Ухвала

від 24.03.2014 по справі 816/111/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 р.Справа № 816/111/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2014р. по справі № 816/111/14

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Верест"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Селянське (фермерське) господарство "Верест", звернувся до суду із адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2013 року №0006642201/700 та №0006652201/701.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання та зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ТОВ "ТД"Енергія" і ТОВ "Кронос Лімітед" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 01.11.2013 року №0006642201/700 та №0006652201/701.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п.185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставами для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу щодо відсутності реальності здійснення позивачем фінансово-господарських операцій із контрагентами - ТОВ "ТД"Енергія" і ТОВ "Кронос Лімітед", через відсутність документів, які підтверджують факт транспортування, прийняття та обліку придбаних нафтопродуктів. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по даним взаємовідносинам. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що Селянське (фермерське) господарство "Верест" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в Кременчуцькій ОДПІ.

Співробітниками Кременчуцької ОДПІ у період з 01.10.2013 року по 07.10.2013 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку СФГ "Верест" з питань правомірності перебування на спеціальному режимі оподаткування за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року, за наслідками якої складено Акт №2844/1603-22211/24386240 від 14.10.2013 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.п 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п.185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 195451 грн., а саме: вересень 2012 року - 55210 грн., листопад 2012 року - 14353 грн.; грудень 2012 року - 9759 грн., січень 2013 року - 1349 грн., лютий 2013 року - 114780 грн.

Не погодившись із висновками податкового органу щодо виявлених порушень, позивач 21.10.2013 року надав письмові заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких, листом Кременчуцької ОДПІ від 29.10.2013 року №10144/10 повідомлено, що виявлені порушення є обґрунтованими та встановлені на підставі чинного законодавства.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, 01.11.2013 року Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0006642201/700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі 244313,75 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 195451 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 48862,75 грн.;

- №0006652201/701, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 20106 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактично підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання та зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентами - ТОВ "ТД"Енергія" і ТОВ "Кронос Лімітед", не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, Селянське (фермерське) господарство "Верест" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "ТД"Енергія" і ТОВ "Кронос Лімітед".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З приводу господарських відносин позивача із ТОВ "ТД"Енергія", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року між ТОВ "ТД"Енергія" (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено Договір поставки №62-ПО, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю нафтопродукти (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити їх вартість на умовах даного Договору. Кількість, асортимент та ціна Товару зазначається у Специфікаціях (форма специфікації затверджується Сторонами), що складаються Постачальником та підтверджується шляхом підписання Покупцем на умовах даного Договору. Кожна специфікація є невід'ємною частиною Договору.

Згідно укладеної між сторонами правочину Додаткової угоди від 01.06.2013 року, п.7.1 Договору поставки від 01.06.2012 року №62-ПО було викладено в наступній редакції «Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунку за Товар до повного його виконання».

На виконання умов зазначеного Договору, ТОВ "ТД"Енергія" було передано у власність позивача товарно-матеріальні цінності (дизельне паливо) на загальну суму 484025,77 грн. (у т.ч. ПДВ 80670,96 грн.), про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії відповідних рахунків фактур від 05.07.2012 року №229-ПО та від 17.09.2012 року №417-ПО; видаткових накладних від 06.07.2012 року №0000000375 та від 18.09.2012 року №0000000918.

Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані копії виписок із особового рахунку у банку та не заперечується відповідачем.

Згідно із умовами вищезазначеного Договору (п.п. 2.1-2.3), Постачальник передає Товар Покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року (EXW - нафтобаза Постачальника. Адреса нафтобази вказується Постачальником у Специфікації; СРТ - термінал Покупця. Адреса терміналу вказується Покупцем у Специфікації). Передача Покупцю Товару здійснюється в разі надання Покупцем Довіреності на отримання зазначеної кількості Товару. Датою виникнення права власності на Товар у Покупця є дата підписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної з подальшою передачею видаткової накладної. Товар передається Покупцю в порядку та строки обумовлені Сторонами у Специфікації з подальшою передачею видаткової накладної.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до укладених між сторонами Специфікацій до договору поставки, транспортування придбаного товару здійснювалось на умовах EXW - за адресою: Полтавська обл., с. Глобине, вул. Заводська, 2.

У відповідності до умов Інкотермс 2010 (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати) термін EXW англ. Ex Works, або Франко завод (…назва місця) означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару, позивачем надано та долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних від 06.07.2012 року №627, 629, 631 та від 18.09.2012 року №923, 926.

Як було встановлено під час розгляду справи, транспортування придбаного у ТОВ "ТД"Енергія" Товару здійснювалось на підставі укладених між позивачем та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Договорів про надання послуг перевезення №6-П та №14 відповідно, згідно умовами яких, Виконавець зобов'язується надати транспортні послуги по перевезенню вантажу, а Замовник зобов'язується своєчасно оплачувати проведені вантажоперевезення. На підтвердження факту виконання умов Договорів, позивачем надано копії відповідних Актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99, особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99, довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "ТД "Енергія", є надана копія витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей, згідно якої вбачається, що придбаний товар було отримано уповноваженим представником позивача - Старченко В.М.,підписи якого маються на видаткових накладних.

Під час розгляду справи встановлено, що отриманий товар був оприбуткований позивачем, операції з його купівлі були проведені по бухгалтерським рахункам №631 - "розрахунки з постачальниками" та №203 - "паливно-мастильні матеріали".

Розміщення та зберігання нафтопродуктів проводилось у цистерні та резервуарі, які знаходяться на балансі позивача та проведені по бухгалтерському рахунку №10 "Основні фонди".

Відповідно до п.п. 14.3-14.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях облік нафти і нафтопродуктів у фізичних величинах (за об'ємом, масою) ведеться безпосередньо матеріально відповідальними особами, а бухгалтерська служба підприємства здійснює їх кількісно-грошовий облік. Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня. Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП.

На підставі наданого позивачем Журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів встановлено, що придбані позивачем нафтопродукти прийняті позивачем, що в свою чергу, підтверджується Актами приймання-передавання нафтопродуктів за кількістю.

Як було встановлено під час розгляду справи, в послідуючому придбаний позивачем товар було використано останнім у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими копіями Актів на списання використаних паливно-мастильних матеріалів, Товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) та Журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах.

З приводу господарських відносин позивача із ТОВ "Кронос Лімітед", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2013 року між ТОВ "Кронос Лімітед" (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено Договір поставки №13-ПО, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю нафтопродукти (надалі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити їх вартість на умовах даного Договору. Кількість, асортимент та ціна Товару зазначається у Специфікаціях, що складаються Постачальником та підтверджується шляхом підписання Покупцем на умовах даного Договору. Кожна Специфікація є невід'ємною частиною даного Договору. Кожна наступна Специфікація не відміняє і не припиняє дію попередніх Специфікацій ні повністю, ні частково, якщо інше не зазначено в ній.

На виконання умов зазначеного Договору, ТОВ "Кронос Лімітед" передано у власність позивача товарно-матеріальні цінності (дизельне паливо) на загальну суму 688680 грн. (у т.ч. ПДВ 114780 грн.), про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії рахунку-фактури №20-ПО від 01.02.2013 року та видаткової накладної №121 від 06.02.2013 року.

Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані копії виписок із особового рахунку у банку та не заперечується відповідачем.

Згідно із умовами вищезазначеного Договору (п.п. 2.1-2.3), Постачальник передає Товар Покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року (EXW - нафтобаза Постачальника. Адреса нафтобази вказується Постачальником у Специфікації; СРТ - термінал Покупця. Адреса терміналу вказується Покупцем у Специфікації). Передача Покупцю Товару здійснюється в разі надання Покупцем Довіреності на отримання зазначеної кількості Товару. Датою виникнення права власності на Товар у Покупця є дата підписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної з подальшою передачею видаткової накладної. Товар передається Покупцю в порядку та строки обумовлені Сторонами у Специфікації з подальшою передачею видаткової накладної.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до укладеної між сторонами Специфікації до договору поставки, транспортування придбаного товару здійснювалось на умовах EXW - за адресою: Полтавська обл., с. Глобине, вул. Заводська, 2.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару, позивачем надано та долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних від 06.02.2013 року №66 та №68 та подорожніх листів.

Як було встановлено під час розгляду справи, транспортування придбаного у ТОВ "Кронос Лімітед" Товару здійснювалось на підставі укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Виконавець) Договору про надання послуг перевезення №4 від 05.02.2013 року, відповідно до умов якого, Виконавець зобов'язується надати транспортні послуги по перевезенню вантажу, а Замовник зобов'язується своєчасно оплачувати проведені вантажоперевезення. На підтвердження факту виконання умов Договору про надання послуг по перевезенню вантажу Замовником та Виконавцем складено Акт здачі-приймання робіт (надання послуг)

Додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Кронос Лімітед", є надана копія витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей, згідно якої вбачається, що придбаний товар було отримано уповноваженим представником позивача - Старченко В.М., підпис якого мається на видатковій накладній.

Під час розгляду справи встановлено, що отриманий товар був оприбуткований позивачем, операції з його купівлі були проведені по бухгалтерським рахункам №631 - "розрахунки з постачальниками" та №203 - "паливно-мастильні матеріали".

Розміщення та зберігання нафтопродуктів проводилось у цистерні та резервуарі, які знаходяться на балансі СФГ "Верест" та проведені по бухгалтерському рахунку №10 "Основні фонди".

На підставі наданого позивачем Журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів встановлено, що придбані позивачем нафтопродукти прийняті позивачем, що в свою чергу, підтверджується Актами приймання-передавання нафтопродуктів за кількістю.

Під час розгляду справи встановлено, що в послідуючому придбаний позивачем товар було використано останнім у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими копіями Актів на списання використаних паливно-мастильних матеріалів, Товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) та Журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності на підприємстві як необхідних складських приміщень для зберігання придбаного товару, так і відповідних виробничих потужностей.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що позивачем під час перевірки було надано податковому органу виключно всі первинні документи, які є в наявності на підприємстві і ведення яких є обов'язковим у відповідності до законодавства України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання податкового органу на те, що надані позивачем під час проведеної перевірки товарно-транспортні накладні не є належним доказом на підтвердження факту транспортування придбаного товару в зв'язку з невідповідністю їх встановленій формі, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар не отримувався, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

На виконання договірних відносин, контрагентами позивача було виписано на адресу підприємства податкові накладні, а саме: ТОВ "ТД"Енергія" №63 від 06.07.2012 року та №166 від 17.09.2012 року; ТОВ "Кронос Лімітед" №135 від 01.02.2013 року.

Зауважень щодо форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "ТД"Енергія" та ТОВ "Кронос Лімітед" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2014 року по справі №816/111/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2014р. по справі №816/111/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Калиновський В.А.