Рішення

від 25.03.2014 по справі 917/159/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 р. Справа №917/159/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волтан", м.Київ

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії - будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд",м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 670346,60 грн

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача : Кобяковська Т.В., доручення №08 від 03.01.2014 р., Паскал Т.І., довіреність №1 від 29.01.2014 р.

від відповідача : Личагін С.Є., довіреність від 19.01.2014 р.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 670346,60 грн., з них: 574764,00 грн. - основна заборгованість за договором № 046/1 від 17.09.2013р. про закупівлю товарів за державні кошти; 45320,13 грн. пені, 40233,48 грн. штрафу, 3724,93 грн. 3% річних та 6304,06 інфляційних втрат.

Представники позивача на позовних вимогах наполягають з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема, посилаються на невиконання відповідачем зобов'язань по договору № 046/1 від 17.09.2013р. про закупівлю товарів за державні кошти в частині оплати поставленого товару. Крім того, зазначають, що повною назвою відповідача буде саме " Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд" (у позовній заяві вказана абревіатура).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що виконання зобов"язання не фінансується за рахунок державного бюджету (тому нарахування штрафу і пені є безпідставним); недостатність грошових коштів для розахунків з позивачем; відсутність вини відповідача у порушенні грошового зобов"язання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

17.09.2013 р. між сторонами було укладено договір № 046/1 від 17.09.2013р. про закупівлю товарів за державні кошти (далі - договір, арк. справи 11-13, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач (продавець) зобов'язався у 2013-2014 році поставити відповідачу (покупцю) товари, зазначені в замовленні про проведення відкритих торгів, а відповідач - прийняти і оплатити такі товари (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 визначено найменування товарів - вироби з бетону для будівництва, код. За ДК 016-2010 (23.61.1). Номенклатура, асортимент, ціна за одиниці товару та кількість товарів зазначаються згідно специфікації, що є невід'ємною частиною договору (Додаток №1 до договору Специфікація №1 в матеріалах справи, а.с. - 14).

Відповідно до п. 3.1 сума, визначена в договорі, становить 574764,00 грн., в тому числі: податок на додану вартість - 95794,00 грн.

Розділом 4 визначено порядок здійснення оплати, зокрема зазначено, що оплата вартості товарів здійснюється підрозділом - управлінням відповідача та/або покупцем протягом 30-ти календарних днів з дня поставки структурному підрозділу - управлінню відповідача та/або відповідачу партії товарів, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 4.1 Договору). Пунктом 5.2 договору визначено, що поставка товарів здійснюється партіями на підставі письмової заявки відповідача.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, але не більше 2-х років (п. 10.1 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, згідно п. 5.2 договору та отриманої заявки відповідача №2341/15 від 18.09.2013 р. (а.с. - 15) позивач виконав свої зобов'язання та в повному обсязі поставив відповідачу товар згідно до: рахунку-фактури №СФ - 0000252 від 01.10.2013 р., видаткової накладної № РН - 0000244 від 01.10.2013 року на суму - 134268,00 грн.; рахунку-фактури №СФ - 0000273 від 10.10.2013 р., видаткової накладної № РН - 0000264 від 11.10.2013 року на суму - 279450,00 грн.; рахунку-фактури №СФ - 0000290 від 23.10.2013 р., видаткової накладної № РН - 0000280 від 23.10.2013 року на суму - 135372,00 грн.; рахунку-фактури №СФ - 0000307 від 01.11.2013 р., видаткової накладної № РН - 0000295 від 01.11.2013 року на суму - 25674,00 грн. (копії зазначених документів в матеріалах справи, а.с - 16-23, оригінали оглянуті в судовому засіданні). Згідно наданих документів відповідачу було поставлено товар на загальну суму 574764,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується також належним чином оформленими довіреностями №345 від 30.09.2013 року, №438 від 10.10.2013 року, №442 від 18.10.2013 р., №72 від 01.11.2013 р. на отримання його представниками від позивача товарно-матеріальних цінностей та не заперечується самим відповідачем.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, не оплатив його у встановлені у договорі строки, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 574 764,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 02.12.2013 року направив на адресу відповідача повідомлення про сплату боргу №280 з вимогою сплати кошти у сумі 574764,00 за отриманий товар (а.с. -29, докази направлення а.с. -30). Відповіді на дану вимогу, як зазначає позивач, відповідач не надав.

