Ухвала

від 13.03.2014 по справі 810/6780/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6780/13-а( у 58 томах) Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві Ар Саплай» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ві Ар Саплай» звернулися в суд з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2013 року №0002092205, №0002102205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року вимоги позивача задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом у період з 04 до 06 червня 2013 року проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві Ар Саплай» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альфакомтрейд», ТОВ «ТК «Акцепт», ПП «Хімінвест-2012», ТОВ «Гранд Сіті Компані», ТОВ «Бізнес Альянс Трейд», ПП «Прилукихімснаб» за період з 01.04.2010 року до 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2013 року за №602/23-00/32504911.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 973 913,00 грн. та п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати у сумі 1 084 309,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 року №0002092205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 126 056,00 грн. (973 913,00 грн. за основним платежем та 152 143,00 грн. за штрафними санкціями) та від 01.07.2013 року №0002102205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 178 002,00 грн. (1 084 309,00 грн. за основним платежем та 93 693,00 грн. за штрафними санкціями).

На підтвердження фактичного укладення та виконання умов договору між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд», ТОВ «ТК «Акцепт», ПП «Хімінвест-2012», ТОВ «Гранд Сіті Компані», ТОВ «Бізнес Альянс Трейд», ПП «Прилукихімснаб» та правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем надано договори на поставку комплектуючих для виготовлення неонової реклами та відповідного обладнання; видаткові накладні; податкові накладні; банківські виписки по розрахунках за поставлений товар; накладні на внутрішнє оприбуткування товарів; оборотно-сальдові відомості по реалізації придбаного товару на користь третіх осіб; рахунки-фактури; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається, на акти перевірки контрагентів:

- Акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС до документальної невиїзної перевірки ТОВ «Альфакомтрейд» про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за червень-липень 2011 року (Акт від 22.09.2011р. №1093/3-23-40).

- Акт ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Акцепт» та невстановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «ТК «Акцепт» за період з 01.09.2011 року до 31.01.2012року (Акт від 03.03.2012 року № 01-2-4/37813837).

- Акт ДПІ Оболонського району м.Києва ДПС невиїзної документальної перевірки ПП «Хімінвест-2012», яким встановлена відсутність перевіряємого підприємства за вказаною адресою (Акт від 07.11.2011 року №907/22-06/37310596).

- Акт ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранд Сіті Компані» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями і постачальниками за період з 01.04.2012р. до 30.09.2012р. (Акт від 03.12.2012р. №1251/22-817/38185365).

- Акт ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торг Інвест-Центр» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями і постачальниками, зокрема з покупцем ТОВ «Бізнес Альянс Трейд» (Акт від 03.12.2012р. №1250/22-817/38138137).

- Акт ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Прилукихімснаб» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2012р. до 31.05.2012р. (Акт від 20.08.2012р. №3169/22-9/31360133).

На думку податкового органу вищевказане доводить той факт, що укладені позивачем правочини зі вказаними контрагентами не мали матеріального змісту, тобто встановлена фактична відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Підпункт 73.5 статті 73 Податкового кодексу України визначає, що з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Щодо розбіжності згідно систем співставлення податкового кредиту позивача з контрагентами слід зауважити, що відповідно до норм чинного законодавства України платник податків не може нести відповідальність за можливе порушення законодавства його контрагентом та за можливу несплату ним податків та зборів.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

На підтвердження фактичного укладення та виконання умов договору між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд», ТОВ «ТК «Акцепт», ПП «Хімінвест-2012», ТОВ «Гранд Сіті Компані», ТОВ «Бізнес Альянс Трейд», ПП «Прилукихімснаб» та правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем надано договори на поставку комплектуючих для виготовлення неонової реклами та відповідного обладнання; видаткові накладні; податкові накладні; банківські виписки по розрахунках за поставлений товар; накладні на внутрішнє оприбуткування товарів; оборотно-сальдові відомості по реалізації придбаного товару на користь третіх осіб; рахунки-фактури; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі аналізу і дослідження матеріалів справи та чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про правомірність і обґрунтованість позиції суду першої інстанції, щодо доведеності позивачем фактів фактичного виконання договорів з контрагентами, та правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Апелянт не надав доказів відсутності поставок товару до ТОВ «Ві Ар Саплай».

Суд першої інстанції дослідив дійсність та реальність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження відповідача про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами.

Наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність здійснення операцій поставки, відповідність дій позивача господарській меті, а також достовірність усіх даних, наведених у документах, які надають право на податковий кредит та формування валових витрат.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 21.03.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Оксененко О.М.