Ухвала

від 02.04.2014 по справі 260/12171/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 260/12171/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2662/2014

Головуючий у 1 інстанції Трофименко Л.Р.

Доповідач - Бугрим Л.М.

Категорія 20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Бугрим Л.М.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

при секретарі: Лавицькому Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого, на підставі довіреності, діє представник ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року за заявою ОСОБА_3 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, Управління Держкомзему в м. Донецьку Донецької області про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання незаконними та скасування державних актів і рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії за нововиявленими обставинами, -

В С ТА Н О В И В :

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року була задоволена заява ОСОБА_3 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ОСОБА_4, виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, Управління Держкомзему в м. Донецьку Донецької області про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання незаконними та скасування державних актів і рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії за нововиявленими обставинами

Зазначеним рішенням скасовано рішення Ленінського районного суду .м . Донецька від 30.09.2011 року ухвалене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, Управління Держкомзему в м. Донецьку Донецької області про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання незаконними та скасування державних актів і рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії.

По справі ухвалене нове рішення . яким в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, управління держкомзему в м. Донецьку Донецької області про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання незаконними та скасування державних актів і рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 ( від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_2 ) була подана апеляційна скарга у якій ставиться питання про скасування судового рішення . В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального та процесуального закону.

Апелянт зазначав , що ті обставини на які посилався ОСОБА_3 та зокрема, рішення адміністративного суду не відноситься до категорії нововиявлених обставин з якими закон пов'язує можливість перегляду судового рішення. ОСОБА_3 вже надавав суду у процесі розгляду справи докази з приводу правомірного володіння ним земельною ділянкою і ці докази досліджувались судом і їм дана належна оцінка і рішення суду першої інстанції апеляційним судом було залишено без зміни. Окрім того , при розгляді справи в окружному адміністративному суді ОСОБА_1 участі не приймав, його не було залучено до участі у справі як заінтересовану особу. При постановленні рішення окружний адміністративний суд вийшов за межі своєї компетенції, оскільки зробив висновок про те, що ОСОБА_3 є єдиним законним власником земельної ділянки на час видачі йому дозволу на будівельні роботи , що не було враховано судом першої інстанції . Висновок суду про те, що згідно з положеннями ч.1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання його власником або користувачем документу, що підтверджує право власності або право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації є неправомірним , оскільки згідно рішенню апеляційного суду від 22.11.2011 року ці факти перевірялись в рамках доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 і було встановлено . що державний акт на право власності на земельну ділянку,. виданий ОСОБА_1 відповідає всім вимогам земельного законодавства, яке було діючим на той період у тому числі і Земельному Кодексу в редакції 1990 року. Згідно п. 7 перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2001 року фізичні та юридичні особи, які отримали власність у тимчасове користування в тому числі і на умовах оренди земельні ділянки в розмірах, що було передбачено раніше діючим законодавством зберігають право на ці ділянки. Таким чином , у суду першої інстанції не було підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. ОСОБА_1 є належним власником земельної ділянки , яка була зареєстрована в установленому законом порядку та її присвоєно кадастровий номер. На підставі проведених топографо-геодизичних та картографічнихз робіт було встановлено ,що земельна ділянка ОСОБА_3 повністю накладається на земельну ділянку позивача і збудований будинок ОСОБА_3. знаходиться на земельній ділянці позивача. За таких обставин не було підстав для відмові у задоволенні позову.

У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явився. Його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_6, які діяли на підставі довіреності підтримували доводи апеляційної скарги , просили рішення суду скасувати та у заяві ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовити.

У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не з'явився. Його представники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити , а рішення суду залишити без зміни

Заслухавши доповідь судді , вислухавши пояснення представників сторін ,перевіривши матеріали справи , доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню , а рішення суду - залишенню без зміни виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено , що за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, управління держкомзему в м. Донецьку Донецької області про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання незаконними та скасування державних актів і рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії Ленінським районним судом м. Донецька 30 вересня 2011 року було прийнято рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 25.10.2005р. №500 про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0880га для будування та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, в частині цієї земельної ділянки площею 0,0465га, яка належить на праві власності ОСОБА_1; визнано незаконним та скасовано Державний акт серії ДН №178638 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0880га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0102), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_4, в частині цієї земельної ділянки площею 0,0465га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0354), яка належить на праві власності ОСОБА_1; визнано незаконним та скасовано Державний акт серії ЯБ №744991 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0880га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0102), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_3, в частині цієї земельної ділянки площею 0,0465га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0354), яка належить на праві власності ОСОБА_1; визнано незаконним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0880га під №д-1656, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 30.11.2005р., в частині цієї земельної ділянки, площею 0,0465га, яка належить на праві власності ОСОБА_1; усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0465га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести самочинно возведену споруду на цій земельній ділянці.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 27.12.2011 року вказане рішення було роз'яснено та зобов'язано ОСОБА_3 знести самочинно збудовану споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, саме на земельній ділянці ОСОБА_1 площею 0,0465 га, зовнішні межі якої визначено згідно плану відображеному в державному акті на право приватної власності.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2011 року за нововиявленими обставинами відповідно до положень ст.ст. 361-364 ЦПК України ОСОБА_3 посилався як на нововиявлені обставинами - встановлення істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Зокрема, він посилався на те, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2013 року №805/13878/13-а, яка набрала законної сили 06.12.2013 року, прийнятою за розглядом позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Ленінської районної у м. Донецьку ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення від 09.04.2008 року №139 «Про надання дозволу на будівництво нового житлового дому по АДРЕСА_1», встановлено, що на час прийняття виконавчим комітетом Ленінської районної у м. Донецьку ради рішення про надання дозволу на будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 був єдиним законним власником вищезазначеної земельної ділянки,, підстав для визнання протиправними дій виконавчого комітету та рішення і його скасування немає. Між тим , оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим того, що житловий будинок відповідачем ОСОБА_3 збудовано самочинно та вищевказані обставини були покладені в обгрунтування рішення Ленінського районного суду м. Донецька по вказаній справі від 30.09.2011, і вони спростовуються фактично наявними юридичними фактами, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику.

Відповідно о п.1 ч.2 ст. 361 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини , що не були і не могли бути відомі заявнику.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року « Про застосування цивільного та процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами « обставини. які відповідно до ч. 1 ст. 361 ЦПК України є підставою для перегляду судових рішень - це юридичні факти . які існували на час розгляду справи, але не були та не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними . тобто, що могли вплинути на висновки суду при ухвалені судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання, про те , які обставини можна вважати істотними є оціночним . і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того , чи ці обставини могли спростовувати факти , покладені в основу судового рішення та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам . які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Згідно з частиною третью статті 60 ЦПК доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини , а лише ті , які входять до предмету доказування у справі ( ст. 179 ЦПК)

Виходячи з наведеного , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність законних підстав для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною ч.1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Судом першої інстанції встановлено , що 29.09.1994 року позивач ОСОБА_1 придбав 45/100 частин житлового будинку з житловою прибудовою та надвірними спорудами, що розташовані в будинку за АДРЕСА_1,АДРЕСА_2 на землях держфонду відповідно до договору купівлі-продажу від 29.09 1994 року посвідченого Сьомою державною нотаріальною конторою за №1-4204 та зареєстрованим у бюро технічної інвентаризації м. Донецька 04.10.1994 року.

За змістом ст.112 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) майно може належати на праві спільної власності, в тому числі, двом чи кільком громадянам. Спільна власність з визначенням часток є частковою власністю .Отже, придбавши 45/100 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1-АДРЕСА_2, Позивач ОСОБА_1 набув право спільної часткової власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст.30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-ХІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Згідно з положеннями ст. 42 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-ХІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, в тому числі, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

На підставі розпорядження виконавчого комітету Донецької міської ради від 09.03.1995 року №280р у приватну власність ОСОБА_1 передана земельна ділянка площею 0,0465 га, розташована на АДРЕСА_2, та видано державний акт на право приватної власності на землю серії ДН 013059 від 13.06.1995 року. При цьому, позивачеві належало на праві спільної часткової власності лише 45/100 частин житлового будинку за номером № АДРЕСА_1-АДРЕСА_2, однак, право власності позивача оформлено на цілу земельну ділянку під номером АДРЕСА_2, що свідчить про порушення співвідношення права на земельну ділянку з правом на частку власності позивача у житловому будинку під номером АДРЕСА_1-АДРЕСА_2, тобто порушено приписи ст.ст. 17, 30, 42 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року №561-ХІІ стосовно надання земельної ділянки для обслуговування цілого жилого будинку та використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.( а.с. 29, том5 )

04.04.1998 року бюро технічної інвентаризації м. Донецька за фактом обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 складено акт про знесення, яким встановлено, що домоволодіння складалося з одного житлового будинку літ А-1 з житловою прибудовою літ - А'-1 та надвірних споруд, яке належало ОСОБА_10 і складало в ідеальному виразі - 50/100 частин на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину по закону від 07.05.1958 року і ОСОБА_1 - 45/100 частин на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.1994 року. На момент обстеження зафіксовано, що частина житлового будинку літ А-1 знесена і домоволодіння складається з частини житлового будинку літ А-1 з житловою прибудовою АМ, належних ОСОБА_10.( а.с 34 том 5 )

27..05.1998 року виконком Ленінської районної ради м. Донецька прийняв рішення №305/2, яким встановив, що у зв'язку із знесенням частини житлового будинку А-1 змінився склад домоволодіння та ідеальні частки співвласників. Рішенням виконкому Ленінської районної ради м. Донецька від 27.05.1998 року №305/2 вирішено затвердити ідеальні частки співвласників по АДРЕСА_1 та оформити свідоцтво про право власності у відповідних частках: громадянка ОСОБА_10 - ціле домоволодіння. На підставі рішення виконкому Ленінської районної ради м. Донецька від 27.05.1998 року №305/2 міським відділом комунального господарства видано свідоцтво про право власності ОСОБА_10 на житловий будинок по АДРЕСА_1 ( а.с.35 , том 5 )

Позивач стверджує, що дізнався про знесення його домоволодіння наприкінці 2008 року, оскільки за адресою належної йому частини житлового будинку не мешкав. Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 23.10.2009 року у справі №2-а- 1244/2009 визначено, що по факту знесення будинку позивача, прокуратурою м. Донецька за заявою ОСОБА_1 проведено перевірку, в результаті якої встановлено наступне. За фактом знесення частини житлового будинку А-1, у зв'язку із зміною складу домоволодіння та ідеальних часток співвласників, на підставі заяви ОСОБА_10, 27.05.1998 року виконкомом Ленінської міської ради ухвалено рішення №305/2 про затвердження ідеальних часток і оформлення ОСОБА_10 свідоцтва про право власності на ціле домоволодіння АДРЕСА_1 Оскільки Позивач, як співвласник домоволодіння не був присутній при винесенні рішення виконкомом Ленінської міської ради, Ленінський районний суд м. Донецька дійшов висновку про визнання неправомірними дій виконкому Ленінської районної в м. Донецьку ради. Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 23.10.2009 року у справі №2-а-1244/2009 скасовано рішення Ленінської районної в м. Донецьку ради №305/2 від 27.05.1998 року про затвердження ідеальних часток співвласників по АДРЕСА_1; визнано недійсним свідоцтво на право власності, видане на ім'я ОСОБА_10 на підставі зазначеного рішення виконкому. Дія акту про знесення від 04.04.1998 року, складеного бюро технічної інвентаризації м. Донецька, не припинялась.

Із наведеного вбачається , що актом про знесення від 04.04.1998 року, складеним бюро технічної інвентаризації м. Донецька, а також постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 23.10.2009 року у справі №2-а-1244/2009, яка набрала законної сили 02.11.2009 року, підтверджується факт знесення частини житлового будинку, належної на праві власності ОСОБА_1 станом на 04.04.1998 р., яке сталося внаслідок руйнування . ОСОБА_1 у ньому не проживав та не підтримував його у належному технічному стані.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те. що доводи позивача ОСОБА_1 про знесення його житлового будинку відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються відповідними доказами. Позивачем не доведено факт порушень з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які полягають у порушенні його права власності на частину житлового будинку, факт знесення якої зафіксовано в 1998 року.

Одночасно актом про знесення від 04.04.1998 року, складеним бюро технічної інвентаризації м. Донецька, законність якого позивачем не оскаржувалася, встановлено факт знесення частини житлового будинку, належної ОСОБА_1, та факт зміни складу домоволодіння, яким після знесення частини житлового будинку літ. А-1 залишилось домоволодіння АДРЕСА_1 як частина житлового будинку з житловою прибудовою, належна ОСОБА_10

Із наведеного слідує, що об'єкт права власності зареєстрований у вигляді житлового будинку за номером АДРЕСА_1-АДРЕСА_2 перестав існувати через руйнування частини житлового будинку, належної ОСОБА_1 Після оформлення акту БТІ м. Донецька від 04.04.1998 року про знесення належної позивачеві ОСОБА_1 частини будинку інша частина житлового будинку, належна ОСОБА_10, ідентифікується як будинок АДРЕСА_1

Саме відносно житлового будинку АДРЕСА_1 як предмету матеріального світу, індивідуалізованому в цивільному обороті, та в подальшому земельної ділянки АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно, вчинялись правочини з купівлі-продажу нерухомого майна.

На момент здійснення відповідачами правочинів, земельна ділянка позивача індивідуалізована в цивільному обороті за адресою її місцезнаходження, а саме: за номером АДРЕСА_2. Адреса земельної ділянки встановлена в результаті оформлення позивачем права власності та визначена в державному акті на право приватної власності на землю серії ДН 013059 від13.06.1995 року. Разом з тим ,як встановлено судом, оформлення позивачеві державного акту на цілу земельну ділянку за номером АДРЕСА_2 для обслуговування належної йому частини житлового будинку номер АДРЕСА_1-АДРЕСА_2 порушує норми ст.ст. 17, 30, 42 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII (в чинній на момент здійснення правовідносин редакції) щодо встановлення права на земельну ділянку відносно житлового будинку та реалізації спільної часткової власності на земельну ділянку, пропорційну розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду тощо . ,

07.12.1998 року ОСОБА_10 продала житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 07.12.1998 року приватним нотаріусом ОСОБА_11 та зареєстрованого в реєстрі за №д-782. Зазначений договір купівлі-продажу недійсним в судовому порядку не визнавався.( а.с. 40 том 5 )

У відповідності з положеннями ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-ХІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те , що , придбавши житловий будинок під номером АДРЕСА_1 до відповідача ОСОБА_4 перейшло і право користування земельною ділянкою для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд тощо.

30.05.2003 року КП БТІ м. Донецька обстежено домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що домоволодіння, належне ОСОБА_4, а саме житловий будинок літ. А-1, житлова прибудова А-1, зруйновано, про що складено відповідний акт.

Рішенням виконкому Ленінської районної у м. Донецьку ради від 28.04.2004 року №308/4 вирішено клопотати перед виконкомом Донецької міської ради про передачу ОСОБА_4 в приватну власність земельної ділянки площею 883 м.кв. для обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, запропоновано ОСОБА_4 оформити необхідні документи в Донецькому міському управлінні земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За змістом ч.ч.6-10 ст.118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з положеннями ст.ст. 118, 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) для оформлення приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 замовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 яку розроблено ТОВ «Земельне управління у м. Донецьку»; отримано дозвільні документи: висновок Донецької міської СЕС №835/04 від 16.11.2004 року щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову про придатність земельної ділянки площею 883,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та огороду; висновок головного управління містобудування і архітектури від 22.07.2005 року №01/14-2988 про погодження передачі земельної ділянки площею 883,0 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд; висновок Центрально-донецької регіональної екологічної інспекції №37/429 від 12.07.2005 року щодо придатності земельної ділянки площею 883,0 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку і господарських споруд; висновок №01/35-2548 від 09.08.2005 року Донецького міського управління земельних ресурсів про погодження передачі земельної ділянки площею 883 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1.

24.10.2005 року актом про встановлення меж земельної ділянки в натурі, складеним представниками Донецького міського управління земельних ресурсів Верхоланцевою Л.М., Донецького міського відділу Донецької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України Томілова К.К., за участю ОСОБА_4 встановлена та закріплена межа земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Ленінському районі площею 880 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

25.10.2005року за №500 виконкомом Донецької міської ради прийнято рішення про передачу громадянам земельних ділянок у власність, які перебувають в користуванні, для будівництва, та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд, в тому числі, стосовно передачі із земель запасу земельної ділянки площею 880 кв.м. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення виконкому Донецької міської ради від 25.10.2005 року за №500 ОСОБА_4 видано державний акт серії ДН № 178638 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0880га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0102), розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Наведене свідчить про дотримання ОСОБА_4 при оформлення права власності на земельну ділянку вимог закону. Рішення міської ради №500 від 25.10.2005 року здійснено в порядок та у спосіб, встановлений законодавством.

30.11.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №д-1656, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,0880га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1410137700:00:003:0102.

Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Статтею 132 Земельного кодексу від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) встановлено вимоги щодо угод про перехід права власності на земельні ділянки, в тому числі їх письмової форми, нотаріального посвідчення та змісту. Згідно ст. 126 Земельного кодексу від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

20.04.2006 року на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року №д-1656 ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯБ №744991 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0880га (кадастровий номер 1410137700:00:003:0102), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаним рішенням виконкому Ленінської районної у місті Донецьку ради від 09.04.2008 року №139 дозволено ОСОБА_3 будівництво нового житлового будинку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2013 року №805/13878/13-а, яка набрала законної сили 06.12.2013 року ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні позову до виконавчого комітету Ленінської районної у м. Донецьку ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення від 09.04.2008 року №139 «Про надання дозволу на будівництво нового житлового дому по АДРЕСА_1 ».( ас.7-9 том 5 ).

Окружний адміністративний суд . розглядаючи позов, дослідивши фактичні обставини справи, встановив що станом на 09.04. 2008 року тобто на момент ухвалення оскаржуваного рішення виконкомом Ленінської районної у м. Донецьку раді ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБЖ 744991 на підставі договору купівлі- продажу від 30.11.2005 Кзд- 1656 укладеного з ОСОБА_4 . Згідно даного державного акту ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0880 га у межах згідно з планом,,яка розташована по АДРЕСА_1 Цільове призначення (використання ) земельної ділянки -- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Виданий акт було зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010614600137.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційним визнанням та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно з ч.1 ст.4 Закону України № 1952-1У « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( в редакції від 01.07.2004 року ) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, зо знаходиться на території України, фізичних чи юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав , зокрема право власності на нерухоме майно , речові права на чуже нерухоме майно , право володіння,право користування ( сервітут), право постійного користування земельною ділянкою, право користування нерухомим майном строком більше як один рік.

Унаслідок проведеного аналізу фактичних обставин справи та правових норм , які регулюють спірні правовідносин окружний адміністративний суд прийшов до висновку , що єдиним власником земельної ділянки площею 0,0880 га по вулиці Магістральній, АДРЕСА_1 на час прийняття оскаржуваного рішення виконкомом Ленінської районної у м. Донецьку раді від 09.04.2008 року був ОСОБА_3 ,тому відсутні підстави для визнання протиправним дій виконавчого комітету та рішення від 09.04.2008 року № 139 « Про надання дозволу на будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 та його скасування.

Таким чином ,зазначене рішення окружного адміністративного суду , яке набрало чинності свідчить про те, що станом на час прийняття рішення виконавчим комітетом Ленінської районної ради у м. Донецьку 09.04.2008 року № 139 « Про надання дозволу на будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 та його скасування єдиним власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 був ОСОБА_3

Виходячи з цього , що ОСОБА_3 на час будівництва жилого будинку були дотримані вимоги закону та отримані усі необхідні дозволи та документи , тому не можна вважати , що будівництво жилого будинку є самочинним і що він порушує законні права та інтереси ОСОБА_1

Слід зауважити, що станом на 30.11.2005 року тобто на час укладання договору купівлі- продажу земельної ділянки № АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кадастровий номер земельній ділянці належній ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ДН 013059 від 13.06.1995 року присвоєно не було. Він отримав лише довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за місцем розташування: АДРЕСА_2, виготовлену управлінням держкомзему у місті Донецьку Донецької області 18.02.2009 року. В довідці визначено кадастровий номер земельної ділянки 1410137700:00:003:0354.

В 2011 році відповідно до технічного завдання від 06.07.2011 року ОСОБА_1 була замовлена технічна документація щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2, яка розроблена ТОВ «Земельне управління у м. Донецьку». За даними технічної документації визначено кадастровий номер земельної ділянки АДРЕСА_2 визначено межі земельної ділянки АДРЕСА_2 та лише після цього було встановлено, що земельна ділянка АДРЕСА_1, належна відповідачу ОСОБА_3, накладається на площу земельної ділянки АДРЕСА_2 належної ОСОБА_1

До оформлення технічної документації та присвоєння кадастрового номеру, в тому числі на момент укладання відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржуваного договору купівлі- продажу, предметом якого є земельна ділянка під номером АДРЕСА_1, земельна ділянка позивача ОСОБА_1 в цивільному обороті визначалась за ознакою її місцезнаходження - номер АДРЕСА_2, рівно як і не були визначені межі такої ділянки в натурі.

Вказані обставини свідчать про те, що з боку відповідача ОСОБА_3 не було допущено будь-яких неправомірних дій направлених на заволодіння земельною ділянкою , яка належить ОСОБА_1,а накладення земельних ділянок сталося унаслідок несвоєчасного оформлення усіх документів з боку ОСОБА_1 , про що ОСОБА_3 не знав та і не міг знати .

Згідно з положеннями ст.. 388 ЦК України набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Тобто, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Згідно статті 390 ЦК України набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння. Тобто, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

На підставі матеріалів справи, суд встановив, що відповідач ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 07.12.1998 року з ОСОБА_10 є добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_1, який укладено у відповідності до чинного законодавства. Вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 позивачем не заявлялись.

Відповідач ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року з ОСОБА_4 є добросовісним набувачем земельної ділянки під номером АДРЕСА_1

На момент укладення договору купівлі-продажу від 07.12.1998 року та придбання житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, рівно як і на момент укладення договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року та придбання ОСОБА_3 земельної ділянки АДРЕСА_1, відповідачі не знали та не могли знати про права позивача на земельну ділянку АДРЕСА_2 в тому числі й щодо меж земельної ділянки АДРЕСА_2 в яких вона накладається на земельну ділянку АДРЕСА_1, оскільки за зовнішніми ознаками на момент вчинення правочинів земельна ділянка позивача ідентифікувалась лише за поштовою адресою АДРЕСА_2 не мала кадастрового номеру та меж, встановлених в натурі.

Підстав недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 131, 132 Земельного кодексу України судом не встановлено

Апеляційний суд вважає , що вказані висновки суду є правильними , відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те. що , права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст.215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, у разі якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Обгрунтованим є і висновок суду і в частині інших вимог .Зокрема ,за розглядом вимог позивача щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0465га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_3знести самочинно возведену споруду на цій земельній ділянці, суд правильно виходив з полоджень ст.. 376 ЦК України відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями 1 будівельних норм і правил.

