Постанова

від 26.03.2014 по справі 37/800

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р. Справа№ 37/800

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко А.І.

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" в особі філії "Серійний завод "Антонов" на рішення господарського суду м.Києва від 22.01.2014 року № 37/800 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Державного підприємства "Київський авіаційний завод "Авіант",

правонаступником якого є Державне підприємство"Антонов"

про стягнення 62 945,32 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.01.2014 у справі №37/800 частково задоволений позов ПАТ "Київенерго" до ДП"Антонов" про стягнення 62 945,32грн. .

Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає їх необґрунтованими, а рішення суду таким, що не підлягає скасуванню.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи,01.10.2007р. між АЕК "Київенерго", яка була перейменована на ПАТ "Київенерго", та Державним підприємством "Київський авіаційний завод "Авіант", правонаступником якого є Державне підприємство "Антонов", укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8885124, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що ним належним чином виконані зобов'язання за договором, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 35 648,47 грн., у зв'язку з чим станом на 01.10.09 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 49 223,66 грн. Крім того, просить стягнути суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені за неналежне виконання зобов'язань.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що основний борг за спожиту теплову енергію за договором у період з 01.12.08 р. до 01.10.09 р. у розмірі 49 223,66 грн. погашено відповідачем у вересні 2012 р., тобто після звернення позивача з позовом до суду 10.11.09 р., тому припинив провадження у справі в цій частині в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Між тим, суд першої інстанції зазначив, що вірним є період нарахування інфляційних збитків за період з січня 2009 р. до вересня 2009 р. без виключення місяців, у яких індекс інфляції менший одиниці. Проте, дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції у липні 2009 р. та серпні 2009 р. на рівні 99,9 % та 99,8 %, відповідно, та присудив до стягнення 6 306,97грн. інфляційних нарахувань, 1 268,47грн. трьох відсотків річних, а також пеню у розмірі 5 998,50грн.

Заперечуючи проти рішення, відповідач звертає увагу на те, що за умовами договору, позивач повинен був надіслати претензію щодо сплати боргу, а після спливу 30 днів, звернутись до суду. Між тим, претензію щодо сплати боргу та нарахованих санкцій. Не взято до уваги того факту, що за актом звірки, підписаного сторонами у справі, заборгованість відсутня.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що позивачем була надана теплова енергія, проте, оплата здійснена з порушенням строків обумовлених договором.

Посилання відповідача на те, що позивачем недотриманий претензійний порядок, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту (рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002).

Крім того, укладаючи договір на постачання теплової енергії, сторони дійшли згоди, що оплата проводиться щомісячно, а у випадку порушення терміну сплати, нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

За змістом ст.ст.549 ЦК України, 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив апеляційний господарський суд.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ДП "Антонов" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 37/800 від 22.01.2014 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

А.І. Тищенко