Постанова

від 25.03.2014 по справі 906/1738/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа № 906/1738/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Дужич С.П. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Ткаченко Л.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Скерцо" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.14 р. у справі № 906/1738/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" (м.Київ)

до Приватного підприємства "Скерцо" (м.Житомир)

про стягнення 127319,61 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.02.2014 р. у справі №906/1738/13 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" до Приватного підприємства "Скерцо" про стягнення 127319,61 грн. задоволено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 10.02.2014 р. у справі №906/1738/13, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області по справі №906/1738/13 від 10.02.2014 р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" до Приватного підприємства "Скерцо" про стягнення заборгованості по договору поставки №ЖИ 1.1. від 11.01.2013 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" в задоволенні позовної заяви.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Скерцо" посилається на ту обставину, що господарський суд Житомирської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що на виконання умов Договору позивач, поставив відповідачу товар на загальну суму 297 841,96 грн., а відповідач свої зобов'язання виконав в повному обсязі. Однак, суд першої інстанції не врахував факту внесення часткової оплати відповідачем за отриману продукцію, в рішенні зазначено суму оплати лише 1 482,13 грн. за весь період дії договору поставки № ЖИ 1.1 від 11.01.2013 р., що не відповідає дійсності, адже в рахунок погашення заборгованості за поставку продукції в 2013 році ПП "Скерцо" сплатило 526 149,92 грн. (п'ятсот двадцять шість тисяч сто сорок дев'ять грн. 92 коп.), що підтверджується платіжними дорученнями, які скаржник додав до апеляційної скарги.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив ПП "Скерцо" в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: пені та штрафу. Оскільки, ПП "Скерцо" систематично оплачувало свою заборгованість, до того ж має скрутне матеріальне положення, зобов'язання по оплаті перед іншими третіми особами, а саме: щодо виплати заробітної плати працівникам та сплати податків до державного бюджету, а також того, що позивач не надав суду належних доказів, що підтверджують розмір збитків, завданих банку неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань та наявності обставин, які мають істотне значення, що підтверджують ненавмисний характер невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем.

Відтак, під час винесення господарським судом Житомирської області рішення від 10.02.2014 р. мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Це призвело до винесення неправильного рішення, що є підставою для його скасування в апеляційному порядку згідно з ст..104 ГПК України та винесення нового рішення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Скерцо" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

25.03.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" надало Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Скерцо" залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2014 р. без змін.

У судовому засіданні представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" Ткаченко Л.В. заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.14 р. у справі №906/1738/13 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи. Проте, директор відповідача ПП "Скерцо" О.Є. Зацерковний електронною поштою до початку судового засідання надіслав клопотання, в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату через неможливість забезпечити явку в судове засідання уповноваженого представника підприємства у зв'язку з його хворобою. Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила: клопотання Приватного підприємства "Скерцо" відхилити, оскільки воно не підтверджене належними доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Скерцо" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №ЖИ 1.1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар покупцю, покупець зобов'язується прийняти даний товар і оплатити його на умовах, передбачених даним договором (п.2.1 договору).

Згідно п.3.1 договору товар постачається постачальником на підставі заявок покупця, підтвердженням яких є виписані постачальником рахунки-фактури, які є додатками до даного договору і його невід'ємною частиною. Поставка товару здійснюється на умовах, передбачених в рахунку-фактурі.

Датою поставки товару рахується дата підписання сторонами чи уповноваженими представниками відвантажувального документу - видаткової накладної (п.3.2 договору).

Разом із товаром постачальник направляє покупцю оригінали документів, які є невід'ємною частиною договору, а саме: рахунок - фактуру, видаткову накладну, податкову накладну (п. 3.3 договору).

Умови оплати - оплата 100% вартості кожної поставки товару протягом 21 календарного дня з дати поставки (п.3.2 договору) (пункт 4.1 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України. (п. 7.1. договору)

За порушення покупцем строків оплати (п. 4.1. договору), покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ виходячи із суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, включаючи день проплати.(п.7.2. договору)

У випадку, якщо покупець порушив строки оплати більше як на 2 (два) банківські дні виплачується постачальнику штраф в розмірі - 10% від суми заборгованості. (п. 7.3. договору)

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. (п.10.1 договору)

Договір підписано представниками та скріплено печатками сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов Договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 112 836,60 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та довіреностями, долученими до матеріалів справи.

05.11.2013 р. позивач надіслав відповідачу вимогу №04/11 про сплату заборгованості за товар, дану вимогу відповідач отримав 14.11.2013 р., про що свідчить відповідна відмітка поштового відділення на повідомленні про вручення кореспонденції, однак залишив її без відповіді та задоволення.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків за період з 24.07.2013 р. по 11.11.2013 р. між Приватним підприємством "Скерцо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" заборгованість відповідача становить 112 836,03 грн. Акт звіряння підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 127 319,61грн., з яких: 112 836,03грн. - основний борг, 600,01грн. - 3% річних, 2 599,97грн. - пеня, 11 283,60грн. - 10% штрафу.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору постачання товару.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, належним виконанням спірного договору від 11 січня 2013 року №ЖИ 1.1 є своєчасна та у повному обсязі оплата відповідачем товару - узгодженої кількості товару за встановленою ціною. Ураховуючи положення ст.ст. 527, 610 ЦК України відповідачем зобов'язання належним чином не виконано.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з пунктом 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 112836,03грн. боргу за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі пунктів 7.2 та 7.3 договору просить стягнути з відповідача 10% штрафу у розмірі 11283,03 грн. за несвоєчасну оплату товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 2599,97грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, колегією суддів перевірено правильність розрахунку пені у розмірі 2599,97 грн., штрафу у розмірі 11283,60 грн. та встановлено, що розрахунки вірні та відповідають обставинам справи, відтак, вказані позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції у заявлених розмірах.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявив також до стягнення 3% річних у розмірі 600,01грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок є вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 600,01 грн. - 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив ПП "Скерцо" в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені та штрафу, колегія суддів оцінює критично, та відхиляє. При цьому апеляційним судом враховується, що п.3 ст. 83 ГПК України передбачає, що господарський суд при прийнятті рішення вправі у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 рудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відтак, посилання апелянта на скрутне матеріальне положення у зв'язку із збитковістю підприємства та наявність у відповідача дебіторської заборгованості апеляційний суд не вважає обґрунтованими, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів, які свідчили б про відсутність на його рахунках коштів на даний час, зокрема, доказів щодо відкритих рахунків у банківських установах (довідки відповідного податкового органу) та наявності коштів на них (довідок банків), а також інших доказів на підтвердження цих обставин.

Крім того, апеляційний суд критично оцінює додані скаржником до апеляційної скарги платіжні доручення як доказ оплати заборгованості за поставлену продукцію. З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги стосуються поставки товару Приватному підприємству "Скерцо", яка здійснювалася з 26.07.2013 р. по 02.10.2013 р., що підтверджується видатковими накладними, а подані апелянтом платіжні доручення охоплюють період з 21.03.2013 р. по 24.07.2013 р., тобто до моменту відвантаження товару; решта платіжних доручень, на які посилається скаржник за період з 26.07.2013 р. по 05.11.2013 р. мають призначення платежу за рахунками, що виставлені до 24.07.2013 р., тобто до моменту відвантаження товару, за який виникла заборгованість. Відтак твердження скаржника щодо оплати заборгованості за поставлену продукцію у повному обсязі не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки надані ним докази стосуються зобов'язань, які виникли з інших правових підстав.

З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Скерцо" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Скерцо" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2014 р. у справі № 906/1738/13 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №906/1738/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Бучинська Г.Б.