Рішення

від 25.03.2014 по справі 920/335/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.2014 Справа № 920/335/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ",

м. Полтава

до відповідача: Комунального підприємства Сумської обласної Ради "Центральна

районна аптека № 40", м. Шостка Сумської області

про стягнення 30 839 грн. 73 коп.

Суддя ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Пустяк А.В. (довіреність № 240 від 19.10.2013 р.)

від відповідача: не прибув

При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 30 839 грн. 73 коп. заборгованості, з яких: 26 284 грн. 10 коп. основного боргу, відповідно до договору поставки № ДП-000132, укладеного між сторонами 25.02.2013 року; 946 грн. 20 коп. пені; 3 609 грн. 43 коп. 50% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судове засідання надав клопотання про уточнення позовних вимог, в якому зазначив, що в позовній заяві допущена описка в п. 2 позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 26 284 грн. 10 коп. основного боргу, 946 грн. 20 коп. пені, 3 609 грн. 43 коп. 50% річних. Відповідно до ст. 22 ГПК України клопотання приймається до розгляду. Окрім цього, надав клопотання про залучення додаткових документів до матеріалів справи, клопотання про огляд та повернення оригіналів письмових доказів, які в судовому засіданні повернуті представнику позивача.

Відповідач письмово відзиву на позов в обґрунтування своєї позиції по справі не подав, в засідання суду не з'явився, про час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення (а.с. 51), тому, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 25.02.2013 р. був укладений договір поставки № ДП-000132, за умовами п. 1.1 якого продавець (позивач) постачає, а покупець (відповідач) отримує товар та своєчасно оплачує його вартість.

Згідно п. 4.3.2 Договору, сторони домовились, що постачальник (позивач) зобов'язаний здійснити постачання товару згідно видаткових накладних, а покупец (відповідач) зобов'язаний протягом 20 (двадцяти) календарних днів оплатити вартість отриманого згідно накладних товару.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до вищевказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 26 534 грн. 44 коп. 17.02.2014 р. відповідач частково розрахувався з позивачем, сплативши 250 грн.34 коп.

Факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, на яких містяться підписи представника відповідача.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В судове засідання від позивача надійшло клопотання, в якому зазначив, що в позовній заяві допущена описка в п. 2 позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 26 284 грн. 10 коп. основного боргу, 946 грн. 20 коп. пені, 3 609 грн. 43 коп. 50% річних.

Відповідачем не подано аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 26 284 грн. 10 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до п. 6.1 Договору, в силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку відповідачеві нарахована пеня в сумі 946 грн. 20 коп.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 946 грн. 20 коп. також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 3 609 грн. 43 коп. 50% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 6.2 вищевказаного договору, у відповідності до норм ст. 536 ЦК України, ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України при порушенні строків оплати товару покупцем протягом більш, ніж 60 (шістдесят) календарних днів, покупець крім пені, нарахованої відповідно до п. 6.1 даного договору, сплачує постачальнику 50% річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 50% річних (процентів за користування чужими коштами) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1 827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 536, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради "Центральна районна аптека № 40" (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Леніна, б. 9, код 01979411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ" (36014, м. Полтава, вул. Пушкіна, 145, код 36066066) 26 284 грн. 10коп. основного боргу, 946 грн. 20 коп. пені; 3 609 грн. 43 коп. 50% річних, 1 827 грн. 00 коп . відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.03.2014 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА