Ухвала

від 30.09.2014 по справі 826/1177/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1177/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "11" березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Алькор-Д" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування рішень відповідача ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві у якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року № 0008082220, № 0008092220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від "11" березня 2014 року позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 11.03.2014 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "11" березня 2014 року - залишити без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 16 по 29 серпня 2013 року було проведено перевірку позивача, за результатами якої 29 серпня 2013 року складено акт № 420/26-54-22-2-24588877 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірного нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Катрейд" за період із 01 жовтня по 31 грудня 2012 року, відповідно до висновків якого, позивачем занижено ПДВ у розмірі 11694,00 грн., у тому числі за: жовтень 2012 року - 5907,00 грн.; листопад 2012 року - 3962,00 грн.; грудень 2012 року - 1825,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а також занижено податок на прибуток за IV квартал 2012 року у розмірі 12279,00 грн., чим порушено п. 138.1 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України. На підставі акту перевірки, 17 вересня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0008082220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 12279,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3070,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0008092220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 11694,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2924,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити позов. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем даних податкового обліку ґрунтуються на обставинах, встановлених у ході перевірки його контрагента - ТОВ "Катрейд". Зокрема, як зазначено в акті перевірки, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Катрейд" у період із 01 березня 2012 року по 31 березня 2013 року здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між вказаним товариством та підприємствами-постачальниками є фіктивними правочинами. Правочини між ТОВ "Катрейд" та контрагентами-покупцями у період із 01 червня 2012 року по 31 січня 2013 року здійснені без мети настання реальних наслідків. Однак, будь-яких обставин, які б підтвердили викладені твердження відповідача, в акті перевірки не міститься. Як вбачається з викладених обставин, відповідач збільшив позивачу грошові зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток на підставі висновків про порушення його контрагентом податкового законодавства. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту. Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою,встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. В свою чергу в матеріалах справи наявні копії наступних документів: договору від 01 грудня 2012 року про відступлення права вимоги; повідомлення про відступлення права вимоги; актів прийому-передачі документів; рахунків-фактур; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); банківських виписок з рахунку позивача; податкових накладних. Також, копії рахунків-фактур, видаткових накладних та банківських виписок з рахунку позивача на підтвердження здійснення подальшої реалізації позивачем отриманого товару (наданих послуг) третім особам, тобто використання вказаного товару (послуг) у господарській діяльності позивача, оскільки, основним видом діяльності позивача, відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є оптова торгівля металами та металевими рудами. Стосовно інформації про нікчемність правочинів, яка міститься в акті перевірки, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом. Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину. Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення у дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 11 березня 2014 року, та не можуть бути підставами для її скасування. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "11" березня 2014 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "11" березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.