Разом з тим фактів самочинного будівництва з боку відповідача ОСОБА_3 не встановлено .

Згідно з положеннями ч.4 ст. 376 ЦК України , якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У відповідності зі ст. . 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельних ділянок визнаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм закону , які регулюють спірні правовідносин не давав суду підстав вважати , що відповідачем ОСОБА_3 було . здійснено самовільне будівництво житлового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1, яку він придбав як добросовісний набувач, оформив відповідно до державного акту серії ЯБ №744991 право власності на земельну ділянку, де визначено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд тощо. Будівельні роботи розпочато ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Ленінської районної у місті Донецьку ради від 09.04.2008 року №139.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2013 року №805/13878/13-а, яка набрала законної сили 06.12.2013 року, встановлено відсутність підстав для визнання протиправним дій виконавчого комітету Ленінської районної у місті Донецьку ради при прийнятті рішення від 09.04.2008 року №139 «Про надання дозволу на будівництво нового житлового дому по АДРЕСА_1» та відсутність підстав для скасування такого рішення

Враховуючи наведене , суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку про те. що будівництво житлового будинку відповідачем ОСОБА_3 не є самочинним, а земельна ділянка № АДРЕСА_1, належна відповідачеві, не є самовільно зайнятою , а тому відсутні підстави для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Захист права Позивача можливий шляхом подачі віндикаційного позову за умови встановлення підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, .що постанова окружного адміністративного суду не є нововиявленою обставиною та не давала підстави для перегляду судового рішення Як вбачається з рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30.09.2011 року судом було визнано ,що ОСОБА_3 незаконно отримав та незаконно володіє часткою земельної ділянки , яка належить ОСОБА_1 на якій незаконно самочинно збудував жилий будинок, а встановлені рішенням окружного адміністративного суду факти впливають на висновки вказаного рішення.

Не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те. що ОСОБА_1 не приймав участь при розгляді справи в окружному адміністративному суді . Незважаючи на це вказане рішення він не оскаржував в установленому законом порядку .

Безпідставні посилання апелянта на те, що окружний адміністративний суд вийшов за межі своєї компетенції .Факти і обставини, які ним досліджені в судовому засіданні випливають з предмету доказування - яким є протиправність дій та незаконність прийнятого рішення Ленінської районної ради у м. Донецьку від 09.04. 2008 року « Про надання дозволу на будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1

Не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те, що державний акт виданий на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 відповідає вимогам діючого на той час законодавства . У даному випадку , суд першої інстанції перевіряв правомірність набуття права власності на жилий будинок № АДРЕСА_1 та права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 . а також правомірність набуття права власності на земельну ділянку відповідачем ОСОБА_3 , та правомірність будівлі ним житлового будинку на земельній ділянці , оскільки вказані обставини були заявлені позивачем та входять до предмету доказування по справі за позовом ОСОБА_1

Щодо посилання апелянта на те, що судом було встановлено накладення частки земельної ділянки належної ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 , однак вказані факти не були враховані судом , хоча свідчать про порушення прав ОСОБА_1 , то вони також не дають підстав для скасування судового рішення.

З матеріалів справи вбачається , що самочинного будівництва та захвату земельної ділянки відповідач ОСОБА_3 не допускав. З боку відповідача ОСОБА_3 не було допущено будь-яких неправомірних дій направлених на заволодіння земельною ділянкою , яка належить ОСОБА_1. ,а накладення земельних ділянок сталося унаслідок несвоєчасного оформлення усіх документів з боку ОСОБА_1, який кадастровий номер на земельну ділянку отримав лише у 2011 році , про що ОСОБА_3 не знав та і не міг знати . У відповідності до вимог ст. 388 ЦК України ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.

Інші доводи скарги висновків суду не спростовують. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи , надані докази,. яким дана правильна оцінка та правильно вирішено спір .

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається .

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: