Постанова

від 11.03.2014 по справі 826/1177/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 березня 2014 року 16 год. 45 хв. № 826/1177/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Алькор-Д" до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 31 січня 2014 року надійшов позов приватного підприємства "Алькор-Д" (далі - позивач) до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 17 вересня 2013 року № 0008082220 та № 0008092220 (далі - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення складені відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 14 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача у судове засідання 24 лютого 2014 року не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. Разом з тим, 24 лютого 2014 року до суду через канцелярію від представника відповідача надійшло письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також письмові заперечення проти прозову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 24 лютого 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 03 березня 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові докази, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 16 по 29 серпня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 29 серпня 2013 року складено акт № 420/26-54-22-2-24588877 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірного нарахування та сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Катрейд" (далі - ТОВ "Катрейд") за період із 01 жовтня по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено ПДВ у розмірі 11694,00 грн., у тому числі за: жовтень 2012 року - 5907,00 грн.; листопад 2012 року - 3962,00 грн.; грудень 2012 року - 1825,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а також занижено податок на прибуток за IV квартал 2012 року у розмірі 12279,00 грн., чим порушено п. 138.1 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

На підставі акту перевірки, 17 вересня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0008082220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 12279,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3070,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0008092220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 11694,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2924,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем даних податкового обліку ґрунтуються на обставинах, встановлених у ході перевірки його контрагента - ТОВ "Катрейд".

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Катрейд" у період із 01 березня 2012 року по 31 березня 2013 року здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між вказаним товариством та підприємствами-постачальниками є фіктивними правочинами. Правочини між ТОВ "Катрейд" та контрагентами-покупцями у період із 01 червня 2012 року по 31 січня 2013 року здійснені без мети настання реальних наслідків.

Однак, будь-яких обставин, які б підтвердили викладені твердження відповідача, в акті перевірки не міститься. У ході судового розгляду справи вказаних обставин відповідачем також не наведено та не надано доказів на їх обґрунтування.

В акті перевірки не міститься інформації про порушення саме позивачем податкового законодавства. До того ж, у ході перевірки позивачем надано відповідачу первинні документи, складені за результатами фінансово-господарської діяльності із ТОВ "Катрейд", про що зазначено у самому акті перевірки.

Тобто, як вбачається з викладених обставин, відповідач збільшив позивачу грошові зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток на підставі висновків про порушення його контрагентом податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У ході судового розгляду справи представником позивача на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Катрейд" надано суду копії: договору від 01 грудня 2012 року про відступлення права вимоги; повідомлення про відступлення права вимоги; актів прийому-передачі документів; рахунків-фактур; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); банківських виписок з рахунку позивача; податкових накладних.

Також надано копії рахунків-фактур, видаткових накладних та банківських виписок з рахунку позивача на підтвердження здійснення подальшої реалізації позивачем отриманого товару (наданих послуг) третім особам, тобто використання вказаного товару (послуг) у господарській діяльності позивача, оскільки, основним видом діяльності позивача, відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є оптова торгівля металами та металевими рудами.

Стосовно відповідальності платника податків за можливі протиправні діяння інших платників суд зазначає наступне.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як також зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Тобто, як вбачається з викладених положень, притягнення платника податків до відповідальності за можливі протиправні діяння суб'єктів господарювання за ланцюгом постачання є неприпустимим.

До того ж, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13, неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних ним.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Стосовно інформації про нікчемність правочинів, яка міститься в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення у дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податків у податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, роблячи висновок про недійсність (нікчемність) правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 ПК України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними).

Разом з тим, згідно з п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Таким чином, з викладених положень та обставин вбачається наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов приватного підприємства "Алькор-Д" до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 17 вересня 2013 року:

- № 0008082220, яким приватному підприємству "Алькор-Д" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 15349,00 грн. (П'ятнадцять тисяч триста сорок дев'ять гривень 00 копійок);

- № 0008092220, яким приватному підприємству "Алькор-Д" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 14618,00 грн. (Чотирнадцять тисяч шістсот вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь приватного підприємства "Алькор-Д" (ідентифікаційний код 24588877) здійснений ним судовий збір у розмірі 182,70 грн. (Сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин