КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2159/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
05 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автоперспектива» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автоперспектива» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 № 0004142208 та № 0004152208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Лойєр» (код ЄДРПОУ 37002621), ТОВ «Сібер» (код ЄДРПОУ 30264292) за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 10.09.2013 № 183/1-22-08-32957342 (далі - Акт перевірки).
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 10.09.2013 № 183/1-22-08-32957342, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 62 527 грн., в т.ч. у 4 кварталі 2010 року на суму 40 699,00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 20 371,00 грн., у 3 кварталі 2011 року на суму 1 457,00 грн., та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 51 540 грн, в т.ч. у жовтні 2010 року на суму 8 851,00 грн., у листопаді 2010 року на суму 12 329,00 грн., у грудні 2010 року на суму 11 379,00 грн., у червні 2011 року на суму 17 714,00 грн., у липні 2011 року на суму 1 267,00 грн.
На підставі акта перевірки від 10.09.2013 № 183/1-22-08-32957342 податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 № 0004142208 та № 0004152208.
Податковим повідомленням-рішенням від 24.09.2013 року № 0004142208 позивачу згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 72 702,00 грн. (за основним платежем - 62 527,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 175,75 грн.).
Податковим повідомленням-рішенням від 24.09.2013 року № 0004152208 позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 64 425,00 грн. (за основним платежем - 51 540,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 885,00 грн.).
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень- рішень до податкових органів скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 року № 0004152208 № 0004142208 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Лоєр», ТОВ «Сібер» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, не підтверджуються первинними документами, що супроводжують господарські операції такого роду, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ «Лоєр» і ТОВ «Сібер» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а первинні документи, підписані сторонами на їх виконання, не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій.
Крім того, відповідач посилався на ту обставину, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2012 у справі № 1-302/12 (Т. 1, арк. 223 - 240), яким гр. ОСОБА_2 - засновника та директора ТОВ «Лойєр» і ТОВ «Сібер», визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2, будучи засновником та директором ТОВ «Лоєр», ТОВ «Сібер», маючи на меті ухилення від сплати податків, законної господарської діяльності не здійснював та протягом жовтня 2010 року - липня 2011 року, використовував вказані товариства для проведення безтоварних операцій.
Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що в періоді, за який проведено перевірку, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Лойєр» і ТОВ «Сібер».
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі відповідних рахунків позивач орендував у ТОВ «Лойєр» та ТОВ «Сібер» спецтехніку (навантажувачі).
На підтвердження отримання в оренду навантажувачів від ТОВ «Лойєр» та ТОВ «Сібер», було надано суду копії рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, звітів про дебетові та кредитні операції по рахунку (Т. 1, арк. 40 - 91; Т. 2, арк. 11 - 72).
Позивачем було включено до складу валових витрат витрати за вищевказаними первинними документами у 4 кварталі 2010 року, у 2 - 3 кварталах 2011 року, а також було включено суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним до складу податкового кредиту у жовтні - грудні 2010 року, червні - липні 2011 року та відображено їх у Додатках № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду доказів укладання договорів оренди, використання орендованої техніки у власній господарській діяльності, доказів оплати.
Тобто, по суті не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.
Позивачем та його контрагентом не надано інших доказів, які прямо чи опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.
У той же час, обізнаність позивача відносно наявності у контрагентів відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється характером та специфікою угод (обумовлених операцій) та звичайною діловою практикою.
Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентом позивача), з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Лойєр» і ТОВ «Сібер» не мали реального характеру, оскільки в сукупності не підтверджуються необхідними документами.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лойєр» і ТОВ «Сібер» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.
Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).
Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).
Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, з актів приймання-передачі робіт, наданих позивачем на підтвердження виконання спірних господарських операцій неможливо встановити зміст та обсяг наданих послуг (господарської операції).
Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на формування власних податкових зобов'язань за наслідками таких господарських операцій.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Лойєр» і ТОВ «Сібер» не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.
При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до відповідачів відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автоперспектива» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська
.
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.06.2014 |
Оприлюднено | 11.06.2014 |
Номер документу | 39136452 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Парінов А.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні