Ухвала

від 17.06.2014 по справі 826/15847/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/800/18435/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представника відповідача Єлєніної С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 у справі № 826/15847/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благобуд" до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов, у якому заявлено вимоги скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 20.05.2013 № 0003642202, № 0003652202, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) та фінансових санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 судове рішення першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені.

На зазначене рішення апеляційного адміністративного суду до Вищого адміністративний суд України надійшла касаційна скарга Державного податкового органу, в якій ставиться питання про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з посиланням на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, за наявності виконання позивачем формальних вимог податкового законодавства щодо належного документального оформлення господарських операцій, правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у платника податків відсутні, оскільки юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є саме реальність господарської операції. Таким чином, такі обставини як то акти про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів платника податків, у яких зазначено про відсутність об'єктів оподаткування та відсутність реальності здійснених операцій, розбіжність між задекларованими даними позивача та його контрагентів, та свідчення посадових осіб позивача про ведення Товариством господарської діяльності власними силами без залучення інших підприємств, свідчать на користь того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали штучний характер.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами, передумовою збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та прибутку були фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Центр Архітектури та Дизайну", ТОВ "Комфорт-Лайф", ТОВ "Мірабуд-Плюс") у період з 01.12.2011 по 31.12.2012. Ці операції визнані державним податковим органом нікчемними із посиланням на акти про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів позивача, якими безпосередньо встановлено неможливість здійснювати господарську діяльність та виконувати зобов'язання перед позивачем.

Наведені обставини зафіксовані у акті документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства від 29.04.2014 № 2053/22-2/33051502, на підставі якого ухвалено оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон , який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо безтоварності операцій, внаслідок чого формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямовані на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту безтоварності господарської операції між позивачем та його контрагентами не підтверджено.

Судами встановлено, що у період з 01.12.2011 по 31.12.2012 позивач мав договірні взаємовідносини з рядом контрагентів. Взаємовідносини позивача з цими контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах підрядах та договору купівлі - продажу будівельних робіт.

З огляду на підстави винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право на податковий кредит та збільшення валових витрат.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами прийому - передачі будівельного майданчику, актами приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями.

Матеріали справи свідчать, що до видів діяльності Товариства відносяться діяльність у галузі будівництва, діяльність у галузі виробництва, видобування та переробки, діяльність у галузі торгівлі, зовнішньоекономічна діяльність, експортні, імпортні операції.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Враховуючи вид діяльності позивача, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що у даному випадку реальність підтвердження господарських операцій обумовлена наявністю первинних документів, зазначених вище.

При цьому, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Також порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податкової служби як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 у справі № 826/15847/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко