Рішення

від 25.03.2014 по справі 910/2867/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2867/13 25.03.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт»

про стягнення 2 802 790,00 грн., -

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт»

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього,

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Тертичний О.М. (представник за довіреністю №050/05-8 від 08.01.2014р.);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з'явились;

від прокуратури: Левицька Н.В. (службове посвідчення №002805 від 05.09.2012р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва (надалі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» 2» суми заборгованості в розмірі 2 802 790,00 грн., з яких сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2 370 560,00 грн. та сума пені в розмірі 432 230,00 грн.

Крім того в п. 2 резолютивної частини позовної заяви прокурор у справі просить відновити строк позовної давності щодо стягнення з відповідача пені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконуються обов'язки за договором щодо сплати пайових внесків.

Відповідач письмового відзиву на позовні вимоги не надав, проти позовних вимог в судових засідань заперечував.

Ухвалою судді Господарського суду міста Києва Коткова О.В. від 15.02.2013р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, справі присвоєно №910/2867/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2013р.

Під час перебування справи №910/2867/13 в провадженні суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» (надалі також - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) було подано зустрічну позовну заяву до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі також - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсними Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.12.2006р. №1138 та Додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до вказаного Договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26 грудня 2006р. №1138, укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт», та додаткова угода №1 від 11 грудня 2009р. до вказаного правочину не відповідають діючому законодавству України, у зв'язку із чим підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Відповідач за зустрічним позовом надав письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до змісту якого, проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та невиконання позивачем за зустрічним позовом свої обов'язків за Договором.

Справа розглядається судом вдруге.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2013р. зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/2867/13.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. (суддя Котков О.В.) в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічні позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсними Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.12.2006р. №1138 та Додаткову угоду №1 від 11.12.2009р. до вказаного Договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі №910/2867/13 залишено без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. було видано наказ від 21.10.2013р.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2013р. рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. були скасовані, а справа №910/2867/13 була передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням керівника апарату Кривенко О.М. №04-1/1190 від 26.11.2013р. матеріали справи №910/2867/13 було призначено на повторний автоматичний розподіл.

Проведеним 26.11.2013р. повторним автоматичним розподілом матеріали справи №910/2867/13 були передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. справа була прийнята до провадження суддею Морозовим С.М., розгляд призначено на 17.12.2013р.

В судовому засіданні 17.12.2013р. в справі було оголошено перерву до 21.01.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р. продовжено строк вирішення спору до 11.02.2014р. включно та у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача за первісним позовом, розгляд справи відкладено до 28.01.2014р.

В судовому засіданні 28.01.2014р. в справі було оголошено перерву до 07.02.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 07.02.2014р. справу №910/2867/13 передано для розгляду судді Курдельчук І.Д.

Ухвалою судді Господарського суду міста Києва Курдельчук І.Д. від 07.02.2014р. справу №910/2867/13 було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 18.02.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. справу №910/2867/13 передано для розгляду судді Морозову С.М.

Ухвалою судді Господарського суду міста Києва Морозова С.М. від 10.02.2014р. справу №910/2867/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 18.02.2014р.

В судовому засіданні 18.02.2014р. в справі було оголошено перерву до 25.02.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у зв'язку з витребуванням додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено до 18.03.2014р.

В судовому засіданні 18.03.2014р. в справі було оголошено перерву до 25.03.2014р.

В судове засідання 25.03.2014р. представники відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 березня 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з даним позовом.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом у відповідності до п. 2.1. Рішення Київської міської ради №198/7535 від 15.03.2012р. «Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» був перейменований з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (назва позивача за первісним позовом станом на час укладення Договору) на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (назва позивача за первісним позовом станом на час розгляду справи у суді).

Відповідно до Положення про Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Рішенням від 15.07.2004р. №360/1770, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розробляє механізм широкого залучення в економіку та розвиток соціальної інфраструктури міста вітчизняних та іноземних інвестицій, коштів суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності (п. 5.25.), здійснює заходи щодо залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку м. Києва (проведення конкурсів, підготовка та укладення інвестиційних угод, договорів, меморандумів з питань вітчизняного та зовнішньоекономічного співробітництва) (п. 5.36.).

Аналогічні приписи містяться і в Положенні про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1717 від 30.09.2013р., відповідно до якого основними завданнями Департаменту, зокрема, є здійснення повноважень щодо залучення вітчизняних і іноземних інвестицій та організації роботи з їх використання для фінансування розвитку пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку міста. (п. 4.10 Положення).

Згідно п. 5.2. Положення Департамент забезпечує в межах своїх повноважень захист економічних прав і законних інтересів суб'єктів господарювання України, суб'єктів інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, надає їм консультаційну та методичну допомогу, координує та аналізує зовнішньоекономічну політику.

Згідно п. 1. Положення Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується голові Київської міської державної адміністрації, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функції державної виконавчої влади Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.

26.12.2006р. між позивачем за первісним позовом (Головне управління економіки та інвестицій - за Договором) та відповідачем за первісним позовом (Забудовник - за Договором) було укладено договір №1138 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. Договору його предметом є сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (пайовий внесок - за Договором), у зв'язку із будівництвом спортивного авто комплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва.

Згідно п. 1.2. Договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунком становить 2 424,78 тис. грн.

Відповідно до п. 2.1. Договору забудовник зобов'язувався перерахувати пайовий внесок у сумі 2 424,78 тис. грн. згідно наступного графіку:

- по 45,0 тис. грн. (без ПДВ) щомісячно в термін з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, але не пізніше 28 числа;

- у сумі 1 344,78 тис. грн. (без ПДВ) в термін з січня 2009 року по грудень 2009 року включно, рівними частинами, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Додатковою угодою №1 до договору пайової участі від 26.12.2006р. №1138 від 11.12.2009р. (надалі - Додаткова угода) сторони дійшли згоди щодо перерахування залишку пайового внеску за Договором, зокрема, вказаною угодою встановлено, що забудовником перераховано пайові кошти в сумі 1 156,42 тис. грн. (п.1 Додаткової угоди), несплачена частка (залишок) пайового внеску становить 1 268,36 тис. грн. (п.2 Додаткової угоди). Вказаний розмір заборгованості по сплаті пайової участі за Договором підтверджується також наявним в матеріалах справи розрахунком, підписаним та скріпленим печатками сторін. Забудовник зобов'язувався перерахувати залишок пайового внеску у сумі 1 268,36 тис. грн. (без ПДВ) в строк до 30.12.2011р. включно на бюджетний рахунок цільового фонду міського бюджету (п.3 Додаткової угоди).

Відповідач за первісним позовом залишок пайового внеску у строки, передбачені Договором, не сплатив, подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсними Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26 грудня 2006р. № 1138, укладеного між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» та Додаткової угоди № 1 від 11 грудня 2009р. до Договору.

Зустрічні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладання договору в законодавстві був чітко закріплений порядок визначення граничного розміру пайового внеску і його розмір не повинен був перевищувати 25% від вартості будівництва об'єкта, а при укладенні договору, в порушення ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, не було дотримано вимоги законодавства, а саме, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій», постанови Кабінету міністрів України №1930 від 30.12.2000р. «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів», рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. щодо визначення розміру пайових внесків в межах, що не перевищують їх граничний розмір, оскільки у розрахунку до договору відсутнє посилання на загальну кошторисну вартість будівництва, що також свідчить про неможливість встановлення граничного розміру пайового внеску на момент укладення договору, а також посилався на те, що відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 27 1 Закону України «Про планування і забудову територій» та п. 2 ч. 4 ст. 40 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, а відтак, вказані правочини не відповідають нормам законодавства України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги за зустрічною позовною заявою є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно пункту 5 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції станом на дату укладення Договору) у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

Рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору), затверджені нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів (надалі також - Нормативи).

Згідно розділу 1 Нормативів, пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету міста Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.

Пайовий одноразовий внесок включає в себе наступні складові: відшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене відтворення його ресурсів; плати інвестора за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції) на території столиці.

Пайовий внесок сплачується забудовником на підставі відповідного договору (п. 4.6 Рішення).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Довідкою про надходження коштів за період з 01.01.2006р. по 25.02.2013р. (копія в справі) підтверджується внесення відповідачем за первісним позовом суми пайових внесків в розмірі 1 156 420,00 грн.

Доказів сплати суми залишку пайових внесків відповідачем за первісним позовом до матеріалів справи не надано.

Таким чином, заборгованість відповідача за первісним позовом по сплаті пайових внесків становить 1 268 360,00 грн. (2 424 780,00 грн. (загальна сума пайових внесків) - 1 156 420,00 грн. (сума сплачених пайових внесків)).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом суми пайових внесків в розмірі 1 268 360,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Прокурором заявлено також до стягнення суму інфляційних збитків в розмірі 1 102 200,00 грн. (2 370 560,00 грн. (сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції) - 1 268 360,00 грн. (залишок пайових внесків)).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 6.2. Додаткової угоди розмір несплаченої частки сплачується забудовником у сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати розрахунку.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені прокурором в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних збитків, судом його необґрунтованим та таким, що не містить в собі правового підґрунтя в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», оскільки прокурором не обґрунтовано вказано в розрахунку індекси інфляції 1,458 - при оформленні Договору, 2,730 станом на 01.12.2011р., 2,725 станом на 01.12.2012р., попри встановлені офіційні індекси інфляції Державного комітету статистики України та зважаючи на те, що за заявлений період, а саме з 31.12.2011р. (день прострочення платежу відповідно до п.3 Додаткової угоди) по 01.12.2012р. (гранична дата, вказана в розрахунку) індекс інфляції мав мінусове значення, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційних збитків задоволенню не підлягають.

Прокурором також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 432 230,00 грн.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору та п. 6.1. Додаткової угоди забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми за кожну добу прострочення строку оплати.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ст. 256 позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор в п. 2 резолютивної частини позовної заяви просив суд відновити строк позовної давності щодо стягнення з відповідача пені, посилаючись при цьому на те, що прокуратура не була стороною Договору та довідалась про факт існування заборгованості відповідача перед позивачем лише у січні 2013р., а тому з урахуванням ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України строк позовної давності, на думку прокурора у справі, щодо стягнення пені з відповідача підлягає поновленню.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності, до стягнення з відповідача за первісним позовом підлягає сума пені за розрахунком суду в розмірі 230 841,52 грн. (1 268 360,00 грн. (сума залишку пайових внесків) * 0,1% (розмір пені за Договором) * 182 (кількість днів прострочення платежу, зазначена позивачем за первісним позовом з урахуванням ст. 232 Господарського кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача суми пайових внесків в розмірі 1 268 360,00 грн. та пені в розмірі 230 841,52 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем за зустрічним позовом заявлено вимоги про визнання недійсними Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 від 26.12.2006р. та Додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до вказаного Договору.

Відповідно до ст. ст. 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 27 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на 21.10.2010р.) пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Окрім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» №1930 від 30.12.2000р. граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.

Аналогічне положення також міститься в п. 1 Додатку «Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» до рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору).

Частину 4 ст. 27 1 Закону України «Про планування і забудову територій» щодо того, що до пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються замовники у разі здійснення будівництва будівель закладів освіти та культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення доповнено новим абзацом згідно із Законом №2625-VI від 21.10.2010р. та який набрав чинності з 14.01.2011р., тобто після укладення спірних правочинів.

В п. 2 ч. 4 ст. 40 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011р., вказано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.

Пунктом 7 Прикінцевих положень закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. ст. 6, 627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

З урахуванням викладеного, посилання позивача за зустрічним позовом на норми ч. 4 ст. 27 1 Закону України «Про планування і забудову територій», яку доповнено новим абзацом згідно із Законом №2625-VI від 21.10.2010р. та який набрав чинності з 14.01.2011р., тобто після укладення спірних правочинів та норми закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011р., є безпідставними та необґрунтованими, і їх невідповідність вказаним нормативно-правовим актам не тягне за собою наслідків визнання їх недійсними.

Позивачем за зустрічним позовом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження вартості об'єкта будівництва, забудовником якого він є, як і не надано доказів того, що сума пайових внесків перевищує 25% вартості об'єкта будівництва, не надано також доказів на підтвердження класифікації будівлі в системі статистичних спостережень на рівні її підкласу відповідно до наказу Держстандарту України №507 від 17.08.2000р., декларації про готовність об'єкта до експлуатації або інших доказів, в тому числі на вимогу ухвали суду від 26.11.2013р., які б свідчили про віднесення вказаного об'єкта будівництва до будівель, до пайової участі в яких не залучаються замовники, а з наданого ним до матеріалів справи звіту про реалізацію дозволу на виконання будівельних робіт за ІV квартал 2012р. вбачається, що процент будівельної готовності об'єкта будівництва складає 49%, що в свою чергу унеможливлює введення його в експлуатацію, інших даних на підтвердження віднесення вказаного об'єкта будівництва, до передбачених ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівель він не містить.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності та відмову в задоволенні зустрічного позову. Клопотання мотивоване тим, що згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору, розмір пайового внеску становить 2 424 780,00 грн., який сплачується до міського бюджету наступним чином: - по 45 000,00 грн. щомісячно, але не пізніше 28 числа, у термін з січня 2007р. по грудень 2008р. включно; - 1 344 780,00 грн. рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа, у термін з січня 2009р. по грудень 2009р. включно. Тобто строк виконання зобов'язання за Договором та Додатковою угодою до нього закінчився в грудні 2009р. Таким чином, на думку відповідача за зустрічним позовом, строк позовної давності про визнання недійсним договору закінчився в грудні 2012р.

Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 252 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

Як вже встановлено судом, Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 укладено сторонами 26.12.2006р., а Додаткова угода №1 до нього - 11.12.2009р.

Відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI).

Таким чином, строк на звернення позивача за зустрічним позовом про визнання Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 скінчився 26.12.2009р., а про визнання Додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до Договору №1138 - 11.12.2012р., тоді як позивач за зустрічним позовом звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаних правочинів недійсними 20.03.2013р. (згідно відмітки відділу діловодства Господарського суду міста Києва на першій сторінці зустрічної позовної заяви).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК). Господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

З урахуванням викладеного, судом встановлено що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду після спливу строку позовної давності, а тому зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги за первісним позовом в справі №910/2867/13 підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає сума пайових внесків в розмірі 1 268 360,00 грн. та сума пені в розмірі 230 841,52 грн., а зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам за первісним позовом, у розмірі 29 984,03 грн., покладається на відповідача за первісним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» (код ЄДРПОУ 31610931, адреса: вул. Горлівська, 200, м. Київ, 02121) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 04633423, адреса: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) суму пайових внесків в розмірі 1 268 360,00 грн. (один мільйон двісті шістдесят вісім тисяч триста шістдесят гривень 00 копійок) та суму пені в розмірі 230 841,52 грн. (двісті тридцять тисяч вісімсот сорок одна гривня 52 копійки).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в розмірі 29 984,03 грн. (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 03 копійки).

4. В іншій частині первісного позову відмовити.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2014р.

Суддя С.М. Морозов