Ухвала

від 25.03.2014 по справі 815/3275/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 р. Справа № 815/3275/13-а

Категорія: 9.5 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: УДККостюк М.А. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі за позовом Кодимського районного споживчого товариства до Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року позов задоволено. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області стягнути з Державного бюджету України на користь Кодимського районного споживчого товариства 218 грн. судового збору згідно виконавчого листа від 04.05.2012 року виданого відповідно до рішення Кодимського районного суду по справі № 2а-1489/11. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України в Одеській області стягнути судові витрати у сумі 114,70 грн. на користь Кодимського районного споживчого товариства із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області.

Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 18.04.2012р. по справі №2-а-1489/11 стягнуто з Державного бюджету на користь Кодимського районного споживчого товариства 218 грн. судового збору. На виконання рішення суду позивачу за його заявою 04.05.2012р був виданий виконавчий лист (а.с.19).

01.06.2012р. позивач разом із супровідним листом спрямував на адресу відповідача виконавчий лист та копію платіжного доручення про сплату судового збору. При цьому у супровідному листі позивач зазначив реквізити для перерахування коштів: отримувач -Кодимське райспоживтовариство, код отримувача - 01706245, банк отримувача - Одеське обласне управління ВАТ «Ощад» м. Одеса; код банку отримувача - 328845; р/р отримувача -260083000043683 (а.с.9).

11.06.2012 р. Управління ДКС України в Одеській області повернуло без виконання виконавчий лист та заяву з підстав порушення п. 9 Постанови КМУ від 03.08.2011р. №845, а саме кошти по платіжному дорученню №157 від 11.08.2011р. зараховані до місцевого бюджету на рахунок 31418537700251, тоді як у виконавчому листі вказано про повернення коштів з Державного бюджету(а.с.10).

12.12.2012 р. позивач вдруге звернувся до відповідача з заявою до якої додав виконавчий лист, копію платіжного доручення та відповідь з Кодимського районного суду від 27.09.2012р. (а.с.13).

На друге звернення позивача 10.01.2013р. відповідачем була надана відповідь вих. №36-02-04/12/24 у якій повідомлялось, про неможливість перерахування коштів з рахунку Державного бюджету через те, що кошти позивачем були сплачені до місцевого бюджету, та окрім того, у виконавчому листі не зазначено місцезнаходження боржника та ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності (а.с.14) з посиланням на ч.1 п.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», та запропоновано звернутися до Кодимського районного суду Одеської області для усунення недоліків виконавчого документу.

28.03.2013 р. позивач втретє звернувся до відповідача з заявою про стягнення 218 грн. з Державного бюджету, до якої додав виконавчий лист (а.с.17).

Та 16.04.2013р. відповідач надав відповідь у якій знову відмовив з підстав стягнення судом з Державного бюджету судового збору який до нього не надходив та відсутності ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності (а.с.18).

Судом встановлено, що Кодимське районне споживче товариство при зверненні до Кодимського районного суду Одеської області з позовом перерахувало платіжними дорученнями №157 від 11.08.2011р. 500 грн. та №156 від 11.08.2011р. 3,40 грн. з призначенням платежу - судовий збір, код платежу 22090100, отримувач УДК у Кодимському районі код 23215849 рахунок 31418537700251.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з п.п. 5 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 вказаного Закону рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Процедура стягнення коштів державного та місцевих бюджетів врегульована Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845(далі - Порядок).

Відповідно до абз.1 пункту 2 Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п.6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

оригінал виконавчого документа;

судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Пунктом 9 Порядку визначений вичерпний перелік підстав повернення виконавчого документу стягувачеві органом державного казначейства: у разі коли, виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

наявні інші передбачені законом випадки.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як вибачається, що на момент набуття чинності судовим рішенням Кодимського районного суду, що підлягає примусовому виконанню, - 28.04.2012р., діяв пункт 3 частини першої статті 18 Закону №606 у редакції Закону України від 18.11.2003 N 1255-IV, відповідно до якого ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника, індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника повинні були бути зазначені у випадку їх наявності.

На момент видачі виконавчого листа 04.05.2012 діяв пункт 3 частини першої статті 18 Закону №606 у редакції Закону України від 04.11.2010 №2677-VІ, яким були збережені умови зазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника, індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача та боржника лише у випадку їх наявності.

Таким чином, вказані індивідуалізуючі ознаки не були обов'язковими реквізитами виконавчого листа, а ні на момент набуття рішення по справі законної сили, а ні на момент видачі виконавчого листа. Тобто повернення виконавчого документа з боку управління Державної казначейської служби за вказаною підставою не ґрунтується на законі.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. N 1-рп/99 дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому положення частини 1 статті 58 Конституції, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином внесення законодавцем змін до даних, які повинен мати виконавчий документ, після його видачі стягувачу не може бути підставою для неприйняття його до виконання.

Щодо другої підстави для повернення - сплата судового збору на рахунок місцевого бюджету, в той час як стягнення за рішенням суду відбувається з Державного бюджету.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Тому суд вважає неправомірним з цієї підстави повертати виконавчий документ позивачу, так як вона не передбачена Порядком та відсутній закон який надає право відповідачу не виконувати рішення суду яке набрало законної сили з цієї підстави, ставлячи під сумнів його законність, для цього існує процедура його оскарження в апеляційному або касаційному порядку, а у разі незрозумілості судового рішення сторона має права звернутися за роз'ясненням до суду який його ухвалив.

Враховуючи те, що на час видачі виконавчого листа наявність у ньому ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності не була обов'язковою, та те, що у рішенні Кодимського районного суду та виконавчому листі зазначено про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суми судового збору, та вказане рішення суду набрало законної сили, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимоги Кодимського районного споживчого товариства, яке при поданні адміністративного позову сплатило судовий збір у розмірі 114,70 грн. згідно платіжного доручення № 72 від 23.05.2013 року (а.с.30), суд першої інстанції цілком правомірно стягнув судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень відповідача. А тому посилання апелянта на те, що є не зрозумілим з кого саме повинна стягуватися відповідна сума є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Кодимському районі Одеської області, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі № 815/3275/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 26 березня 2014 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль