Постанова

від 11.03.2014 по справі 823/149/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року справа № 823/149/14

16 год. 25 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Гаращенка В.В.,

при секретарі - Шоколенко Т.М.

за участю

представників позивача: Капацина І.Г., Ізотова Т.Є. - за довіреностями;

представника відповідача: Зубенка С.М. - за довіреностями;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ СТРАЙК-1» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ СТРАЙК-1» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.11.2013 року №0004392301.

В позові зазначається, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка, результати якої зафіксовані в акті від 30.10.2013 №89/23-01-22-03/38552929 та на підставі викладених висновків прийняте податкове повідомлення-рішення про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 640976 грн.

Вважаючи винесене податкове рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, проте, отримавши рішення про відмову в задоволенні скарги, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

На думку позивача, викладені в акті перевірки висновки є хибними в результаті неврахування всіх об'єктивних даних і первинних документів як доказів здійснення належної господарської діяльності позивачем та такими, що не можуть бути достатньою підставою для засвідчення відсутності між господарюючими суб'єктами фактичних відносин.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, в обґрунтування заявлених вимог зауважили, що посилання відповідача на викладені в акті перевірки висновки - необґрунтовані та направлені на безпідставне нарахування податкових зобов'язань, оскільки господарські операції, які ставляться під сумнів відповідачем, дійсно мали місце та підтверджуються належним чином оформленими документами та іншими доказами.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначивши при цьому, що в ході проведення перевірки правомірно встановлено порушення, оскільки контрагент позивача не здійснює діяльність з торгівлі обладнанням для гри в боулінг, відсутній за місцезнаходженням, що дає підстави дійти висновку про фіктивну діяльність такого суб'єкта господарювання, діяльність якого направлена на оформлення документів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Товариством на перевірку товарно-транспортні накладні не надавались, а лише при оскарженні надані ТТН, які оформлені неналежним чином через відсутність в них таких даних як: кількість, ціна та сума не відповідають даним видаткової накладної. Не вказано кількість відправленого вантажу, відсутні коди автоперевізника, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, відсутній номер подорожнього листа, неможливо ідентифікувати особу, яка одержала вантаж, не вказано номер та дата довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, не вказано який вид товару відвантажено. В наданих товарно-транспортних накладних відсутня інформація про вантажно-розвантажувальні операції, тобто вищевикладена інформація свідчить про те, що товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином.

Таким чином, надані для перевірки документи не підтверджують реальний характер здійснення господарських операцій, а тому позивачем завищено витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, в результаті завищено від'ємне значення з податку на додану вартість. На підставі викладеного податкове повідомлення-рішення щодо позивача винесено правомірно, а тому скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши подані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ СТРАЙК-1», зареєстроване 25.12.2012 за №10261020000012375, ідентифікаційний код 38552929.

Податковою інспекцією згідно з пп. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЛАКІ СТРАЙК-1» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» (код 38385814) за березень, квітень, травень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 30.10.2013 №89/23-01-22-03/38552929.

За висновками вказаного акту ТОВ «ЛАКІ СТРАЙК-1» порушено вимоги: - пп. 198.2, п. 198.6 ст. 198 та Податкового Кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2013 року в сумі 589333 грн. та за травень 2013 року в сумі 51643 грн., а всього на суму 640976 грн.

12 листопада 2013 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за №0004392301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 640976 грн.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки висновки про вчинення безтоварних операцій за договором, укладеним між позивачем та його контрагентом ТОВ «Промтехгруп ЛТД», оскільки податковою інспекцією встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій між зазначеним суб'єктом господарювання, що підтверджує безпідставне збільшення від'ємного значення з податку на додану вартість.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною умовою формування податкового кредиту, оскільки відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані платником податку господарські операції. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість нараховані позивачу згідно оскаржуваного в судовому порядку податкового повідомлення-рішення, є наслідком відображення в податковому обліку результатів господарських відносин позивача з ТОВ «Промтехгруп ЛТД».

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і, відповідно, винесеного на його підставі спірного рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

До матеріалів справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій по виконанню договірних умов, фактичне вчинення яких ставиться під сумнів відповідачем.

Судом встановлено, що між позивачем в особі директора Плохова Ігоря Сергійовича укладено та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» в особі директора Ковальова Сергія Вікторовича договір постачання №1203/13 від 12.03.2013. У відповідності до цього договору ТОВ «Промтехгруп ЛТД» поставляє у власність покупцю ТОВ «ЛАКІ СТРАЙК-1» комплект обладнання для боулінга виробництва корпорації QubіcaAMF, Іnc. (USA). Продавець зобов'язується провести монтаж обладнання відповідно до вимог виробника QubіcaAMF, а саме: монтаж обладнання, здійснення пуско-налагоджувальних робіт, підготовку персоналу та розробку дизайнерської концепції розміщення сервісних зон.

Згідно договору поставки №1203/13 від 12.03.2013 розвантаження обладнання повинно здійснюватись силами та за рахунок продавця - ТОВ «Промтехгруп ЛТД».

Виконання договору підтверджено: актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними від 26.03.2013 року №230579, №0581173, №0581174, №0581175.

ТОВ «ЛАКІ СТРАЙК-1» зі свого рахунку перерахувало кошти в оплату за товар на рахунок ТОВ «Промтехгруп ЛТД», що підтверджено платіжними дорученнями, розрахунки проведені в повному обсязі, заборгованість відсутня.

Відповідач в своєму акті, як на одну із підстав щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин, посилається на акт ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 26.07.2013 №18/20-34-22-01-05/38385814 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промтехгруп ЛТД» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків - ТОВ «Промтехгруп ЛТД» за період з 01.02.2013 по 31.05.2013, яким встановлено, що операції купівлі-продажу ТОВ «Промтехгруп ЛТД» та контрагентів не спричиняють реального настання правових наслідків.

В акті зазначено, що господарські операції між ТОВ «Промтехгруп ЛТД» та контрагентами - постачальниками та покупцями не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

В свою чергу, позивач до матеріалів справи надав ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.13 у справі №820/7498/13-а, якою залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.13, якою визнано протиправними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області з проведення зустрічної перевірки та складання акту від 26.07.2013 №18/20-34-22-01-05/38385814, а також зобов'язано ДПІ поновити показники податкової звітності ТОВ «Промтехгруп ЛТД».

Щодо посилання відповідача на ту обставину, що основним видом діяльності ТОВ «Промтехгруп ЛТД» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, то слід звернути увагу, що окрім вищевикладеної діяльності ТОВ «Промтехгруп ЛТД» відповідно до витягу з ЄДР здійснює також і інші види діяльність, зокрема оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням.

Щодо посилань податкового органу на відсутність під час перевірки у позивача, а також неправильне оформлення товарно-транспортних накладних по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником наданих до скарги, суд зазначає наступне.

Порядок перевезення вантажів на території України, а також питання виписки товарно-транспортних накладних визначено наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 №363 (надалі-Правила).

У відповідності до абзацу 1 п. 11.1 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортні накладні призначені для обліку та шляху переміщення товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, вказані Правила не встановлюють порядку ведення податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту.

Тобто, товарно-транспортні накладні та подорожні листи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише слугують для обліку їх переміщення.

Зазначений висновок підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012 у справі № К/9991/37912/11.

В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачем виконано вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» щодо документального оформлення фактів здійснення господарських операцій та дотримано вимог статті 198 Податкового кодексу України, і в підтвердження правомірності формування податкового кредиту за податковими накладними, контрагентом позивача, надано всі передбачені діючим законодавством України документи, в тому числі податкові накладні, складені у відповідності до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України особами, які зареєстровані як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів/надання послуг.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку відповідно до п. 36.5 статті 36 Податкового кодексу України несе платник податків. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентом своїх договірних зобов'язань, ким та за рахунок яких ресурсів вони виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкта господарської діяльності - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Вказана обставина спростовує висновок відповідача про наявність умислу позивача, направленого на вчинення дій для отримання податкової вигоди в частині штучного формування податкового кредиту.

Сторони виконали свої зобов'язання за вказаними договорами, що спростовує твердження відповідача стосовно того, що правочини не направлені на реальне настання правових наслідків. Їх належне виконання підтверджується відповідними документами.

Отже, порушень законодавства при здійсненні господарських операцій згідно договору не встановлено, що свідчить про його наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на додану вартість.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що з'явленні в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12 листопада 2013 року №0004392301 - скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ СТРАЙК-1» 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 березня 2014 року.

Суддя В.В. Гаращенко