Крім того, пунктами 7.1 та 7.3 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором; в разі порушення відповідачем зобов'язань по сплаті вартості товарів він несе відповідальність передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як зазначає позивач, на підставі вищенаведених пунктів договору та ч. 2 ст. 231 ГК України, ст. 625 ЦК України він нарахував та просить стягнути з відповідача 45320,13 грн. пені, 40233,48 грн. штрафу, 3724,93 грн. 3% річних та 6304,06 інфляційних втрат.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення становить 670346,60 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 574764,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір № 046/1 від 17.09.2013р. про закупівлю товарів за державні кошти, видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунки -фактури, Акт звірки взаємних рахунків станом на 02.12.2013 р. (арк.28 справи), підписаний сторонами та скріплений їх печатками, відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження факту відпуску товару позивачем та наявності у відповідача боргу в зазначеній сумі ) та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, наведені у п. 1 відзиву на позовну заяву (а.с. - 35) щодо того, що позовна заява подана з порушенням вимог чинного законодавства до відособленого структурного підрозділу, який не є юридичною особою спростовуються доказами, які знаходяться у матеріалах справи . Так, зокрема п.3.1.3 Положення про філію "Будівельно-монтажна фірма "Укргазпромбуд" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" дана філія має право представляти інтереси товариства в усіх судах загальної юрисдикції, здійснювати від імені товариства повноваження сторони у справі. За даних обставин, заперечення відповідача в цій частині є безпідставними. Крім того, суд критично ставиться до заперечень відповідача стосовно того, що у зв'язку з відсутністю належного фінансування ПАТ "Укртрансгаз" у 2013 році та відсутністю відповідних грошових коштів, спрямованих на виконання відповідачем умов договору, зобов'язання відповідача щодо оплати вартості товару у строки, встановлені договором, змінилося; за даних обставин, зобов'язання не є простроченим.

Згідно частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Як зазначає позивач, в договорі не передбачено розмір неустойки (є тільки відсилання до відповідальності, передбабченої законами), а виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України, тому керуючись ст. 231 ГК України він просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідач проти стягнення пені та штрафу заперечує, посилаючись на те, що сторонами не дотримано письмової форми правочину щодо забезпечення зобов'язання та стверджує, що виконання зобов"язання за даним договором не фінансувалося з Державного бюджету.

Суд, дослідивши матеріали справи, відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 45320,13 грн. пені та 40233,48 грн. штрафу, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України до грошових зобов'язань, які порушені у даному випадку, було б помилковим, адже судом встановлено, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати товару за договором поставки (тобто, порушено саме грошове зобов"язання).

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз ст.712 ЦК дає підстави стверджувати, що договір поставки складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому постачальник має передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити товар грошима, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Викладене узгоджується із судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 04.02.2014, від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11.)

Відповідно до ст.111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 45320,13 грн. пені та 40233,48 грн. штрафу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Судом перевірено правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивач при здійсненні розрахунку проводив нарахування не по кожній накладній окремо на суму, зазначену в накладній, а також неправильно нараховував інфляційні втрати. Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з усуненням вказаних неточностей за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство" та ІАЦ «Ліга»; за результатами розрахунку суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3724,93 грн. 3% річних (сума, обрахована судом. перевищує заявлену, тому стяненню підлягає заявлена сума) та 4850,78 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 1459,22 грн. інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв"язку з помилковим нарахуванням.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії - будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд" (адреса юридичної особи: м.Київ, Кловський узвіз,9/1, код ЄДРПОУ 30019801, інші реквізити невідомі; адреса філії: вул.Кагамлика, 33-а, м. Полтава, 36002, р/р 26003099139001 в ПАТ «КБ «Надра» Полтавське РУ, МФО 331809, код ЄДРПОУ 00156630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волтан" (юр.адреса: вул.Героїв Космосу, 4, м.Київ, 03148; поштова адреса: проспект Повітрофлотський, 94А, м.Київ, 03151, ідентифікаційний код: 22967567, р/р 26003407134001 в АТ КБ «Експобанк» в м. Києві, МФО 322294, код 229675626061) - 574764,00 грн. основного боргу, 3724,93 грн. 3% річних, 4850,78 грн. інфляційних втрат та 11666,79 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.03.2014 р.

Суддя О.С. Мацко