Постанова

від 22.01.2014 по справі 918/1429/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 918/1429/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Тимошенко О.М. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: Тарновецький М.Я. (довіреність №1, від 12.09.2013 року)

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Рівнерайбуд" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.11.2013 року у справі № 918/1429/13 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнерайбуд"

про стягнення в сумі 84022 грн. 70 коп.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11 листопада 2013 року у справі №918/1429/13, позов Публічного акціонерного товариства "Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій" (35331, Рівненська область, Рівненський р-н., с.Городок, вул.Промислова б. 1, код ЄДРПОУ 05505696) (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнерайбуд" (35342, Рівненська область, Рівненський район, с.Біла Криниця, вул.Гарна, 1, буд.8, код ЄДРПОУ 35658940) (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості задоволено /а.с.75-81/. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнерайбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій" основний борг у сумі 18538 (вісімнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривні 00 коп., пені в розмірі 2475 (дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) гривень 38 коп., штраф у розмірі 3353 (три тисячі триста п'ятдесят три) гривні 80 коп., проценти за користування чужими коштами в розмірі 1 865 (одна тисяча вісімсот шістдесят п'ять) грн. 27 коп., 779 (сімсот сімдесят дев'ять) грн. 47 коп. три проценти річних, а також 1 720 (одну тисячу сімсот п'ятдесят) гривень 50 копійок витрат по оплаті судового збору. Вказане рішення обґрунтовано тим, що 17 вересня 2013 року відповідач частково, в розмірі 15000 грн. розрахувався з позивачем по договору купівлі-продажу №7212 від 03.12.2012 року, внаслідок чого борг ТОВ «Рівнерайбуд» становить 18538 грн.. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем боргу в розмірі 18538 грн..

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ТОВ «Рівнерайбуд» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /а.с.87-88/. Відповідач вважає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення суду. Зокрема, апелянт зазначає, що умовами Договору купівлі-продажу №2712 від 03.12.2012 року, а саме пунктом 7.3. передбачено подвійну відповідальність ТОВ «Рівнерайбуд» за порушення своїх зобов'язань, що є порушенням частини 1 статті 61 Конституції України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2013 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 20 грудня 2013 року /а.с. 86/.

Від Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін /а.с. 104-105/.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Саврія В.А., Дужича С.П., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Огороднік К.М. /а.с.106/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року, в зв'язку із внесенням змін до складу колегії суддів та неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 22 січня 2014 року /а.с.108/.

Представник відповідача в судове засідання 22.01.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином /а.с.109/.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача повністю підтримав вимоги і доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позива, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 грудня 2012 року між ПАТ "Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій" (далі - Постачальник) та ТОВ "Рівнерайбуд" (далі - Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу №7212 /а.с. 12/.

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується виготовити і відпустити готову продукцію (збірний залізобетон), а Покупець прийняти та оплатити в установленому даним Договором порядку продукцію (збірний залізобетон) за ціною та переліком наведеними у рахунках, накладних, специфікацій, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.2. Договору продукція приймається по кількості та якості згідно інструкції П-6 та П-7 в момент прийому-передачі Продукції, що підтверджується підписами уповноважених осіб від кожної Сторони.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна на продукцію, є договірною з врахуванням ПДВ, згідно виставлених рахунків, накладних.

Відповідно до п. 3.2. Договору загальна вартість Договору визначена на підставі рахунків, накладних, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору датою прийому продукції є дата, що вказана в видатковій накладній про прийняття товару, підписана уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п. 6.1. розрахунок по даному Договору здійснюється в національній валюті України (гривні) по перерахунку в грошовій формі.

Відповідно до п. 6.2. Договору розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем шляхом оплати ціни Продукції у грошовій формі банківським переказом на поточний рахунок Постачальника до 31.12.2012 року.

Відповідно до п.6.3. Договору датою оплати вартості продукції вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

На виконання взятих на себе за Договором зобов'язань на підставі видаткових накладних №РН-0001752 від 05.12.2012 р., №РН-0001769, №РН-0001770 від 07.12.2012 р., №РН-0001774, №РН-0001775 від 08.12.2012 р., №РН-0001797, №РН-0001798, №РН-0001799 від 14.12.2012 р., №РН-0001803, №РН-0001804 від 20.12.2012 р., №РН-0001809, №РН-0001810, №РН-0001811, №РН-0001812 від 21.12.2012 р., №РН-0001813, №РН-0001814, №РН-0001816, № РН-0001817 від 26.12.2012 р., позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 120310 грн. 80 коп. /а.с.14-17, 19-21, 23-24/.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даного договору.

Між сторонами проведено звірку взаємних розрахунків за період з 21.12.2012 року по 23.01.2013 року, згідно якої борг відповідача перед позивачем становить 33538 грн. 00 коп., що стверджується наявним у матеріалах справи актом /а.с.26/.

17 вересня 2013 року відповідачем частково оплачено заборгованість в розмірі 15000 грн. 00 коп., в наслідок чого борг ТОВ Рівнерайбуд" становить 18538 грн. 00 коп. /а.с. 57/. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем боргу в розмірі 18538 грн. 00 коп.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 1, 7 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.7.3 Договору за прострочення строків оплати Продукції, встановлених в Договорі та додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період Покупець сплачує Постачальникові штраф у розмірі 10% від суми неоплаченої Продукції в зазначені в Договорі та додатках до нього строки.

Відповідно до п.7.4 Договору крім сплати пені та штрафу Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує іншій Стороні заподіяні в результаті цього збитки, а за порушення грошового зобов'язання також сплачує проценти за неправомірне користування коштами. У випадку заподіяння Постачальникові збитків, пов'язаних з несвоєчасним наданням, а також надання недостовірних реквізитів, несвоєчасним одержання Продукції на станції або пункті призначення, Покупець зобов'язаний відшкодувати Постачальникові збитки, заподіяні такими діями, а також задовольнити претензії, пред'явлені до останнього залізницею або іншими перевізниками Товару.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року у розмірі 2475 грн. 38 коп., що була розрахована позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, штрафу в розмірі 3353 грн. 80 коп., 1865 грн. 27 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами коштами за період з 01.01.2013 року по 29.10.2013 року та 779 грн. 47 коп. трьох відсотків річних за період з 01.01.2013 року по 29.10.2013 року.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом наведених норм встановлені проценти є платою, яку згідно умов договору отримує покупець від продавця як за правомірне, так і за неправомірне користування останнім утриманими грошовими коштами.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.7.4 Договору крім сплати пені та штрафу Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує іншій Стороні заподіяні в результаті цього збитки, а за порушення грошового зобов'язання також сплачує проценти за неправомірне користування коштами.

Слід зазначити, що пеню, як один із видів неустойки, яка стягується за кожен день прострочки, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені п.7.4 Договору проценти не є штрафом та пенею, тобто не є неустойкою, а є саме процентами за користування грошовими коштами та стягуються незалежно від наявності вини ТОВ "Рівнерайбуд".

Отже, оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, то передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування чужими грошовими коштами.

Для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст.1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже, статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у Постанові від 09 квітня 2013 року у справі № 5011-70/10168-2012, у Постанові від 26 квітня 2011 року у справі № 13/278-10.

Врахувавши наведені правові норми та перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення пені в розмірі 2475 грн. 38 коп., 1865 грн. 27 коп. процентів за користування чужими коштами, 779 грн. 47 коп. трьох відсотків річних та штрафу в розмірі 3353 грн. 80 коп., суди обох інстанцій дійшли висновку про їх обґрунтованість.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що умовами Договору купівлі-продажу №2712 від 03.12.2012 року, а саме пунктом 7.3. передбачено подвійну відповідальність ТОВ «Рівнерайбуд» за порушення своїх зобов'язань, що є порушенням частини 1 статті 61 Конституції України.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком апелянта з огляду на наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України.

Відповідно до частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штра та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьої статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

У відповідності до статті 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 11.11.13 р. у справі №918/1429/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнерайбуд" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/1429/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.