Постанова

від 25.03.2014 по справі 910/20900/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 910/20900/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Новікова М.М.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 25.03.2014 року по справі № 910/20900/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Мазаль» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 24.12.2013 року) по справі № 910/20900/13 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-

судноремонтний завод"

до приватного підприємства "Мазаль"

про розірвання договору оренди та виселення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Мазаль" про розірвання договору оренди та виселення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року у справі № 910/20900/13 позов задоволено повністю, розірвано договір оренди № 554/12, укладений між закритим акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та приватним підприємством "Мазаль" від 01.01.2012 року. Повернуто публічному акціонерному товариству "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" шляхом виселення Приватного підприємства "Мазаль" нежитлові приміщення, загальною площею 311,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Вишгородська, 54, переданих йому на підставі договору оренди № 554/12 від 01.01.2012 року. Стягнуто з приватного підприємства "Мазаль" на користь Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" 2294,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, приватне підприємство "Мазаль", звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та припинити провадження у справі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2014 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/20900/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року по справі № 910/20900/13 прийнято апеляційну скаргу приватного підприємства "Мазаль" до провадження і призначено перегляд рішення на 04.03.2014 року.

Публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року у справі № 910/20900/13 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

04.03.2014 року від приватного підприємства "Мазаль" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 04.03.2014 року, представником позивача було подано акт звірки взаєморозрахунків, який судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В процесі розгляду справи, апеляційним господарським судом було встановлено необхідність витребування додаткових доказів та виклик суборендаторів у судове засідання для дачі пояснень.

Відповідно до ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень, що виникають під час розгляду справи. Частиною 2 ст. 30 ГПК України регламентовано, що зазначені особи зобов'язані з'явитися до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду поясненні в письмовій формі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року по справі № 910/20900/13 розгляд справи відкладено на 25.03.2014 року, витребувано додаткові документи та викликано суборендарів для дачі пояснень по суті спору.

24.03.2014 року від публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

24.03.2014 року від приватного підприємства "Мазаль" надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

У зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року здійснено заміну судової колегії та для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/20900/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Куксов В.В. та Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року прийнято апеляційну скаргу приватного підприємства "Мазаль" на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року по справі № 910/20900/13 зазначеною колегією до розгляду.

У судовому засіданні, призначеному на 25.03.2014 року, представник відповідача надав додаткові документи, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надавав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року скасувати повністю та припинити провадження у справі.

Директор приватного підприємства "Мазаль" був присутнім в судовому засіданні, призначеному на 25.03.2014 року, та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року скасувати повністю та припинити провадження у справі.

Представники позивача в судових засіданнях надавали свої пояснення та просили рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Мазаль" - без задоволення.

Також у судовому засіданні, призначеному на 25.03.2014 року, були присутні суборендарі, а саме: фізична особа-підприємець ОСОБА_2; фізична особа-підприємець ОСОБА_3; фізична особа ОСОБА_4; фізична особа-підприємець ОСОБА_5 та фізична особа-підприємець ОСОБА_6, які надавали пояснення по суті спору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін та викликаних суборендарів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2013 року по справі № 910/22018/13 - слід скасувати, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.01.2012 року між публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (орендодавець, позивач) та приватним підприємством "Мазаль" (орендар, відповідач) укладено договір оренди № 554/12 (а.с. 8-9).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Ч. 6 ст. 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII, в редакції Закону України від 23.12.1997 року № 768/97-ВР, цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", в редакції Закону України від 29.06.2004 року № 1905-IV, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає згідно акту прийому-передачі (додаток № 2) в орендне користування з правом передачі в суборенду, по узгодженню з орендодавцем, об'єкти оренди, що належать орендодавцю на правах власності, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 54 згідно з планом розташування (додаток № 1):

- нежилі приміщення на 1-му поверсі загальною площею 26,8 кв.м., що будуть використовуватись під офіс;

- нежилі приміщення в підвалі загальною площею 284,9 кв.м., що буде використовуватись під офіс, склад, магазин.

На виконання умов договору 01.01.2012 року сторонами підписано акт прийому-передачі об'єктів оренди (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 8.1. договору сторони визначили, що цей договір діє з 01.01.2012 року до 30.12.2014 року.

Розділом 3 договору визначено, що за орендовані площі орендар сплачує щомісячну орендну плату згідно розрахунку (додаток № 3) за 1 кв.м. з ПДВ виходячи із ставки: 26,8 кв.м. - 40,00 грн.; 284,9 кв.м. - 20,00 грн. Оплата здійснюється в гривнях на поточний рахунок орендодавця. Компенсація за спожиту в опалювальному періоді теплову енергію, електроенергію, воду, водовідвід, за технічне обслуговування електрообладнання, мереж та водомагістралей здійснюється додатково згідно розрахунку (додаток 3) та діючих тарифів в об'ємах спожитих електроенергії та води минулого місяця. Розмір орендної плати може бути змінений орендодавцем при наявності документально підтверджених факторів, що впливають на цей розмір, за умовою, що сплачена до внесення змін в договір, орендна плата перегляду та перерахунку не підлягає. Про підвищення орендної плати орендодавець попереджує орендаря за один місяць до підвищення, крім випадків, що вище обумовлені, і коли орендна плата змінюється внаслідок введення відповідних законів України та нормативних актів. Оплата за виставленими орендодавцем рахунками здійснюється орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно до 5-го числа розрахункового періоду. Днем внесення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок орендодавця.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Позивач звернувся з позовом про розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення. Підставою для розірвання договору, вказує на те що, орендарем не виконуються умови договору, щодо термінів та обсягів оплати за оренду об'єктів та за комунальні послуги, також позивач зазначає, що ним проводиться підготовча робота для передачі зовнішніх інженерних мереж та будівлі гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 54, до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Крім того, було зазначено, що орендар в порушення п 1.1. договору, не погодив жодного договору суборенди з орендодавцем.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного.

По-перше, пунктом 1.1 договору передбачено умову передачі орендарем в суборенду нежитлових приміщень по договору оренди № 554/12 від 01.01.2013 року - по узгодженню з орендодавцем.

Про наявність суборендних відносин між відповідачем та третіми особами свідчать наявні у матеріалах справи копії договорів суборенди нежитлового приміщення № 34 від 15.09.2012 року, № 50 від 05.05.2013 року, листи суборендарів - ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4, адресовані у відповідь позивачу.

Однак, доказів погодження з позивачем (орендарем, власником наданих в оренду приміщень) укладення договорів суборенди № 34 від 15.09.2012 року, № 50 від 05.05.2013 року, відповідач до суду першої інстанції не надав, доводи позивача щодо відсутності відповідної згоди на суборенду майна не спростував.

Таким чином, оскільки необхідною передумовою передачі орендованих приміщень в суборенду є наявність дозволу орендодавця, а відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, та без дозволу орендодавця передав приміщення в суборенду, вказана обставина відповідно до наведених норм права є підставою для розірвання договору оренди на вимогу позивача.

По-друге, відповідно до статті 782 ЦК України підставою для розірвання договору оренди є не внесення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п. 6.1 договору, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо розірвання договору в разі несплати орендарем протягом одного місяця будь-якого з усіх платежів, передбачених цим договором, про що орендодавець повідомляє орендаря не пізніше одного місяця та при виникненні підстав, передбачених чинним законодавством України, про що орендодавець повідомляє орендаря не пізніше, ніж за три місяці.

З розрахунку позивача вбачається та відповідачем не спростовано, що заборгованість відповідача по орендній платі та оплаті комунальних послуг за період з серпня 2013 року по жовтень 2013 року становить 17 715,79 грн.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати орендної плати за три місяці, а істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати протягом одного місяця, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Однак, з зазначеним колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 8.1. договору сторони визначили, що цей договір діє з 01.01.2012 року до 30.12.2014 року.

Відповідно до п. 6.1 договору дострокове розірвання договору за ініціативою "орендодавця" можливо після несплати протягом одного місяця "орендарем" будь-якого з усіх платежів, передбачених цим договором, про що "орендодавець" повідомляє "орендаря" не пізніше одного місяця та при виникненні підстав передбачених чинним законодавством України, про що "орендодавець" повідомляє "орендаря" не пізніше ніж за три місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, орендарем в порушення умов договору не здійснено оплату орендної плати за серпень - жовтень 2013 року, що становить 13 380,00 грн. та за комунальні послуги за червень - вересень 2013 року у сумі 4 335,79 грн.

У зв'язку з чим, 30.04.2013 року позивачем було надіслано на адресу відповідача лист № 190/41 про розірвання договору оренди № 554/12 від 01.01.2012 року, в якому зазначено, що договір вважається розірваним з 05.08.2013 року (а.с. 14).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 та ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до ч.3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно з ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 6.3. договору в якому зазначено, що при розірванні договору або по закінченню терміну дії договору всі невід'ємні покращення, виконані "орендарем" передаються безкоштовно в справному стані разом з орендованим майном "орендодавцю". Передача майна здійснюється за актом прийому-передачі.

Відповідач не заперечуючи проти розірвання договору з 05.08.2013 року, на виконання п 6.3 договору, надав позивачу, через його охорону, на підпис акт приймання-передачі майна від 05.08.2013 року.

Директор при цьому пояснив суду, що між ним та публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" склались не дуже позитивні відносини на момент розірванні договору, тому він не заперечував проти його розірвання та надав відповідний акт приймання-передачі орендованого приміщення від 05.08.2013 року через охорону публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод".

Однак, до моменту подання даного позову, позивачем не повернуто підписаного акту відповідачу.

У зв'язку з чим, 20.11.2013 року відповідачем було повторно надіслано на адресу позивача додаткову угоду № 1 від 05.08.2013 року з додатком (актом приймання-передачі об'єктів оренди (а.с. 67-70)).

Який на момент розгляд справи в апеляційному суді також не підписаний.

Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_4 - суборендар зазначила, що директор приватного підприємства "Мазаль" повідомив їй, що в серпні 2013 року договір оренди буде розірвано, а тому суборендарям необхідно підписувати новий договір оренди з публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод".

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач саме у серпні 2013 скористався своїм правом щодо повернення об'єктів оренди та надав акт приймання-передачі орендованих приміщень, а отже договір № 554/12 від 01.01.2012 року розірвано саме з 05.08.2013 року.

Щодо виселення відповідача з орендованого приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, позивачем, станом на дату винесення рішення, не надано суду документів, що підтверджують використання відповідачем спірного, в межах даної справи, приміщення, у відповідності до норм чинного законодавства, та, зокрема, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Оскільки, як було з'ясовано у судовому засіданні саме суборендарі до цих пір використовують орендовані приміщення, а тому відсутні підстави для виселення відповідача з орендованого приміщення.

Щодо надання орендованих приміщень в суборенду, то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1.1 договору передбачено умову передачі орендарем в суборенду нежитлових приміщень по договору оренди № 554/12 від 01.01.2013 року - по узгодженню з орендодавцем.

Так в матеріалах справи наявні копії договорів суборенди нежитлового приміщення № 34 від 15.09.2012 року, № 50 від 05.05.2013 року та листи суборендарів - ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4 в яких повідомлено позивача щодо наявності факту суборенди приміщень (а.с. 77-79, 81-83, 84-86).

Таким чином, позивач знав, що орендовані приміщення передані в суборенду.

Крім того, під час опитування суборендарів з'ясовано, що за весь період дії договорів суборенди вони спілкувались з ОСОБА_7, яка є комендантом гуртожитку в якому орендовані приміщення, та ОСОБА_8, яка відповідає за підписання договорів оренди між публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та орендарями. Зазначені особи знали про наявність договорів суборенди, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 знімали показники лічильників, з урахуванням використаних послуг суборендарями. Що також слугує підтвердженням наявність договорів суборенди, а також обізнаність зазначених осіб щодо їх наявності.

Також суборендарі повідомили, що вони до сих пір орендують приміщення та оплачують відповідно оренду плату.

Стосовно не оплати приватним підприємством "Мазаль" орендної плати директор пояснив, що між цими ж сторонами було підписано два договори оренди, по одному була переплата орендних платежів, а по іншому недостача, оскільки по другому договору завод винен відповідачу 17 659,86 грн., то відповідач не здійснював оплату орендованих приміщень по даному договору.

Крім того, публічне акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та суборендарі не позбавлені права підписати нові договори оренди, що також було зазначено і в листах суборендарів, а саме: у випадку розірвання договірних відносин публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та приватного підприємства "Мазаль" прийняти до уваги прагнення суборендарів в подальшому користуватись даним приміщенням шляхом підписання договорів оренди безпосередньо з товариством (а.с. 77, 81, 84).

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга приватного підприємства "Мазаль" підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Мазаль» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року по справі № 910/20900/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року по справі № 910/20900/13 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, код ЄДРПОУ 03149949) на користь приватного підприємства "Мазаль" (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 54, код ЄДРПОУ 32161574) 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору за перегляд рішення у суді першої інстанції.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи № 910/20900/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

М.М. Новіков