Рішення

від 27.03.2014 по справі 920/146/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.03.2014 Справа № 920/146/14 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянув матеріали справи № 920/146/14

за позовом - Комунального підприємства «Конотопське міжміське бюро технічної інвентаризації», м. Конотоп, Сумська область,

до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Конотопський арматурний завод», м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 133494,94 грн.

за участю представників:

від позивача - представник Ємельяненко С.В., довіреність б/н від 04.02.2014 року; начальник Карелін В.Г., розпорядження № 186-р від 03.08.2009 року,

від відповідача - представник Розуменко І.Ю., довіреність б/н від 28.10.2013 року.

В судовому засіданні, розпочатому 18.03.2014 року о 10 год. 00 хв. відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 11 год. 00 хв. 27.03.2014 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 133494,94 грн., яка виникла станом на 22.01.2014 року відповідно до договору про надання послуг № 16 від 26.07.2013 року, укладеного між сторонами, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2669,91 грн.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, в судові засідання 17.02.2014 року та 03.03.2014 року свого представника не направив, але надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, в яких зазначив, що заперечення (відзив) на позов та докази в обґрунтування заперечень будуть подані в наступне судове засідання.

Суд ухвалою від 29.01.2014 року про порушення провадження у справі № 920/146/14 та ухвалами про відкладення розгляду справи від 17.02.2014 року та від 03.03.2014 року зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву та докази сплати боргу, але до 27.03.2014 року ні відзиву на позовну заяву, ні доказів сплати боргу суду не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні усно пояснив, що заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що укладеним між сторонами договором не визначено кінцеву вартість робіт, тобто не визначено ціну договору.

На підтвердження викладених відповідачем обставин, він за клопотанням № 58/250 від 21.03.2014 року просить суд долучити до матеріалів справи копії наступних документів: договору № 16 від 26.07.2013 року, листа № 7 від 13.01.2014 року та листа № 58/43 від 16.01.2014 року.

Відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду надані відповідачем документи та долучає їх до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2013 року позивачем та відповідачем підписано два примірники договору про надання послуг № 16, відповідно до якого позивач зобов'язується надати відповідачеві послуги з проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 60.

Відповідно до пункту 2.3 даного договору, відповідач здійснює оплату авансу заздалегідь перед початком роботи в сумі 50000,00 грн. Кінцева вартість робіт визначається після завершення по фактичному обсягу, згідно акту виконаних робіт і, як зазначено у примірнику договору, копія якого додана до позовної заяви (а.с. 8, 9), складає 183494,94 грн.

Відповідачем на виконання вказаного пункту договору здійснено авансовий платіж в розмірі 50000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не оплатив надані послуги в повному розмірі, у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в розмірі 133494,94 грн.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що у належному відповідачеві примірнику договору про надання послуг № 16 від 26.07.2013 року, сторонами у вищенаведеному пункті 2.3 договору не погоджено кінцеву вартість робіт, тобто фактично сторонами не визначено ціну договору, тоді як у примірнику даного договору, що належить позивачеві ціну договору визначено в сумі 183494,94 грн.

Господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 638 цього ж Кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ціна договору - це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи. Сторони можуть встановлювати ціни на товари, роботи, послуги самостійно, за погодженням між собою. Ціна може визначатися безпосередньо в договорі або в додатках до нього (специфікації, кошторис, тощо).

Зміна ціни після укладення договору допускається за погодженням сторін або на умовах, визначених договором, в односторонньому порядку лише до моменту його виконання.

Згідно частини другої статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Крім того, згідно частини другої статті 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору.

Отже, істотними умовами господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

Частиною восьмою статті 181 зазначеного Кодексу чітко визначено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Позивачем надано в обгрунування заявлених позовних вимог примірник договору про надання послуг № 16 від 26.07.2013 року з визначенням ціни договору у розмірі 183494,94 грн., тоді як у примірнику даного договору, який надав суду відповідач, така ціна договору взагалі відсутня. Позивач надав акт виконаних робіт за надання послуг по технічній інвентаризації та виготовленню технічного паспорту на суму 183494,94 грн., який не підписано відповідачем, що свідчить про те, що він фактично не приймав виконані позивачем роботи та вартість таких робіт з ним не погоджувалась у відповідності до вимог статті 180 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З вищевикладеного випливає, що оскільки сторони при укладенні договору про надання послуг № 16 від 26.07.2013 року не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, зокрема щодо ціни договору (вартості послуг за договором), то такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а тому і не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заявлена ним на підставі договору сума заборгованості.

Посилання представника позивача на лист відповідача від 16.01.2014 року за № 58/43, зміст якого на його думку, свідчить про визнання відповідачем своїх боргових зобов'язань (а.с. 47, 48), не спростовує факту не укладення сторонами договору від 26.07.2013 року № 16 про надання послуг, оскільки, згідно частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Сторони не погодили ціну договору при його укладенні (підписанні), а відтак згаданий договір, на умовах якого ґрунтуються позовні вимоги позивача, є неукладеним.

До того ж слід зазначити, що лист від 16.01.2014 року № 58/43 від відповідача підписаний невідомою особою, прізвище та посада якої не зазначені, а відтак цей лист не є належним доказом визнання відповідачем будь-яких певних зобов'язань перед позивачем за неукладеним договором та за неотримані послуги (роботи), кінцева вартість яких не була узгоджена ні під час підписання сторонами договору, ні на даний час, про що заявив повноважний представник відповідача в судовому засіданні, підтвердивши це, зокрема, наданим суду для огляду в судовому засіданні оригіналом примірника договору № 16 від 26.07.2013 року, який належить відповідачу.

За таких обставин, в позові позивачеві має бути відмовлено, у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 28.03.2014 року.

Суддя П.І. Левченко