Рішення

від 25.03.2014 по справі 175/391/14-ц

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-175/391/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

при секретарі Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у сел. Ювілейному цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Громадської організації «Територіальне об»єднання садівничих товариств «Сура» про поновлення на роботі,стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2014 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в якій просила ухвалити рішення, яким поновити її, ОСОБА_1 на посаді бухгалтера у Громадській організації Територіальне об'єднання садівничих товариства «СУРА» з 02 січня 2014 року; стягнути з Громадської організації Територіальне об'єднання садівничих товариства «СУРА» на її, ОСОБА_1 користь заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з Громадської організації Територіальне об'єднання садівничих товариства «СУРА» на її користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала на те, що наказом № 1 від 01 січня 2011 року вона була прийнята на роботу до Громадської організації Територіальне об'єднання садівничих товариства «СУРА» на посаду бухгалтера за сумісництвом з 03 січня 2011 року. З цього часу вона приступила до виконання своїх обов'язків та виконувала роботу бухгалтера. 01 листопада 2013 року голова правління Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» Тихоненко P.A. видав наказ № 11 про скорочення штату працівників, відповідно до якого, з 01 січня 2014 року у зв'язку із скрутним фінансовим становищем скорочено з 01 січня 2014 року посади головного бухгалтера та бухгалтера, згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України. З цим наказом вона була ознайомлена 02 листопада 2013 року. Наказом № 1 від 02 січня 2014 року її, ОСОБА_1 - бухгалтера було звільнено з 02 січня 2014 року із займаної посади у зв'язку із скороченням штату згідно ст. 40 п.1 КЗпП України. З цим наказом вона була ознайомлена 08 січня 2014 року. При звільненні з нею не був проведений повний розрахунок, не виплачена заробітна плата за грудень 2013 року, не оплачений лікарняний лист, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога у зв'язку з скороченням штату, а також не зроблений запис до трудової книжки про звільнення. Вважає звільнення незаконним та вважає, що є всі підстави для поновлення її на роботі. Окрім цього вказала, що при звільненні її з посади відповідачем вимоги закону були проігноровані, при ознайомленні її з наказом про скорочення штату працівників їй не була запропонована інша робота в організації, не враховано те, що вона є інвалідом дитинства, ця робота є в неї єдиним джерелом існування, іншого доходу в неї немає, не враховано, що вона працює в цій організації з січня 2011 року, при звільненні з нею не проведено повний розрахунок та не оплачено лікарняний лист № 901608 від 16.10.2013 року. Вважає, що судом на її користь з відповідача підлягає стягненню всі належні їй суми на час звільнення та середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП України. Вважала звільнення незаконним, оскільки рішення загальних зборів членів організації про ліквідацію або реорганізацію, а також змін в організації виробництва і праці не приймалося, їй не було запропоновано іншу роботу, всі ці дії відповідача вплинули на її стан здоров'я, вона перенесла гіпертонічний криз, в день звільнення зі нею не був проведений повний розрахунок, не було зроблено запис в трудову книжку, фактично порушений її звичайний уклад життя. Діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у 3000 грн.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Представник відповідача за довіреністю Чопівська Ю.В. та голова Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» Тихоненко Р.А. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 03 січня 2011 року ОСОБА_1 працювала за сумісництвом на посаді бухгалтера Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА», що підтверджується Наказом № 1 від 03 січня 2011 року (а.с.10).

Встановлено, що Громадська організація «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» є добровільною, неприбутковою місцевою громадською організацією, створеною на основі єдності інтересів для спільною реалізації і захисту громадянами своїх прав та свобод. Громадська організація «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та Статуту, прийнятого зборами уповноважених від садівничих товариств об'єднання «СУРА» Протокол № 1 від 05 вересня 1999 року (а.с.19-25).

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що метою діяльності Організації є представництво і захист законних інтересів членів Організації шляхом координації взаємодії садівничих товариств при вирішенні великомасштабних господарських завдань, спрямованих на забезпечення їх діяльності.

Відповідно до п. 4.1 Статуту, вищим органом управління Організації є Збори членів Організації, до компетенції яких входить зокрема, прийняття рішення про реорганізацію та ліквідацію Організації, призначення ліквідаційної комісії.

