Постанова

від 26.03.2014 по справі 814/689/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

26 березня 2014 року Справа № 814/689/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Єрзіков О.М. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Кривко Н.В.

від відповідача: Коптєв О.О.

за позовомТовариства з обмеженою відповідальної "ВИС Л.Т.Д.", (вул. Потьомкінська, 13/5,к.29,Миколаїв,54030)

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, (вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030)

провизнання протиправною відмову в набутті статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВИС Л.Т.Д.» (далі - ТОВ, підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області (далі по тексту ДПІ, контролюючий орган), в якому посилаючись на протиправність рішення (дій) відповідача, яке базується на невмотивованих висновках контролюючого органу про те, що питома вага вартості поставлених підприємством сільськогосподарських товарів, вироблених (наданих) ним на власних або орендованих виробничих потужностях в 2013 році, складала менше 75%., просило:

визнати неправомірною відмову ДПІ в набутті ТОВ статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік, оформлену листом №968/10/14-03-15-02 від 03.03.2014 року;

зобов'язати ДПІ видати ТОВ довідку про набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про те, що використання підприємством в 2013 році земельної ділянки на підставі незареєстрованого договору оренди є підставою для відмови позивачу в надані статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом встановлено, що в 2013 році підприємством отримано дохід в сумі 6300грн. за наслідками господарської діяльності з реалізації продукції тваринництва (реалізація кролів, що вирощені на орендованих потужностях).

18.12.2013 року між ТОВ «ВИС Л.Т.Д.» (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) укладено договір земельної ділянки площею 7,5185га, державна реєстрація якого проведена 14.02.2014 року.

19.02.2014 року позивач звернувся до ДПІ за заявою про набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

03.03.2014 року відповідачем відмовлено підприємству в надані статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік з мотивів декларування позивачем в податковій звітності з фіксованого сільськогосподарського податку земельної ділянки площею 7,5185га, яка використовувалась підприємством в 2013 році на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ «ВИС Л.Т.Д.» (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець), державна реєстрація якого проведена тільки 14.02.2014 року. На думку контролюючого органу, дохід за 2013 рік, отриманий від реалізації сільгосппродукції, виробленої (вирощеної) на земельній ділянці, державна реєстрація якої не проведена в 2013 році, не можна враховувати до складу доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва.

При цьому при розглядів справи встановлено, що задекларований позивачем дохід в сумі 6300грн. отримано підприємством від реалізації власної продукції тваринництва (реалізація кролів), а спірну земельну ділянку для вирощування сільгосппродукції в 2013 році підприємство не використовувало, оскільки договір оренди землі було укладено тільки 18.12.2013 року (зареєстровано14.02.2014 року).

Приписами ст.209 ПКУ визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Пункт 209.6 цієї статті зазначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п.209.7 ст.209 ПКУ. Так, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 308.4 ст.308 ПКУ встановлено, що дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29-2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

Системний аналіз вищезазначених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець пов'язує надання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку та пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Невчасна реалізація приписів законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди землі не може вважатися підставою для не віднесення виробленої (вирощеної) підприємством сільгосппродукції до продукції власного виробництва.

Вищенаведене вказує на невмотивованість висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення продукції тваринництва, вирощеної та реалізованої позивачем, до продукції власного виробництва в зв'язку з тим, що в 2013 році не було проведено реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.12.2013 року.

Згідно зі ст.20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Приписами ст.14 ПКУ встановлено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПК - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.98 р. N 377 (форма N 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Згідно п. 306.5 ст. 306 ПКУ землекористувачі мають сплачувати фіксований сільськогосподарських податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому контролюючим органом не виявлено жодного договору оренди земельної ділянки або земельної частки (паю), який би не був включений позивачем до розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючим органом в даному випадку безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин, оскільки статтею 1 ЦК України визначено, що цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Отже, сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено п.п.14.1.97. ст.14 ПКУ, - лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. З точки зору податкового законодавства під поняттям "оренди" розуміється "дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства", що узгоджується з приписами ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як "оренда" незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування спірною земельною ділянкою та реєстрації в 2014 році вказаної угоди. Натомість, ДПІ не надано фактичних даних, які б вказували б на самовільне захоплення позивачем будь-яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Недотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстрацію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, оскільки орендарем виконані всі приписи чинного законодавства щодо порядку визначення фіксованого податку з фактично використаної землі для вирощування сільгосппродукції.

Судження контролюючого органу щодо неправомірності (без реєстрації договору) використання позивачем в 2013 році окремої земельної ділянки не ґрунтуються на приписах податкового законодавства, оскільки п.209.6 ст.209 ПКУ не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного законодавства.

Аналогічна позиція викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012р. №2614/12/13-12.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області Товариству з обмеженою відповідальної "ВИС Л.Т.Д." в набутті статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік, оформлену листом №968/10/14-03-15-02 від 03.03.2014 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області видати Товариству з обмеженою відповідальної "ВИС Л.Т.Д." довідку про набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальної "ВИС Л.Т.Д." (ідентифікаційний код 13863062) 73 гривні 08 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний