Постанова

від 26.03.2014 по справі 921/984/13-г/1

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р. Справа № 921/984/13-г/1

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П. Матущака О.І.

при секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» б/н від 20.12.2013 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2013 року

у справі № 921/984/13-г/1

за позовом: Приватного підприємства «Моноліт», м. Тернопіль

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали», с.Ступки Тернопільського району Тернопільської області

про стягнення 39 327,20 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Снігур В.Ф. - директор;

ВСТАНОВИВ:

ПП «Моноліт» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТзОВ «Будівельні матеріали» про стягнення 39 327,20 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2013 року у справі № 921/984/13-г/1 (суддя Чопко Ю.О.) позов ПП «Моноліт» задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» на користь ПП «Моноліт» - 19184,17 грн. - боргу; 640,17 грн. - пені, 3836,80 грн. - штрафу. В частині стягнення 15666,23 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» подало апеляційну скаргу б/н від 20.12.2013 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2013 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального права. А саме скаржник стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між позивачем і відповідачем даний спір був врегульований в позасудовому порядку.

Апелянтом до апеляційної скарги були додані нові докази у справі, які не розглядались у суді першої інстанції, а саме накладні № 45/10 від 31.10.2013 року на суму 1900,00 грн., № 03/11 від 31.10. 2013 року на суму 1800,00 грн., б/н від 31.10.2013 року на суму 1800,00 грн., № 09/11 від 04.11.2013 року на суму 2700,00 грн., № 70/10 від 04.11.2013 року на суму 1900,00 грн., № 16/11 від 05.11.2013 року на суму 3000,00 грн., № 72/10 від 03.11.2013 року на суму 2850,00 грн., № 82/10 від 12.11.2013 року на суму 2375,00 грн. Щодо неможливості подання даних доказів до суду першої інстанції апелянт у судовому засідання пояснив, що він не брав участі у судовому засіданні у суді першої інстанції і не знав про незнаходження даних документів у справі, а судом першої інстанції рішення у даній справі було прийнято у першому судовому засіданні.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається що відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву б/н від 11.11.2013 року, в якій зазначав, що не може подати повноцінний відзив на позовну заяву, оскільки позивач подав до позовної заяви документи про які йому не було відомо і просив суд витребувати їх у останнього.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приймає подані документи до розгляду.

Також колегія суддів, зазначає, що апелянтом було подано до суду накладну № 96/10 від 20.11.2013 року. Як встановлено колегією суддів даний документ датований 20.11.2013 року, тобто після винесення рішення Господарським судом Тернопільської області від 13.11.2013 року. За таких обставин, даний документ не може бути доказом при перегляді апеляційної скарги, оскільки є новим доказом, який виник після розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2013 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» (продавець) та ПП «Моноліт» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 31. Згідно умов договору продавець зобов'язався продати, а покупець купити цеглу М-75 (надалі товар) на умовах вказаних у договорі (п. 1.1. договору).

В п. 1.2. договору сторони погодили, що марка, ціна товару на кожну партію встановлюється відповідно у видаткових накладних виданих на основі довіреностей.

У відповідності до п. 2.1. договору, ціна товару становить 880 грн. на одну тисячу цегли в т.ч. ПДВ 20 %.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що покупець проводить 100 % оплату за товар на поточний рахунок продавця на умовах передоплати або оплачує товар на протязі трьох днів з моменту постачання товару. Датою постачання товару вважається дата видання видаткової накладної покупцю (п. 3.2. договору).

Пунктом 8.1. вказаного договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками обох сторін. Термін дії договору від 01.04.2013 року до 31.12.2013 року (п. 8.2. договору).

Якщо одна із сторін виявить бажання достроково припинити дію договору, вона зобов'язана повідомити про це іншу сторону не пізніше, як за один місяць до передбачуваної дати розірвання договору (п. 8.3. договору).

05.04.2013 року ПП «Моноліт» на виконання умов договору перерахувало на рахунок Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» 70400,00 грн., що підтверджується випискою банку.

Так, за видатковою накладною № РН-0000725 від 05.04.2013р. у власність покупця перейшло 80000 цегли М-75 вартістю 70400 грн.

Актом приймання-передання товарів (предметів) на зберігання від 05.04.2013 року, позивач передав а відповідач прийняв в строкове (до 31.12.2013р.) безоплатне зберігання товар, а саме: цеглу М-75, в кількості 80000 штук. Зазначений акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Позивач стверджує, що на підставі його усних заявок йому було відвантажено цеглу в кількості 58200 шт. на суму 51216 грн., що підтверджується накладними: № 11 від 15.05.2013р. на суму 5280 грн., № 19 від 18.05.2013р. на суму 5280 грн., № 28 від 22.05.2013р. на суму 5280 грн., № 35 від 27.05.2013р. на суму 5280 грн., № 07 від 05.06.2013р. на суму 3168 грн., № 44 від 31.05.2013р. на суму 5280 грн., № 09 від 07.06.2013р. на суму 5280 грн., № 13 від 11.06.2013р. на суму 5280 грн., № 18 від 17.06.2013р. на суму 5280 грн., № 27 від 21.06.2013р. на суму 5808 грн..

24.06.2013р. позивач звернувся до відповідача з заявою № 27 про відвантаження всього залишку цегли в кількості 21800 шт., та повідомив, що потрібна кількість транспорту прибуде 25.06.2013р. Зазначена заява отримана відповідачем 24.06.2013р.

Листом від 24.06.2013р. відповідач повідомив ПП «Моноліт» про відсутність залишку цегли на складі.

02.07.2013р. позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 28 у якій вимагав: розірвати договір купівлі-продажу № 31 від 01.04.2013р. в частині купівлі-продажу 21800 шт. цегли М-75; повернути вартість 21800 шт. цегли М-75 - 19184 грн. та сплатити штраф 20% в сумі 3836,80 грн.

У відповіді на претензію від 03.07.2013р. Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» повідомило, що згідне з розірванням договору в частині купівлі-продажу 21800 шт. цегли М-75. Щодо повернення 19184 грн. зазначив, що дана сума буде повернута протягом трьох банківських днів.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що відповідач свої зобов'язання по договору купівлі-продажу товару № 31 від 01.04.2013р. виконав частково, у зв'язку з чим в останнього виник борг в сумі 39 327,20 грн.

Також, позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що 01.04.2013 року між сторонами було укладено додатковий договір до договору купівлі-продажу № 31 від 01.04.2013 року щодо зберігання товару.

Представник відповідача у судовому засіданні стверджував, що ним не укладався додатковий договір. А про зазначений додатковий договір, відповідач дізнався з додатків до позовної заяви.

Судом встановлено що договір купівлі-продажу № 31 від 01.04.2013 року підписаний представниками сторін та містить печатки сторін. Додатковий договір містить підписи представників сторін та лише печатку ПП «Моноліт».

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

В п. 9.2. договору сторони погодили, що всі додатки до цього договору є невід'ємною частиною, якщо завірені підписом і печаткою сторін .

Враховуючи те, що додатковий договір не містить печатки Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали», слід вважати що він є неукладеним.

При винесенні постанови колегією суддів виходила з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу ( ст. 663 ЦК України).

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).

Так судом встановлено, що 05.04.2013 року ПП «Моноліт» на виконання умов договору перерахувало на рахунок Товариству з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали» 70400,00 грн., що підтверджується випискою банку.

Відповідачем було поставлено позивачу цеглу на загальну суму 69 541,00 грн ., що підтверджується накладними: № 11 від 15.05.2013р. на суму 5280 грн., № 19 від 18.05.2013р. на суму 5280 грн., № 28 від 22.05.2013р. на суму 5280 грн., № 35 від 27.05.2013р. на суму 5280 грн., № 07 від 05.06.2013р. на суму 3168 грн., № 44 від 31.05.2013р. на суму 5280 грн., № 09 від 07.06.2013р. на суму 5280 грн., № 13 від 11.06.2013р. на суму 5280 грн., № 18 від 17.06.2013р. на суму 5280 грн., № 27 від 21.06.2013р. на суму 5808 грн., № 45/10 від 31.10.2013 року на суму 1900,00 грн., № 03/11 від 31.10. 2013 року на суму 1800,00 грн., б/н від 31.10.2013 року на суму 1800,00 грн., № 09/11 від 04.11.2013 року на суму 2700,00 грн., № 70/10 від 04.11.2013 року на суму 1900,00 грн., № 16/11 від 05.11.2013 року на суму 3000,00 грн., № 72/10 від 03.11.2013 року на суму 2850,00 грн., № 82/10 від 12.11.2013 року на суму 2375,00 грн.

Отже, відповідачем були виконані лише частково умови договору щодо поставки товару, оскільки останній зобов'язався поставити позивачеві цеглу на суму 70 400,00 грн. в кількості 80 тис. шт. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенні на суму 859,00 грн.

Тому в частині позовних вимог щодо стягнення 18 325,00 грн. боргу в позові слід відмовити за безпідставністю.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу посилається на додатковий договір від 01.04.2013 року до договору купівлі-продажу від 01.04.2013 року, який як встановлено судом був неукладеним.

На підставі договорів або змін до договорів, які є неукладеними не можуть виникати будь - які права та обов'язки. Відтак, позовні вимоги про стягнення штрафу і пені є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2013 року слід скасувати в частині стягнення 18 325,00 грн. основного боргу, 640,17 грн. пені, 3 836,80 грн. штрафу. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу задоволити частково.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2013 року скасувати в частині стягнення 18 325,00 грн. основного боргу, 640,17 грн. пені, 3 836,80 грн. штрафу. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишити без змін: стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали», с.Ступки, Тернопільський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 00291606) на користь Приватного підприємства «Моноліт», пров. Цегельний 1, м. Тернопіль (ідентифікаційний код 30066998) - 859,00 грн. основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали», с. Ступки, Тернопільський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 00291606) на користь Приватного підприємства «Моноліт», пров. Цегельний 1, м. Тернопіль (ідентифікаційний код 30066998) - 37,50 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Моноліт», пров. Цегельний 1, м. Тернопіль (ідентифікаційний код 30066998) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельні матеріали», с. Ступки, Тернопільський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 00291606) 829,01 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

5. Доручити Господарському суду Тернопільської області видати наказ.

6 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Справу направити в Господарський суд Тернопільської області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.