Встановлено, що відповідно до рішення засідання членів загальних зборів Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» від 29 жовтня 2013 року у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем було вирішено скоротити з 01 січня 2014 року посади бухгалтера та головного бухгалтера Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА». На виконання даного рішення 01 листопада 2013 року голова правління Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» видав наказ № 11 про скорочення штату працівників, з яким ОСОБА_1 було ознайомлено 02 листопада 2013 року.

Відповідно до Протоколу № 12 від 29 жовтня 2013 року, членами правління Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» було розглянуто наступні питання: Скорочення штатного розкладу (скорочення посади бухгалтера і головного бухгалтера); затвердження штатного розкладу на 2014 рік; розгляд актів ревізійної комісії за 2011-2012 роки. За результатами розгляду вищевказаних питань, у зв'язку з важким фінансовим становищем і з тим, що праця бухгалтера і головного бухгалтера є сезонною, було вирішено скоротити посаду бухгалтера і головного бухгалтера.

Того ж дня, 29 жовтня 2013 року ОСОБА_1 було ознайомлено зі штатним розкладом на 2014 рік і посадовою інструкцією, згідно з якою було зведено по мінімуму її посадові обов'язки на період часу її роботи до моменту звільнення у зв'язку зі скороченням, однак ОСОБА_1 відмовилась підписати документ в присутності 13 членів правління. Так, з 02 січня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади бухгалтера у зв'язку із скороченням штату згідно зі ст. 40 ч. 1 КЗпП України, що підтверджується наказом № 1 від 02 січня 2014 року (а.с.13). Грошові кошти в сумі 928,92 грн. відповідачем було перераховано 02 січня 2014 року електронним переказом на ім'я ОСОБА_1, про що свідчить квитанція (а.с.52).

Посилання ОСОБА_1, що останнім днем її роботи був 29 грудня 2013 року, і розрахунок з нею відповідач повинен був здійснити в цей день є безпідставними, оскільки позивачка фактично самостійно відсторонила себе від роботи і не допрацювала до терміну, який повинна була допрацювати, а саме до 02 січня 2014 року. Що стосується доводів ОСОБА_1 відносно запису до трудової книжки, то вони спростовані п. 1 п.п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, в якій вказано, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Судом достовірно встановлено, що також не заперечувалося самою позивачкою, що трудова книжка у відповідача не знаходилась, що робота на посаді бухгалтера в Громадській організації Територіальне об'єднання садівничих товариства «СУРА» не є її основним місцем роботи , оскільки основним її місцем роботи є Приватне підприємство Фірма «Дніпро-Транс» (код СДРПОУ 31614351), в якому ОСОБА_1 з моменту заснування і реєстрації підприємства, а саме з 16.07.2001 року і по сьогоднішній день є засновником і керівником, про що свідчить витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20 лютого 2014 року (а.с.55-59).

Окрім цього, позивачка в своєму позові також посилається на ст. 49-2 КЗпП України, та вважає що відповідач мав запропонувати їй іншу роботу в організації, зосереджуючись на тому, що вона є інвалідом дитинства, ця робота є в неї єдиним джерелом існування доходу з моменту, як почала працювати в ГО ТОСТ «СУРА» з січня 2011 року.

Однак відповідно до ст. 49-2 КЗпП України при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

Таким чином повністю спростовуються доводи ОСОБА_1 відносно обов'язку Громадської організації «Територіальне об'єднання садівничих товариств «СУРА» пропонувати їй іншу роботу.

Що стосується позовних вимог позивачки щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн., то суд також вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню,оскільки суд прийшов до висновку про відсутність порушення відповідачем прав позивачки .

Згідно ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (зі змінами) моральна шкода відшкодовується особою, винними діями якої вона заподіяна. Наявність вини і причинного зв'язку між винними діями і заподіяною шкодою є однією з умов відповідальності за заподіяну шкоду.

З огляду на вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ч. 4 ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Таким чином, судовий збір підлягає віднесенню за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.10,57-61,88,209,212-215 ЦПК України,ст.ст.40,49-2,237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Територіальне об»єднання садівничих товариств «Сура» про поновлення на роботі,стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя : Озерянська Ж.М.