Рішення

від 02.04.2014 по справі 910/2141/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2141/14 02.04.14

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватехпостач»

про стягнення 362 634,08 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Музичка М.В.- представник за довіреністю від 26.11.13

від відповідача: не з'явилися

В судовому засіданні 02.04.2014, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватехпостач» стягнення 362 634,08 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовую тим, що 31.08.2011 між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 00003536, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в платне володіння та користування автомобіль VW Passat CC 2.0 TFSI, 2011 року випуску. Однак, в порушення умов договору, відповідачем неналежно виконувались зобов'язання в частині сплати лізингових платежів, в результаті чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 362 634,08 грн., з яких: 36 910,53 грн. - заборгованість по лізингових платежах; 321 174,29 грн. - збитки; 2 185,34 грн. - штраф; 1 239,96 грн. - пеня; 317,98 грн. - 3% річних та 805,98 грн. - процент за користування чужими грошима.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 порушено провадження у справі № 910/2141/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 19.03.2014.

У судове засідання, призначене на 19.03.2014, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, що були долучені до матеріалів справи. Представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору.

Ухвалою суду від 19.03.14 розгляд справи відкладено на 02.04.2014.

28 березня 2014 року через загальний відділ діловодства позивач подав письмові пояснення по справі, що були залучені до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 02.04.2014, з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом, який було повернуто підприємством зв'язку із посиланням не розшукано.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 та 19.03.2014 було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві - 01023 м. Київ, вул.. Миколи Амосова, буд. 12 та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

31 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (надалі - лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтаватехпостач» (надалі - лізингоодержувач, відповідач) було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00003536 (надалі - договір).

За умовами договору об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Passat CC 2.0 TFSI 2011 року випуску. Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 50 767,00 доларів США; кількість лізингових платежів 60. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалентів доларів США, та здійснюються відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору, позивач придбаває об'єкт лізингу та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного законодавства України. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу.

Для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування). Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або пов'язані з контрактом. Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна. У разі, якщо Порше Лізинг України понесло такі витрати, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги лізингоодержувача (п. 6.1 договору).

Згідно з п. 6.3. договору сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро / доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку, або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтом банку (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) з купівлі та продажу Євро / доларів США до української гривні ), яка буде обрана за рішенням позивача станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, та інші платежі а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено позивача, збільшиться більше, ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується лізингоодержувачем. Лізингові платежі будуть розраховуватись для цілих місяців.

Відповідно до п.п 6.4., 6.5. договору план відшкодування розраховується на основі процентної ставки, вказаної в договору (змінної або фіксованої). Щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

Відповідно до умов договору сторонами було погоджено графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

За умовами п. 5.4 договору, лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкту лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та лізингодавцем акта прийому-передачі.

Відповідно до п.п. 12.1, 12.2 договору, строк лізингу визначається у Договорі та в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкту лізингу.

Як свідчать матеріали справи, сторонами було підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі до договору лізингу № 00003536 від 31.08.11, за яким позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених договором.

За доводами позивача, відповідачем не виконуються належним чином зобов'язання щодо вчасності оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 36 910,53 грн за період з серпня 2013 р. по листопад 2013 р. Крім цього, позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді збитків в розмірі 321 174,29 грн.; штрафу в розмірі 2 185,34 грн. пені в розмірі 1 239,96 грн. 3% річних в розмірі 317,98 грн. та проценти за користування чужими грошима у розмірі 805,98 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 00003536 від 31.08.11 є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України , ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг» .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173 , 174 , 175 Господарського кодексу України , ст. ст. 11 , 202 , 509 Цивільного кодексу України , і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України ).

Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме, рахунків, що виставлялись позивачем відповідачу, графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (План відшкодування) судом встановлено, що у відповідача наявне грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з серпня 2013 року по листопад 2013 року в розмірі 36 910,53 грн. на підставі Договору.

Отже, враховуючи вимоги наведених вище правових норм, а також ту обставину, що відповідачем не спростовано доводи позивача, доказів сплати лізингових платежів суду не надано, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу нормативно та документально доведена, а тому підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36 910,53 грн. заборгованості по оплаті лізингових платежів.

У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 8.2.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 239,96 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по перерахуванню коштів виконував з простроченням встановленого Договором строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із положеннями ст.ст. 546 , 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України , якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як свідчать матеріали справи, у п. 8.2.1 договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно не виплаченої суми затримки до моменту повної виплати платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р . з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, здійсненого позивачем, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 1 239,96 грн, що заявлена позивачем.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 317,98 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

Перевіривши розрахунок 3% річних, що наведений у позовній заяві, суд погоджується, а, відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних у розмірі 317,98 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 2 185,34 грн. штрафу, суд відзначає наступне.

Як вбачається з положень п. 8.2.2 Договору, у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

При цьому, відповідно до п. 8.3.1 Договору, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню за п. 12.6.1. сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Матеріали справи містять вказані письмові платіжні вимоги із нагадуванням.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України ).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України , штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України , сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України . У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацом другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Судом встановлено, що розрахунок штрафу здійснений вірно, а тому вимога про стягнення з відповідача 2 185,34 грн. штрафу, підлягає задоволенню.

Позивачем також пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 805,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Вказані вимоги обґрунтовано приписами ст. 536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України .

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України .

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1214 ЦК України , у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу ).

При цьому, положення ч. 2 ст. 1214 ЦК України застосовуються за умови, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти. Таким чином, необхідними для встановлення є такі обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою грошей або їх збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Проте, між сторонами існували правовідносини, що виникли з укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, а отже неналежне виконання відповідачем умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для застосування приписів ст. 1214 ЦК України як для безпідставного збагачення.

Крім того, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 (позика), 1054 (кредит) 1061 (проценти на банківський вклад) ЦК України ). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Оскільки, як встановлено судом, між сторонами існували правовідносини на підставі Договору фінансового лізингу та відсутність факту користування чужими грошовими коштами (як об'єктом безпідставного збагачення), вимоги про стягнення з відповідача 805,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Крім іншого, позивачем пред'явлено також вимога про стягнення з відповідача 321 174,29 грн. - збитків, що складаються із суми матеріальних витрат (прямі збитки у розмірі 12 715,57 грн) та упущеної вигоди (залишок несплачених лізингових платежів у розмірі 308 458,72 грн).

Згідно з положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

У відповідності до приписів цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивач не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

У даній справі фактично, позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти у розмірі 308 458,72 грн за користування об'єктом лізингу за Договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України та свідчить про обрання невірного способу захисту.

Стосовно вимог позивача про стягнення реальних збитків у розмірі 12 715,57 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначає, що ним були понесенні матеріальні витрати пов'язані із вилученням об'єкту лізингу та отримання послуг по супроводженню стягнення заборгованості за договором.

Як свідчать матеріали справи позивач скористався правом передбаченим п.п. 8.3.2., 12.6.1. договору та направив відповідачу повідомлення про відмову від договору від 18.11.2013 р. № 00003536.

За доводами позивача у в'язку з припиненням дії договору та неповерненням відповідачем об'єкту лізингу позивачем було укладено ряд договорів про надання юридичних послуг, про надання колекторських послуг з метою повернення майна в примусовому порядку, що підтверджується: актом виконаних робіт № 128 від 30.09.2013 р., рахунком-фактурою № 128 від 30.09.2013 р., платіжним доручення № 50012111 від 25.10.2013р.; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-1113, рахунком-фактурою від 27.11.2013 р. № 05-1113, платіжним дорученням № 50013153 від 29.11.2013 р., рахунком-фактурою № 10 від 24.01.2014 р., платіжним дорученням № 50014553 від 28.01.2013 р.

Проте, з такими доводами позивача не можна погодитися, оскільки, акт виконаних робіт № 128 від 30.09.2013 р., рахунок-фактура № 128 від 30.09.2013 р., платіжне доручення № 50012111 від 25.10.2013р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-1113, рахунок-фактура від 27.11.2013 р. № 05-1113, платіжне доручення № 50013153 від 29.11.2013 р. свідчить про надання певних послуг позивачу та оплата останнім таких послуг фактично ще до припинення дії договору фінансового лізингу та закінченням терміну повернення об'єкта лізингу відповідачем в добровільному порядку, що передбачений п. 12.9 договору та зазначений у самій вимозі про припинення дії договору.

Крім цього, як уже зазначалося судом відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності (ст. 623 ЦК України ).

Тобто, для застосування вказаної міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Суд зазначає, що позивачем не було доведено всіх складових елементів складу цивільного правопорушення: зокрема причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 321 174,29 грн. (308 458,72 + 12 715,57 грн) збитків є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 44 , 49 , 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полтаватехпостач» (03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 12; ідентифікаційний код 35797049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т; ідентифікаційний код 35571472) суму основного боргу у розмірі 36 910 (тридцять шість тисяч дев'ятсот десять) грн. 53 коп.; штраф у розмірі 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 34 коп. пеню у розмірі 1 239 (одну тисячу двісті тридцять дев'ять) грн. 96 коп.; 3% річних у розмірі 317 (триста сімнадцять) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору 813 (вісімсот тринадцять) грн. 08 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.04.2014 року

Суддя Пукшин Л.Г.