Постанова

від 17.04.2014 по справі 917/159/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2014 року Справа № 917/159/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Паскал Т.І., довіреність №02 від 29.01.2014 р., Кобяковської Т.В., довіреність №08 від 03.01.2014 р.

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 963П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 25 березня 2014 року у справі № 917/159/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волтан", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз". м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 670 346,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волтан" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 670346,60 грн., в тому числі:574764 грн. заборгованості по укладеному між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти від 17.09.2013 р. № 046/1 та нараховані на цю заборгованість 45320,13 грн. пені, 40233,48 грн. штрафу, 3724,93 грн. 3% річних та 6304,06 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25 березня 2014 року у справі № 917/159/14 (суддя Мацко О.С.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 574764 грн. заборгованості, 3724,93 грн. 3% річних, 4850,78 грн. інфляційних та 11666,79 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить це рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у зв'язку з відсутністю належного фінансування його підприємства у 2013 році і відсутністю через це грошових коштів для виконання ним умов договору про закупівлю товарів за державні кошти від 17.09.2013 р. № 046/1, зобов'язання щодо строків оплати поставленого за цим договором товару змінились та відсутня його вина у порушенні цього зобов'язання як умова цивільної відповідальності.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутністю його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, вислухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, 17.09.2013 р. між сторонами було укладено договір від 17.09.2013р. № 046/1 про закупівлю товарів за державні кошти (а.с.11-13 ), згідно з предметом якого (п. 1.1 договору) позивач (продавець) зобов'язався у 2013-2014 році поставити відповідачу (покупцю) товари, зазначені в замовленні про проведення відкритих торгів, а відповідач - прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.2 визначено найменування товарів - вироби з бетону для будівництва, код. За ДК 016-2010 (23.61.1). Номенклатура, асортимент, ціна за одиниці товару та кількість товарів зазначаються згідно зі специфікацією, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до договору Специфікація №1- а.с. 14).

Відповідно до п. 3.1 договору сума, визначена в договорі, становить 574764,00 грн., в тому числі: податок на додану вартість - 95794,00 грн.

Пунктом 5.2 договору визначено, що поставка товарів здійснюється партіями на підставі письмової заявки відповідача.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не більше 2-х років (п. 10.1 Договору).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, позивач, на виконання умов договору, згідно з його п. 5.2 , за отриманою заявкою відповідача №2341/15 від 18.09.2013 р. (а.с. 15) в повному обсязі поставив відповідачу товар на загальну суму 574764,00 грн., що підтверджується копіями наступних документів : рахунком-фактурою №СФ - 0000252 від 01.10.2013 р., видатковою накладною № РН - 0000244 від 01.10.2013 року на суму - 134268,00 грн.; рахунком-фактурою №СФ - 0000273 від 10.10.2013 р., видатковою накладною № РН - 0000264 від 11.10.2013 року на суму - 279450,00 грн.; рахунком-фактурою №СФ - 0000290 від 23.10.2013 р., видатковою накладною № РН - 0000280 від 23.10.2013 року на суму - 135372,00 грн.; рахунком-фактурою №СФ - 0000307 від 01.11.2013 р., видатковоою накладною № РН - 0000295 від 01.11.2013 року на суму - 25674,00 грн. ( а.с - 16-23, ); довіреностями на отримання представниками відповідача товарно-матеріальних цінностей від позивача №345 від 30.09.2013 року, №438 від 10.10.2013 року, №442 від 18.10.2013 р., №72 від 01.11.2013 р. ( а.с. 24-27); підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом звірки взаєморозрахунків станом на 02.12.2013 р. (т. 1 а.с. 28).

Підписання представником та скріплення печаткою відповідача видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій з поставки товару, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Розділом 4 договору визначено порядок здійснення оплати, зокрема зазначено, що оплата вартості товарів здійснюється підрозділом - управлінням відповідача та/або покупцем протягом 30-ти календарних днів з дня поставки структурному підрозділу - управлінню відповідача та/або відповідачу партії товарів, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 4.1 Договору)..

Відповідач, в порушення умов договору поставлений за договором товар на суму 574764 грн. не сплатив, що ним не заперечується у відзиві на позов, в апеляційній скарзі та підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом звірки взаєморозрахунків станом на 02.12.2013 р. (т. 1 а.с. 28), у зв'язку з чим має заборгованість на вказану суму.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 574764 грн. грн.боргу.

Щодо стягнення з відповідача нарахованих на вказану заборгованість 45320,13 грн. пені та 40233,48 грн. штрафу, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні, зважаючи на наступні підстави.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, відповідач не оплатив поставлений по договору товар на суму574764 грн. , строк оплати якого настав, він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті цього товару.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначив позивач в позовній заяві, в договорі не передбачено розмір неустойки (є тільки відсилання до відповідальності, передбабченої законами), а виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України, тому керуючись ст. 231 ГК України він просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України , у разі якщо порушено господарське зо бов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як обґрунтовано послався місцевий господарський суд, аналіз змісту наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України , можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України до грошових зобов'язань у спірних правовідносинах щодо оплати поставленого товару не підлягають застосуванню, а отже і передбачені ними штрафні санкції стягненню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих на суму боргу 3724,93 грн. 3% річних та 6304,06 грн. інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, зважаючи на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних.

Позивачем у відповідності із вказаною нормою нараховано до стягнення з відповідача 3724,93 грн. 3% річних та 6304,06 грн. за період прострочення його грошового зобов'язання з оплати поставленого за договором товару.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача на те, що у зв'язку з його недостатнім фінансуванням його зобов'язання за договором від 17.09.2013 р. № 046/1 змінились в частині оплати поставленого товару та він через відсутність вини не несе відповідальності за прострочення виконання вказаного зобов'язання.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.Одностороння відмова або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договором про закупівлю товарів за державні кошти від 17.09.2013 р. № 046/1 не передбачено відсутність фінансування відповідача як підстава для зміни зобов'язань чи як умова здійснення оплати за поставлений товар.

Чинне законодавство також не містить аналогічних положень щодо такого договору.

Натомість пунктом 1.4 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 17.09.2013 р. № 046/1 передбачено, що будь-які зміни і доповнення до нього складаються у письмовій формі і набувають чинності після їх підписання уповноваженими представниками сторін.

Однак сторони не укладали відповідних угод про зміну умов договору у зв'язку із недостатнім фінансуванням відповідача, а тому зобов'язання останнього щодо оплати поставленого товару, в тому числі і щодо строку цієї оплати не змінювались.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання , якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема недодержання своїх обов"язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов"язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов"язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб"єкт господарювання за порушення господарського зобов"язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов"язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов"язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов"язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи з наведених норм, обставини відсутності у відповідача грошових коштів, відповідно до чинного законодавства не вважаються випадком, тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини, а отже ці обставини виключають звільнення останнього від відповідальності.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пункті 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25 березня 2014 року у справі № 917/159/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 17.04.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.