАТ) «АВІКОС» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ПрАТ «АВІКОС» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2014 року за №0000162210/1276.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відсутність трудових ресурсів у контрагента не свідчить про нереальність господарської операції, зокрема укладання трудового договору - не є єдиний спосіб залучення фізичних осіб до провадження необхідних дій у процесі виконання господарської діяльності. Податкове законодавство не ставить право платників податків на податковий кредит або витрати залежно від того, за рахунок яких ресурсів, власних чи залучених, здійснюється господарська операція. Також, продовжує позивач, жодний нормативний акт не встановлює обов'язку платника податків витребовувати від контрагентів інформацію про наявність або відсутність у нього будь-якого майна, зокрема про наявність або відсутність нерухомого майна, транспортних засобів та обладнання.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з викладених міркувань, просять позов задовольнити.

В запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорювані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної перевірки ПАТ «Авікос» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Будспецмонтаж», ТзОВ «СЕА Електронікс», ТзОВ «БТК «Євробуд», ТзОВ «Інтеграл ай ті», ПП «Галич торг», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Укрміксі» та ПП «БК «Аструм», ДПІ у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області складено акт від 13.01.2014 року за №21/22-10/14308405 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 року за №0000162210/1276, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6437 грн. 57 коп., в тому числі, за основним платежем - 5150 грн. 06 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1287 грн. 51 коп.

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на суму 62257 грн. 05 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ПП «Галичторг».

Так, між ПП «Галичторг» (продавець) та СКБ ЗАТ «Авікос» (покупець) 01.02.2012 року було укладено договір №2-0107 згідно з умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти та оплатити товар - меблі в кількості та осортименті, згідно товарних накладних підписаних та завірених сторонами.

В підтвердження виконання вищенаведеного договору позивачем надано накладну № РН-3-30007 від 30.03.2012 року на суму 30900 грн. 34 коп., в тому числі податок на додану вартість - 5150 грн. 056 коп., податкову накладну №74 від 30.03.2012 року на суму 20900 грн. 34 коп., в тому числі податок на додану вартість - 3483 грн. 39 коп., податкову накладну №65 від 02.02.2012 року на суму 10000 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість - 1666 грн. 67 коп., платіжні доручення №20 від 02.02.2012 року на суму 10000 грн. 00 коп., №59 від 06.03.2012 року на суму 5000 грн. 00 коп., №79 від 15.03.2012 року на суму 7000 грн. 00 коп., №101 від 03.04.2012 року на суму 2500 грн. 00 коп., №300 від 15.11.2012 року на суму 6400 грн. 00 коп.

При цьому, відповідач вважає, що даних доказів не є достатньо в підтвердження обставин реальності господарської операції між позивачем та вищенаведеними контрагентами.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган дійшов до висновку про відсутність здійснення господарських операцій платника податків з ПП «Галичторг» в силу того, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів контрагента встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

При цьому, як вбачається з пояснень представників позивача, транспортування товару здійснювалось продавцем, а тому у позивача відсутній обов'язок зберігати товарно-супроводжуючі документи, оскільки останній не відносив вартість транспортування вказаного товару до складу валових витрат.

В той же час, позивачем в підтвердження обставин використання у своїй господарській діяльності придбаного у ПП «Галичторг» товару (меблів) долучено до матеріалів справи наказ №12.4-О від 02.07.2012 року «Про введення в експлуатацію об'єктів основних фондів», акт приймання-передачі основних засобів №ВЄ-070203 від 02.07.2012 року, інвентарну картку обліку основних засобів.

Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем первинні бухгалтерські документи. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента та контрагентами останнього.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В матеріалах справи наявні податкові накладні, які не мають недоліків.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Також, матеріалами справи спростовується посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності контрагентів позивача, як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій з врахуванням наступного.

В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наданого ДП «ІРЦ» та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з яких вбачається, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій вищенаведений контрагент позивача був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та являвся платником податку на додану вартість.

Наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Не можна залишити поза увагою і обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Так, Європейський Суд з прав людини, вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому рішення не відповідає наведеному критерію.

За таких обставини, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та вказують на несправедливе втручання контролюючого органу у право власності платника податків, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість є підставними та обгрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 року за №0000162210/1276.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Авікос» (код ЄДРПОУ 14308405), що знаходиться за адресою м.Львова, вул.Стороженка, 32, 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок) сплаченого судового збору.

4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 березня 2014 року.

Суддя В.Я.Мартинюк