Ухвала

від 24.06.2014 по справі 820/989/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року м. Київ К/800/18756/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 р.

у справі № 820/989/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец - Буд»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спец - Буд» (далі - позивач, ТОВ «Спец - Буд») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 21.01.2014 року № 0000152201, від 21.01.2014 року № 0000162201, від 21.01.2014 року № 0000172201, від 21.01.2014 року № 0000182201.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Спец - Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та і?ншого законодавства за періо?д з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складено акт № 35/20-30-22-01/32676473 від 10.01.2014.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»; пп.153.2.1, пп.153.2.2, пп. 153.2.3 ст. 153, п.8 подр. 10 р. ХХ, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 розділу ІІІ ПК України; п.188.1 ст.188, пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.01.2014 року № 0000162201 у загальному розмірі 359040,00 грн.; від 21.01.2014 року № 0000152201 у загальному розмірі 50822,00 грн.; від 21.01.2014 року № 0000172201 у загальному розмірі 165567,75 грн.; від 21.01.2014 року № 0000182201 у загальному розмірі 341942,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.39.1 ст.39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Підпункт 153.2.1 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України містить положення, відповідно до якого дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

За визначенням, наведеним у пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

У відповідності до п.39.11 ст.39 Податкового кодексу України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, для визначення звичайної ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. При цьому порядок визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) регламентований п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України, в межах якого та за передбаченими цим пунктом правилами податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

При цьому слід зазначити, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з акта перевірки № 35/20-30-22-01/32676473 від 10.01.2014 р., підставами для донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу про те, що позивач? у періоді, що перевірявся, реалізував будівельні матеріали на користь покупців за цінами, які є нижчими за звичайні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем отримано товар від контрагентів. Отримані позивачем товарно-матеріальні цінності мають строк придатності відповідно до паспортів якості.

Оскільки строк придатності ТМЦ сплинув, директором ТОВ «Спец-Буд» було видано ряд наказів про уцінку товарів. Після цього зазначені товарно-матеріальні цінності були реалізовані контрагентам позивача, що підтверджено первинними документами.

Згідно з підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включ?аються до складу витрат витра?ти, не підтверджені відповідн?ими розрахунковими, платіжни?ми та іншими первинними докум?ентами, обов'язковість веденн?я і зберігання яких передбаче?на правилами ведення бухгалт?ерського обліку та нарахуван?ня податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та посл?уг з метою їх подальшого викор?истання в оподатковуваних оп?ераціях у межах господарсько?ї діяльності платника податк?у; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших нео?боротних матеріальних актив?ів та незавершених капітальн?их інвестицій у необоротні ка?пітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальш?ого використання в оподатков?уваних операціях у межах госп?одарської діяльності платни?ка податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.02.2012 року між ТОВ «Спец-Буд» (покупець) та ТОВ «Електродизель» (постачальник) було укладено договір поставки № 610п, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар згідно видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

03.04.2012 року між позивачем (покупець) та ПП «Лайнстар» (постачальник) було укладено договір поставки № 3п, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар згідно видаткових накладних до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, що підтверджують факт транспортування товару.

Крім того, судами встановлено, що товар?и, отримані позивачем від ТОВ «Електродизель» та ПП «Лайнстар», були використан?і у подальшій господарській д?іяльності.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обстав?ин, касаційна скарга відповід?ача підлягає відхиле?нню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

2.Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов