Постанова

від 25.03.2014 по справі 826/2159/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/67

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2014 року 15:26 № 826/2159/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоперспектива" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 № 0004142208 та № 0004152208, за участі представників сторін:

представник позивача Горєв О.М.;

представник позивача Чернявський О.М.;

представник відповідача Ісаєв С.П.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоперспектива" (далі - позивач, ТОВ "Автоперспектива") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 № 0004142208 та № 0004152208 (далі - ППР № 0004142208, ППР № 0004152208).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2159/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/2159/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 30.08.2013 по 05.09.2013 на підставі наказу від 29.08.2013 № 708 ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Лойєр" (код ЄДРПОУ 37002621), ТОВ "Сібер" (код ЄДРПОУ 30264292) за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 10.09.2013 № 183/1-22-08-32957342 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004142208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 72 702,00 грн. (за основним платежем - 62 527,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 175,75 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств було заниження позивачем податку на прибуток на суму 62 527,00 грн., в т.ч. у 4 кварталі 2010 року на суму 40 699,00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 20 371,00 грн., у 3 кварталі 2011 року на суму 1 457,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 1 п. 123.1 ст. 123, п. 6 підр. 10 розд. ХХ ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004152208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 64 425,00 грн. (за основним платежем - 51 540,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 885,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було завищення позивачем податкового кредиту на суму 51 540,00 грн., в т.ч. у жовтні 2010 року на суму 8 851,00 грн., у листопаді 2010 року на суму 12 329,00 грн., у грудні 2010 року на суму 11 379,00 грн., у червні 2011 року на суму 17 714,00 грн., у липні 2011 року на суму 1 267,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

ТОВ "Автоперспектива" зареєстровано 01.06.2004 за № 10681200000007722 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 32957342). Місцезнаходження позивача: 03191, м. Київ, вул. Ломоносова, 58-а, кв. 88.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 10.06.2004 за № 11464. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Лойєр" і ТОВ "Сібер" за весь період взаємовідносин.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі відповідних рахунків позивач орендував у ТОВ "Лойєр" та ТОВ "Сібер" відповідні навантажувачі.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано в оренду відповідні навантажувачі від ТОВ "Лойєр" та ТОВ "Сібер", було надано суду копії рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, звітів про дебетові та кредитні операції по рахунку (Т. 1, арк. 40 - 91; Т. 2, арк. 11 - 72).

У вищевказаних первинних документах від імені директора ТОВ "Лойєр" та ТОВ "Сібер" міститься підпис ОСОБА_4

При цьому, перевіркою позивача було встановлено, що гр. ОСОБА_4, створивши ТОВ "Лойєр" та ТОВ "Сібер", законної господарської діяльності не здійснював та протягом жовтня 2010 року - липня 2011 року використовував вказані товариства для проведення фіктивних безтоварних операцій.

Однак, позивачем було включено до складу витрат витрати за вищевказаними первинними документами у 4 кварталі 2010 року, у 2 - 3 кварталах 2011 року, а також було включено суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним до складу податкового кредиту у жовтні - грудні 2010 року, червні - липні 2011 року та відображено їх у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці.

Позиція відповідача ґрунтується на вироку Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2012 у справі № 1-302/12 (Т. 1, арк. 223 - 240), яким гр. ОСОБА_4 - засновника та директора ТОВ "Лойєр" і ТОВ "Сібер", визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Будучи допитаним, підсудний ОСОБА_4 свою вину у вчинених злочинах визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому і пояснив, що приблизно в середині 2008 року він на пропозицію свого знайомого ОСОБА_5, у зв'язку із нестабільним матеріальним положенням, погодився зареєструвати на своє ім'я вищевказані підприємства, а в подальшому повинен був лише підписувати необхідні бухгалтерські та звітні документи, не здійснюючи жодної фінансово-господарської діяльності, розуміючи при цьому, що вказані підприємства будуть використовуватись для прикриття незаконної діяльності по мінімізації податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість контрагентів вказаних підприємств внаслідок надання їм послуг із незаконного переведення безготівкових грошових коштів в готівку.

З наведеного вбачається, що гр. ОСОБА_4 не приймав реальної участі у фінансово-господарській діяльності ТОВ "Лойєр" і ТОВ "Сібер".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт оренди позивачем відповідних навантажувачів. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, оформлені лише на підставі формально складених первинних документів.

Таких висновків суд дійшов з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, позивачем не доведено.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В наданих суду копіях первинних документів стосовно оренди позивачем у ТОВ "Лойєр" і ТОВ "Сібер" відповідних навантажувачів наявний підпис особи, яка не приймала реальної участі у фінансово-господарській діяльності даних підприємств, підтвердженням чого є вищевикладені обставини.

Відтак, враховуючи, що контрагенти позивача зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням особи, яка вироком суду визнана винною у фіктивному підприємництві, тобто створенні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, суд звертає увагу, що виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому включення до складу витрат витрати за вищевказаними первинними документами та віднесення відображених у вищевказаних податкових накладних сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, наявність податкових накладних без проведення реальної операції не може спричиняти будь-які пов'язані з цим податкові наслідки, в тому числі щодо включення до складу витрат відповідних сум та щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість. Вказана позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України , зокрема в Постанові Верховного Суду України від 17.02.2009 у справі № 21-1828во08 , в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 № 21-421а11 р., постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.), ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

Враховуючи, що оренда відповідних навантажувачів позивачем у ТОВ "Лойєр" і ТОВ "Сібер" не відбувалася, суд дійшов висновку, що позивач не мав підстав для віднесення суми 62 527,00 грн. до валових витрат за 4 квартал 2010 року, за 2 квартал 2011 року та за 3 квартал 2011 року, та протиправно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 51 540,00 грн. за жовтень - грудень 2010 року та за червень - липень 2011 року за цими господарськими операціями.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими, а оскаржувані ППР № 0004142208 та ППР № 0004152208 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Автоперспектива" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Автоперспектива" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автоперспектива" решту суми судового збору у розмірі 2 285,60 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят п'ять грн. 60 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова