Ухвала

від 20.03.2014 по справі 820/989/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 р.Справа № 820/989/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. по справі № 820/989/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2014 року № 0000152201, № 0000162201, № 0000172201, № 0000182201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 21.01.2014 року № 0000152201, від 21.01.2014 року № 0000162201, від 21.01.2014 року № 0000172201, від 21.01.2014 року № 0000182201.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" зареєстроване як юридична особа 03.11.2003 року за № 14801200000018851 (т.1 а.с.17) та є платником податку на додану вартість з 11.11.2003 року (т.1 а.с.18).

10.01.2014 року фахівцем податкового органу було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд", код за ЄДРПОУ 32676473, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складено акт № 35/20-30-22-01/32676473.

Перевіркою було встановлено порушення:

- п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств"; пп.153.2.1, пп.153.2.2, пп. 153.2.3 ст. 153, п.8 подр. 10 р. ХХ, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 розділу ІІІ ПК України;

- п.188.1 ст.188, пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

За результатами перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення: від 21.01.2014 року № 0000162201 у загальному розмірі 359040,00 грн.; від 21.01.2014 року № 0000152201 у загальному розмірі 50822,00 грн.; від 21.01.2014 року № 0000172201 у загальному розмірі 165567,75 грн.; від 21.01.2014 року № 0000182201 у загальному розмірі 341942,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки № 35/20-30-22-01/32676473 від 10.01.2014 р., підставами для донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу про те, що позивач у періоді, що перевірявся, реалізував будівельні матеріали на користь покупців за цінами, які є нижчими за звичайні, а також перевіркою не було встановлено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ПП "Лайнстар" та ТОВ "Електродизель") через відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості товару.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач отримував товар від ряда контрагентів (т.1 а.с. 133а-250, т.2 а.с.3-58). Отримані позивачем товарно-матеріальні цінності мають строк придатності відповідно до паспортів якості (т.2 а.с. 59-104).

Через те, що строк придатності ТМЦ сплинув директором ТОВ "Спец-Буд" було видано ряд наказів про уцінку товарів (т.2 а.с.105-150). Після цього зазначені товарно-матеріальні цінності були реалізовані контрагентам позивача, про що свідчать документи, які містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.151-250, т.3 а.с.3-67).

Згідно з п.п. 1.20.1 п. 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п.п.1.20.2 п.1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з п.4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.39.1 ст.39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Підпункт 153.2.1 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України містить положення, відповідно до якого дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

При цьому підпунктом 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України передбачено, що положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку.

За визначенням, наведеним у пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності. Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів. Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

Згідно з п.39.11 ст.39 Податкового кодексу України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Тобто для визначення звичайної ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. При цьому порядок визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) регламентований п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України, в межах якого та за передбаченими цим пунктом правилами податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Разом з цим, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Колегія судів зазначає, що ані у суді першої інстанції ані у суді апеляційної інстанції, відповідачем не було доведено правомірність висновків щодо продажу позивачем товарно-матеріальних цінностей за цінами, що є нижчими за звичайні.

Зазначені висновки податковим органом були зроблені відповідачем без урахування того факту, що товарно-матеріальні цінності було уцінено у зв'язку із спливом строку їх придатності.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 06.02.2012 року між ТОВ "Спец-Буд" (покупець) та ТОВ "Електродизель" (постачальник) було укладено договір поставки № 610п, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар згідно видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (т.3 а.с.68-69).

03.04.2012 року між позивачем (покупець) та ПП "Лайнстар" (постачальник) було укладено договір поставки № 3п, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар згідно видаткових накладних до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (т.3 а.с.70-71).

На виконання зазначених договорів контрагентами позивача було виписано рахунки-фактури (т.3 а.с.72-101а), видаткові накладні (т.3 а.с.101б-130) та податкові накладні (т.3 а.с.131-161). В матеріалах справи також містяться протоколи про залік взаємних вимог між позивачем та його контрагентами (т.3 а.с.162-168).

Позивачем надано суду паспорта якості на товарно-матеріальні цінності, придбані ним відповідно до зазначених вище договорів (т.3 а.с. 169-187), а також товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування товару (т.3 а.с. 188-225).

Товари, отримані позивачем від ТОВ "Електродизель" та ПП "Лайнстар", були використані у подальшій господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи (т.4 а.с.51-230).

Позивачем також надано договори оренди приміщень та договори на надання складських послуг (т.4 а.с. 9-31).

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

Щодо посилання відповідача на те, що відсутні товарно-транспортні накладні та сертифікати якості товару, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства.

Колегія судів зазначає, що матеріалами справи було доведено, що придбання позивачем товарів, а також отримання робіт та послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товарів від ТОВ "Електродизель" та ПП "Лайнстар".

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. по справі № 820/989/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.