Постанова

від 24.03.2014 по справі 910/22157/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2014 р. Справа№ 910/22157/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.03.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року

у справі №910/22157/13 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Фонду державного майна України

до Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 23 948,70 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року у справі №910/22157/13 позов задоволено частково. Припинено провадження у справі №910/22157/13 в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 154,70 грн. Стягнуто з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати у розмірі 5 774,09 грн., пеню у розмірі 450,27 грн. та судовий збір у розмірі 1 703,70 коп. В частині стягнення пені у розмірі 569,64 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Фонд державного майна України звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги Фонду державного майна та стягнути з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Державного бюджету України пеню в розмірі 569,64 грн.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та без належних доказів та мало місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 26.02.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/22157/13 року у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні, в якому заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Фонду державного майна України - без задоволення.

Представники позивача в дане судове засідання не з'явилися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2012 року між Фондом державного майна України (орендодавець) та Управлінням культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (оренда) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №430 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач набув у строкове платне користування державне майно - нежилі приміщення площею 315,9 кв.м, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 15, що належить до сфери управління і обліковується на балансі Національного агентства України з питань державної служби.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

28.09.2012 року на виконання умов договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 15.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць липень 2012 року - 11 501,90 грн.

У пункті 3.2 договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, у встановлених Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 5.3 договору визначено обов'язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідач належним чином свої договірні зобов'язання зі сплати орендних платежів не виконав, у зв'язку із чим за період з 16.07.2013 року по 14.10.2013 року за ним утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 22 928,79 грн.

У листопаді 2013 року Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення 22 928,79 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди №430 від 28.09.2012 року за період з 16.07.2013 року по 14.10.2013 року та 1 019,91 грн. пені за період з 16.10.2012 року по 14.10.2013 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 17 154,70 грн. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення 5 774,09 грн. заборгованості з орендної плати та 450,27 грн. пені за період з 16.04.2013 року по 14.10.2013 року є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У позовних вимогах в частині стягнення з відповідача 569,64 грн. пені судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю та необґрунтованістю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фонду державного майна України підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

В силу ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Матеріали справи та наявний в них акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 28.09.2012 року підтверджують факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем у спірний період та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 22 928,79 грн., яка утворилась за період з 16.07.2013 року по 14.10.2013 року у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання зі сплати орендних платежів.

Відповідач не заперечив факт прострочення сплати орендних платежів за період з 16.07.2013 року по 14.10.2013 року в сумі 22 928,79 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було надано докази сплати основної суми боргу у розмірі 17 154,70 грн. (а.с 47-48).

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 17 154,70 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, на переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 5 774,09 грн. є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1 019,91 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 16.10.2012 року по 14.10.2013 року.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року №16/587-22/430) (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Згідно з п. 3.7 договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендних платежів.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення названої статті щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди встановлено можливість стягнення пені за кожний день прострочення, включаючи день оплати, то висновок суду першої інстанції про зменшення строку нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання до шести місяців є безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 1 019,91 грн., нарахованої з урахуванням умов договору оренди за прострочення грошового зобов'язання є такими, що відповідають нормам законодавства та підтверджені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню.

Зазначена правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах №41/103 від 31.08.2011 року, №5011-12/11851-2012 від 03.04.2013 року та підтримана Верховним Судом України у постановах №5005/2712/2011 від 26.12.2011 року, №13/110-11 від 27.04.2012 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Фондом державного майна України надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 11.12.2013 року в частині розміру пені.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга Фонду державного майна України підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року у справі №910/22157/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2013 року у справі №910/22157/13 скасувати частково в частині розміру пені та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01030, м. Київ, вул. Т.Шевченка, 26/4, код ЄДРПОУ 37470133) до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати у розмірі 5 774,09 грн., пеню в розмірі 1 019,91 грн.,

3. Стягнути з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01030, м. Київ, вул. Т.Шевченка, 26/4, код ЄДРПОУ 37470133) на користь Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) 1 720,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 913,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/22157/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук