Рішення

від 24.03.2014 по справі 910/2882/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2882/14 24.03.14 За позовом Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем «ЄМА»

до Приватного акціонерного товариства «МТС Україна»

про стягнення 26,14 грн. та зобов'язання вчинювати дії.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Якубенко О.М. (представник за довіреністю), Карпов О.О. (директор);

від відповідача - Головня М.А. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

Українська міжбанківська асоціація членів платіжних систем «ЄМА» (далі - Позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (далі - Відповідач) 26,14 грн. збитків та зобов'язання здійснювати розрахунки за послуги у тому числі у безготівковій формі з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач не забезпечив Позивачу можливості оплатити його рахунки за допомогою платіжної картки безготівковим шляхом, що призвело до понесення витрат у розмірі 26,14 грн. внаслідок оплати комісії за зняття готівки з каси та оплати рахунку готівкою, тому вказану суму Позивач відносить до прямих збитків, а також просить суд зобов'язати Відповідача здійснювати розрахунки за послуги у тому числі у безготівковій формі з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток.

Відповідач заявлені вимоги не визнає, зазначаючи, що виконав всі покладені на нього законом зобов'язання щодо забезпечення Позивачу можливості доступу до здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Крім того, в позовній заяві було заявлено клопотання Позивача про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державну податкову інспекцію Дніпровського району ГУ Міндоходів у м. Києві. Судом дане клопотання розглянуто та відхилено, оскільки всупереч положенням ст. 27 ГПК України Позивачем не обґрунтовано, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки особи, яку він просить залучити, щодо однієї з сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем та Відповідачем 14.01.2014 було укладено Договір № 6548632/1.10206819 про надання послуг високошвидкісного безпровідного доступу до мережі Інтернет з використанням технології CDMA-2000 1*EV-DO 450 МГц, за умовами якого передбачено, що надання замовлених Позивачем послуг здійснюється на умовах попередньої або наступної оплати на підставі наданого Позивачу особового рахунку, та при цьому розрахунки за надані послуги та авансові внески Позивач має право сплачувати будь-яким доступним відповідно до законодавства способом, і Позивач самостійно відповідає за правильність та своєчасність здійснених ним оплат.

Так, отримавши на підставі вищенаведеного договору у Відповідача рахунок на суму 599 грн., Позивач виявив бажання оплатити його за допомогою платіжної картки, проте, позаяк термінал для безготівкової оплати платіжними картками у відділенні Відповідача був відсутній, Позивач оплатив рахунок через касу банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у відділенні Відповідача зі сплатою комісії в розмірі 26,14 грн. за зняття готівки в касі та оплату рахунку готівкою.

З огляду на наведене, в зв'язку з незабезпеченням Відповідачем Позивачу можливості оплатити його рахунки за допомогою платіжної картки безготівковим шляхом, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 26,14 грн. прямих збитків та зобов'язати Відповідача здійснювати розрахунки за послуги у тому числі у безготівковій формі з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток.

Суд перевірив обґрунтованість доводів Позивача, та ставиться до них критично, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.14 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який регулює загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду за платіжними системами, встановлено, що електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

При цьому, під переказом коштів за приписами вказаного Закону (п. 1.24 ст. 1) розуміється рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

За приписами статей 4 та 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» переказ коштів віднесено до фінансових послуг, які надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Так, матеріали справи не містять доказів, що Відповідач є фінансовою установою, і до реєстру організацій, що надають фінансові послуги (розміщено на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, http://kis.nfp.gov.ua/) Відповідача також не віднесено, а отже, Відповідач не може надавати послуги із переказу коштів.

Разом з цим, за приписами п. 14.19 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на який посилається Позивач, Відповідач зобов'язаний забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України.

Оскільки сам по собі Відповідач не може надавати послуги із переказу коштів, то ним було укладено договір № 09/52-00/2028 від 03.07.2013 про приймання системою банку - ПAT «Райффайзен Банк Аваль» платежів від клієнтів Відповідача, і вказаний банк має відповідну ліцензію на здійснення банківської діяльності і надання фінансових послуг.

