Ухвала

від 06.03.2014 по справі 2а/0470/10671/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/31671/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сірош М.В., при секретарі Луцак А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податку у м. Дніпропетровську головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року

у справі№ 2а/0470/10671/11 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податку у м. Дніпропетровську головного управління Міндоходів провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус» (надалі також - позивач, ТОВ «Оптімус») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податку у м. Дніпропетровську головного управління Міндоходів; надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16 лютого 2011 року №0000088822/5971-08-03/2-12; від 12 травня 2011 року № 0000358822 про зменшення сум бюджетного відшкодування; від 12 травня 2011р. № 0000368822 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року позов задоволено. Визнано нечинними повністю податкові повідомлення рішення: від 16 лютого 2011 року № 0000088822/5971-08-03/2-12 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкового зобов'язання наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 924001,00 грн.; від 12 травня 2011 року № 0000358822 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 403739,00 грн.; від 12 травня 2011 року № 0000368822 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 356192,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань) з податку на додану вартість на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 28 січня 2011 року № 131/08-03/2-24613799, про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість" , Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 червня 2005 року № 244 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2005 року за № 770/11050, пункту 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року, а саме позивачем за період серпень-жовтень 2010 року завищено суми податкового кредиту - завищено від'ємного значення в сумі 2 924001 грн., в тому числі по періодах: вересень 2010 року -2 133936 грн., жовтень 2010 року -790065 грн.; завищення суми бюджетного відшкодування за період жовтень - листопад 2010 року в сумі 2924001 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2010 року 233936 грн., листопад 2010 року -790065 грн.; заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 759932 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року на 356192 грн., за вересень 2010 року на 403739 грн.

Як слідує з акту перевірки висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що господарська діяльність позивача за результатами виконанням договорів з Приватним підприємством «Аллюр - 2009» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди через посередника, який порушував приписи господарського і цивільного законодавства. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус» сформувало сумнівний податковий кредит та проводив транзитні грошові операції для імітації розрахунків «по схемі руху» соняшника, укладаючи цивільно-правові угоди, спрямовані на отримання податкової вигоди за рахунок зменшення платежів до бюджету. У зв'язку із зазначеними обставинами, податковий орган прийшов висновку, що договори укладені між позивачем та зазначеним вище суб'єктом господарювання є нікчемними, тобто такими що не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Згідно з пунктом 18.1 статті 1 Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Аллюр-2009» укладалися контракти та додаткові до них угоди з метою купівлі-продажу соняшника, предметом яких є передача позивачу,як покупцю соняшника на умовах франко-заготівельне підприємство: «Ботіївська філія ВАТ «Розівський елеватор», франко - заготівельне підприємство: філія «Якимівський елеватор»

Здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Аллюр-2009» підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі-приймання, рахунків-фактур, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями.

Також, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивачем укладені договори складського зберігання соняшника та додаткові угоди до них з філією «Якимівський елеватор» ВАТ «Розівський елеватор», Ботіївською філією ВАТ «Розіївський елеватор», а з Закритим акціонерним товариством «Запорізький Оліяжиркомбінат» позивачем укладено договір на переробку придбаного соняшника.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Аллюр-2009».

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податку у м. Дніпропетровську головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

М.В. Сірош