Постанова

від 25.03.2014 по справі 826/15847/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15847/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Благобуд» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0003642202, № 0003652202.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 05 грудня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Благобуд» зареєстровано як юридична особа та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві як платник податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Благобуд» з питань дотримання податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну» за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року, з ТОВ «Комфорт-Лайф» за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року та з ТОВ «Мірабуд-Плюс» за період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якрої складено акт від 29 квітня 2013 року № 2053/22-2/33051502.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ТОВ «Благобуд» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 2622671,00 грн. та заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 2463129,00 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 29 квітня 2013 року № 2053/22-2/33051502 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року № 0003642202, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 3902382,00 грн. у тому числі за основним платежем - 2622 671,00 грн. та за штрафними санкціями - 1279711,00 грн. та № 0003652202, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3694694,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2463129,00 грн. та штрафними санкціями - 1231565,00 грн.

Колегія суддів встановила, що відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф» і ТОВ «Мірабуд-Плюс» у спірні періоди.

Однак, судова колегія не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та надання послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Згідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Дослідження положень податкового законодавства, які визначають порядок обчислення сум податку на прибуток підприємств, які підлягають сплаті, а саме: статей 138, 139 ПК України, надає привід стверджувати про те, що підставою для визначення витрат у податковому обліку є первинні документи, оформлені належним чином. До переліку витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, належать, у тому числі витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Тож, колегія суддів звертає увагу на те, що сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у періоди часу, за які проводилася перевірка податкової звітності позивача, зокрема правильності нарахування та сплати ТОВ «Благобуд» податку на прибуток підприємств та ПДВ, позивач перебував у договірних правовідносинах із ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс».

Згідно до матеріалів справи, між ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну» у період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за який відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань правильності обчислення податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, було укладено договори підряду, реальність здійснення господарських операцій за якими підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами прийому-передачі будівельного майданчику (фронту робіт), актами приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями; а також договори оренди обладнання із відповідними додатками, господарські правовідносини за якими підтверджуються податковими накладними, актами прийому-передачі обладнання, актами здачі-прийняття обладнання.

Між позивачем і ТОВ «Комфорт-Лайф» у період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року було укладено договори підряду, реальність здійснення господарських операцій за яким підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами прийому-передачі будівельного майданчику (фронту робіт), актами приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями.

Згідно до матеріалів справи, здійснення фінансово-господарської діяльності між ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Мірабуд-Плюс» за договорами купівлі-продажу будівельних матеріалів, укладеними між ПАТ ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Мірабуд-Плюс» у період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2012 року підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: податковими накладними, видатковими накладними та рахунками на оплату.

Колегія суддів звертає увагу на те, що первинна документація, складена на підставі здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс» повністю відповідає вимогам, закріпленим в частині 2 статті 9 Закону № 996-XIV та пункті 2.4 Положення № 88.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними між ТОВ «Благобуд» і ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс» були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеними контрагентами, які на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс» є необгрунтованим.

Посилання відповідача на порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства, згідно з відомостями актів зустрічних перевірок ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс», що на думку апелянта, свідчать про безтоварність операцій, проведених між ТОВ «Благобуд» і вказаними контрагентами, та, відповідно, про порушення позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності, не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі статті 61 Конституції України випливає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Більш того, в акті перевірки від 29 квітня 2013 року № 2053/22-2/33051502 відповідач посилається на недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, що суперечить положенням цивільного законодавства, а саме: частини 1 статті 203, статті 204, частини 2 статті 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а також статті 207 Господарського кодексу України, з яких вбачається, що законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини такими, що порушують публічний порядок, і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. За наявності ознак недійсності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги посилання відповідача на матеріали досудового розслідування, а саме: на протоколи допитів в якості свідків працівників контрагентів позивача, зокрема головного бухгалтера, виконробів, електриків, оскільки досудове розслідування, відповідно до пункту п'ятого частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, є стадією кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Тож, результати оперативно-розшукових заходів, здійснених в рамках кримінальної справи є не доказами, а вважаються лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Таким чином, факт проведення слідчим відділом кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є належним доказом у справі. До того ж відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття вироку суду, який набрав законної сили щодо фіктивності створення і діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Центр Архітектури та Дизайну», ТОВ «Комфорт-Лайф», ТОВ «Мірабуд-Плюс».

Отже, товарність договірних правовідносин між позивачем і зазначеними контрагентами у спірні періоди підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості виконаних робіт та придбаного товару, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Тож, судова колегія вважає, що апелянт, діючи на виконання вимог статті 70 КАС України, надав суду належні та допустимі докази, якими підтверджуються вимоги, викладені як в адміністративному позові так і в апеляційній скарзі, натомість відповідач, який є суб'єктом владних повноважень і заперечує проти цього адміністративного позову, діючи у порушення свого обов'язку, покладеного на нього частиною 2 статті 71 КАС України, не довів правомірності винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і не взагалі переконав суд апеляційної інстанції у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0003642202, № 0003652202, а судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання .

З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд» - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року - скасувати.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд» - задоволльнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року - скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року № 0003642202, № 0003652202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 26 березня 2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.