Для забезпечення зручності можливості для клієнтів Відповідача сплачувати рахунки, останнім 01.01.2014 було укладено Договір суборенди нерухомого майна та надало ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» приміщення в магазині по вул. Луначарського, 10 у м. Києві, для розміщення банківського відділення (того, у яке звернувся Позивач для здійснення оплати).

Отже, позаяк сам по собі Відповідач не міг надавати послуги із переказу коштів, то шляхом укладення наведених вище договорів він створив для клієнтів можливість скористатися послугою банку - ПAT «Райффайзен Банк Аваль» з проведення розрахунків за надані послуги чи обладнання навіть не виходячи із фірмового магазину шляхом звернення до відділення вказаного банку, розташованого в тому ж приміщенні, для ініціювання переказу коштів.

Позивач з власної ініціативи звернувся саме до вказаного відділення банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а не до Відповідача, із вимогою здійснити переказ коштів, про що свідчать долучені до позовної заяви копії квитанцій про сплату.

Крім того, у п. 1 постанови КМУ від 29.09.2010 № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів», зазначено, що в розумінні пункту 14.7 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» саме суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які відповідно до закону використовують реєстратори розрахункових операцій , повинні здійснити перехід на обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги).

Але матеріали справи не містять доказів використання Відповідачем у своїй діяльності передбачених вказаною постановою КМУ реєстраторів розрахункових операцій.

При цьому, відповідно до розділу 6 Договору від 14.01.2014 № 6548632/1.10206819, розрахунки за надані послуги та авансові внески Позивач має право сплачувати будь-яким доступним відповідно до законодавства способом, і Позивач самостійно відповідає за правильність та своєчасність здійснених ним оплат.

Суд зазначає, що положення п. 14.19 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на який посилається Позивач, зобов'язують Відповідача саме забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів, але не зобов'язують проводити їх самостійно (мається на увазі самим Відповідачем).

При цьому, у Законі не визначено, що саме розуміється під «забезпеченням можливості» здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків з використанням електронних платіжних засобів, а відтак, суд оцінює дії Відповідача щодо того, чи було ним вчинено всі належні за законом дії для забезпечення відповідної реалізації прав Позивача.

Та Відповідач не зобов'язував Позивача оплачувати виставлений останньому рахунок виключно у вищевказаному відділенні ПAT «Райффайзен Банк Аваль» та лише готівковими коштами. Зворотного Позивачем не доведено.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що Відповідач забезпечив можливість Позивачу, як держателю електронного платіжного засобу здійснити розрахунок за проданий товар (надану послугу) з використанням електронних платіжних засобів, оскільки отриманий Позивачем у Відповідача на підставі вищевказаного Договору рахунок на суму 599 грн. було можливо оплатити у будь-якому іншому банку за допомогою платіжної картки, як цього бажав Позивач, та останнім не доведено (не надано доказів) відмови банку у прийнятті вказаного рахунку для оплати його за допомогою платіжної картки безготівковим шляхом, а отже не доведено порушення його прав особою, що видала такий рахунок, тобто Відповідачем.

При цьому, сама по собі відсутність терміналу для безготівкової оплати платіжними картками у відділенні Відповідача не свідчить про неможливість оплати виданого ним рахунку на суму 599 грн. безготівковим шляхом за допомогою платіжної картки.

Відтак, з огляду на вищеописані вчинені Відповідачем дії та укладені договори, суд дійшов висновку, що він виконав покладені на нього законом зобов'язання щодо забезпечення Позивачу можливості доступу до здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів, і тому є необґрунтованими вимоги про зобов'язання Відповідача здійснювати розрахунки за послуги у тому числі у безготівковій формі з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток, оскільки порушення ним в цій частині прав Позивача суду не доведено.

І також є недоведеним причинно-наслідковий зв'язок між діями Відповідача, не доведено їх протиправності та понесеними Позивачем у зв'язку з цим витрат саме в розмірі 26,14 грн., а отже, Позивачем не доведено спричинення йому збитків Відповідачем у розмірі 26,14 грн. в розумінні положень ст. 22 ЦК України та ст.ст. 224-226 ГК України, тому позовні вимоги і в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

Відтак, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2014

Суддя Сташків Р.Б.