Постанова

від 04.06.2014 по справі 910/2141/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2014 р. Справа№ 910/2141/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 04.06.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року

у справі №910/2141/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехпостач"

про стягнення 362 634,08 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі №910/2141/14 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з ТОВ «Полтаватехпостач» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму основного боргу у розмірі 36 910,53 грн., штраф у розмірі 2 185,34 грн., пеню у розмірі 1 239,96 грн. та 3% річних у розмірі 317,98 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі №910/2141/14 та задовольнити вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року у справі №910/2141/14 апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю уповноважених представників сторін.

Представники сторін у судове засідання 04.06.2014 року не з'явились, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності їх представників.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.08.2011 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (далі - лізингодавець) та ФОП ОСОБА_2 (далі - лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00003536 (далі - договір).

За умовами договору об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Passat CC 2.0 TFSI 2011 року випуску. Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 50 767,00 доларів США; кількість лізингових платежів 60. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалентів доларів США, та здійснюються відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов договору, сторонами було підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі до договору лізингу №00003536 від 31.08.2011 року, за яким позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 договору лізингодавець придбаває об'єкт лізингу та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого законодавства України. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу.

Згідно з п. 6.1 договору для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування). Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених договором (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені, або прямо пов'язані з договором. Лізингоодержувач також сплачує позивачу адміністративні платежі.

Відповідно до умов договору сторонами було погоджено графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (а.с. 41-44).

Згідно з п.п. 12.1, 12.2 договору строк лізингу визначається у Договорі та в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкту лізингу.

Згідно з ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач належним чином не виконував зобов'язання щодо вчасності оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 36 910,53 грн за період з серпня 2013 року по листопад 2013 року.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів погашення вказаної вище заборгованості відповідачем перед позивачем відповідно до умов договору.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ «Полтаватехпостач» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму основного боргу у розмірі 36 910,53 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 185,34 грн., пені в розмірі 1 239,96 грн. та 3% річних в розмірі 317,98 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 8.2.1. договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми затримки до моменту повної виплати платежу.

Згідно з п. 8.2.2 договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Матеріали справи містять вказані письмові платіжні вимоги із нагадуванням.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 2 185,34 грн., пені в розмірі 1 239,96 грн. та 3% річних в розмірі 317,98 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки штрафу, пені та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Крім того, позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді процентів за користування чужими грошима у розмірі 805,98 грн.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього кодексу).

При цьому, положення ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України застосовуються за умови, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти. Таким чином, необхідними для встановлення є такі обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою грошей або їх збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами існували правовідносини на підставі договору фінансового лізингу та відсутність факту користування чужими грошовими коштами (як об'єктом безпідставного збагачення), вимоги про стягнення з відповідача 805,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Разом з тим, позивачем пред'явлено також вимога про стягнення з відповідача 321 174,29 грн. збитків, що складаються із суми матеріальних витрат (прямі збитки у розмірі 12 715,57 грн.) та упущеної вигоди (залишок несплачених лізингових платежів у розмірі 308 458,72 грн.).

Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При аналізі змісту наведеної правової норми можна дійти висновку про те, що при прийнятті рішення про відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (ухвала Верховного Суду України від 21.12.2005 року).

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

У даній справі позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти у розмірі 308 458,72 грн за користування об'єктом лізингу за договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та свідчить про обрання невірного способу захисту.

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Доказів проведення таких дій позивачем суду не надано.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 308 458,72 грн. збитків (залишок несплачених лізингових платежів), оскільки позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

Щодо суми матеріальних витрат (прямі збитки) у сумі 12 715,57 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.2.3. договору лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Контракту.

Пунктом 12.10. договору сторонами встановлено, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії Контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до п. 13.6. договору лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесенні Порше Лізингу Україна у зв'язку з вилученням об'єкту лізингу. Проте, як виняток, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем (п. 16.2. договору).

Як слідує із матеріалів справи, внаслідок припинення дії договору та неповернення відповідачем об'єкту лізингу позивачем було укладено ряд договорів про надання юридичних послуг, про надання колекторських послуг з метою повернення майна в примусовому порядку, що підтверджується: актом виконаних робіт №128 від 30.09.2013 року, рахунком-фактурою №128 від 30.09.2013 року, платіжним доручення №50012111 від 25.10.2013 року, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №05-1113, рахунком-фактурою від 27.11.2013 року №05-1113, платіжним дорученням №50013153 від 29.11.2013 року, рахунком-фактурою №10 від 24.01.2014 року, платіжним дорученням №50014553 від 28.01.2013 року.

Внаслідок вказаного вбачається, що реальні збитки в розмірі 12 715,57 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки понесені позивачем з метою відновлення свого порушеного права.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі №910/2141/14 підлягає частковому скасуванню щодо реальних збитків.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі №910/2141/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі №910/2141/14 скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення реальних збитків у сумі 12 715,57 грн.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полтаватехпостач» (03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 12, ідентифікаційний код 35797049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т, ідентифікаційний код 35571472) 12 715,57 грн. реальних збитків.

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полтаватехпостач» (03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 12, ідентифікаційний код 35797049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т, ідентифікаційний код 35571472) 1 067,39 грн. судового збору за подання позову та 143,21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Справу №910/2141/14 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді П.В. Авдеєв

О.І. Лобань