Постанова

від 25.03.2014 по справі 906/1820/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа № 906/1820/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 24.12.13 р. у справі № 906/1820/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" (м.Житомир)

до Державного підприємства "Словечанське лісове господарство"(с. Словечно Овруцького району)

про стягнення 102970,52 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 р. у справі №906/1820/13 (суддя Вельмакіна Т.М.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" до Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" про стягнення 102 970,52 грн. задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 р. у справі №906/1820/13 Державне підприємство "Словечанське лісове господарство" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 р. у справі №906/1820/13 та прийняти нове рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення суду є незаконним та безпідставним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав. Апелянт стверджує про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, оскільки при розгляді справи позивач вказав, що 29.10.2013 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою погасити заборгованість у повному обсязі до 07.11.2013 р., однак претензія надійшла пізніше, ніж 07.11.2013 р., та вказав, що претензія була залишена відповідачем без розгляду. Це не відповідає дійсності, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 7 ГПК України претензія була розглянута і відповідь була направлена позивачу 20.11.13 р.

Крім того, скаржник звертає увагу, що представник відповідача не приймав участь у розгляді справи судом, а також не отримав копії доданих до позовної заяви документів, відтак судом порушено принцип рівності перед законом і судом.

Також судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідно до укладеного договору між ТОВ "ІРІТ ГРУПП" та ДП "Словечанський лісгосп" № 74 від 02.08.2013 року проводиться попередня оплата в розмірі 100% за вказаний товар (найменування товару: Нафтопродукт), тому без попередньої домовленості позивач згідно видаткових накладних № 153 від 12.09.2013 року та № 174 від 04.10.2013 року постачав бензин А-76 УКТ ЗЕД 2710114139 по завищених цінах, а саме постачав по 9,20 грн. та 9,05 грн. за 1 л., хоча на той час позивачем була надана комерційна пропозиція, в якій вказано ціну 8,60 грн. за 1 л. бензину.

Відтак, під час винесення господарським судом Житомирської області рішення від 24.12.13 р. мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Це призвело до винесення неправильного рішення, що є підставою для його скасування в апеляційному порядку згідно з ст.104 ГПК України та винесення нового рішення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" у справі №906/1820/13 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

24.03.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" надало Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 р. - без змін.

У судове засідання сторони не з'явилися, хоча про розгляд апеляційної скарги були повідомленні належним чином. Крім того, сторони подали клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" (продавець) та Державним підприємством "Словечанське лісове господарство" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу №74.

Згідно п.1.1 договору позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу товар, що вказаний в цьому Договорі, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Найменування товару: Нафтопродукт (п. 1.2. Договору).

У відповідності до п. 1.3. договору, документи (товарно-транспортна накладна, податкова накладна, видаткова накладна, сертифікат відповідності, паспорт якості) та Товар, які продавець повинен передати покупцю додаються до даного договору і є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п.п. 2.1., 2.2. договору, одиниці виміру кількості товару: літри. Загальна кількість Товару: вказується в бухгалтерських накладних, товарно-транспортній накладній.

Пунктом 5.1. договору сторони визначили, що попередня оплата в розмірі 100% від ціни товару, що вказана в рахунку на постачання Товару, має бути перерахована протягом одного дня з моменту надання рахунку.

Згідно п. 9.2. договору сторони визначили, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за прострочку платежу сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних передав у власність відповідача нафтопродукти на суму 371 848,55грн.

Відповідач оплату провів частково на суму 271 000,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 100 848,55грн. по видатковій накладній №173 від 04.10.2013 та частково по видатковій накладній №153 від 12.09.2012.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків за період з липня 2013 р. по листопад 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" та Державним підприємством "Словечанське лісове господарство" заборгованість відповідача становить 100 848,55 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" направило Державному підприємству "Словечанське лісове господарство" претензію з вимогою погасити заборгованість у повному обсязі до 07.11.2013, однак, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРІТ ГРУПП" звернулося з позовом до господарського суду Житомирської області про стягнення з Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" 100 848,55 грн. основного боргу та у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем, було нараховано відповідачу 1724,10грн. пені та 397,87грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Спірний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні відносини регулюються також положеннями цивільного закону щодо поставки.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, належним виконанням спірного договору від 02 серпня 2013 р. № 74 є своєчасна та у повному обсязі оплата за поставлений товар позивачем відповідачу. Враховуючи положення ст.ст.527,610 ЦК України відповідачем зобов'язання належним чином не виконано.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що заборгованість відповідача за отриманий товар в сумі 100 848,55 грн. є обґрунтованою та доведена матеріалами справи і підлягає до стягнення.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1724,10грн. пені за період з 23.10.2013 р. по 09.12.2013 р. та 397,87грн. 3% річних.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, щодо розрахунку сум 3% річних, пені та інфляційних втрат, судова колегія звертає увагу, що позивачем помилково визначено початок перебігу прострочення сплати за одержаний товар з 23.10.13 р. Вказана дата є наступним днем після проведення останньої за часом оплати боргу за поставлений товар. Проте слід взяти до уваги, що відповідно до умов договору та положень ст. 692 ЦК України період, за який виникло прострочення, починається раніше, ніж 23.10.13 р. Однак, враховуючи положення ст. 4-2, 4-3, 22 ГПК України, позивач самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, а вихід за межі позовних вимог передбачений Господарським процесуальним кодексом України лише у випадку, встановленому п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України. Таким чином, судом першої інстанції позовні вимоги у частині стягнення сум штрафних санкцій задоволено правильно.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Словечанське лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 р. у справі №906/1820/13 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №906/1820/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Дужич С.П.