Постанова

від 01.04.2014 по справі 906/1775/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2014 р. Справа № 906/1775/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Гоц Н. О.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.14 р. у справі № 906/1775/13

за позовом Приватного підприємства "Санрайзгроу" (с.Комсомольське, Козятинський район, Вінницька область)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (с.Коростки, Любарський район, Житомирська область)

про стягнення 111972,21 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.01.2014 р. у справі №906/1775/13 (суддя Тимошенко О.М.) позов приватного підприємства "Санрайзгроу" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 111972,21 грн. задоволено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 13.01.2014 р. у справі №906/1775/13 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти додаткові докази - платіжні документи (платіжне доручення №305 від 08.05.2013 р.; квитанцію 1385.88.4 від 05.11.2013 р.) які неможливо було подати в судове засідання 13.01.2014 р. та частково скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.2014 р., прийнявши нове рішення, яким стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Санрайзгроу" 1 622,46 грн. пені, в решті позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 посилається на ту обставину, що господарський суд Житомирської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

17.03.2014 р. представник апелянта надав заяву про уточнення апеляційної скарги у якій просить прийняти до розгляду заяву про уточнення апеляційної скарги. Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 918,72 грн. - боргу. Скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.2014 р. у справі №906/1775/13 частково та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені та штрафу на 80%.

Зокрема, представник апелянта зазначає, що враховуючи виняткові обставини справи суд першої інстанції мав право зменшити розмір санкцій, зокрема відсутність збитків у позивача, надмірно великий розмір неустойки порівняно з боргом виконання зобов'язання відповідачем на 66% на момент винесення рішення судом першої інстанції, добровільне виконання рішення суду, щодо погашення боргу, сезонність виробництва у відповідача, відсутність державної підтримки виробників рослинницької продукції в 2013 р., відсутність ефективної державної цінової політики, що вплинуло на рентабельність виробництва кукурудзи в 2013 р., вкрай складне майнове становище відповідача перед весняно-польовими роботами 2014, що є наслідком збільшенням невиробничих витрат в 2013 році, в тому числі за рахунок стягнення неустойки позивачем даній справі, відсутність шкоди інтересам інших учасників господарських відносин, а саме споживачам с/г продукції, сімейні обставини відповідача.

Відтак, під час винесення господарським судом Житомирської області рішення від 13.01.2014 р. мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Це призвело до винесення неправильного рішення, що є підставою для його часткового скасування в апеляційному порядку.

01.04.2014 р. Приватне підприємство "Санрайзгроу" надало Рівненському апеляційному господарському суду заперечення на заяву про уточнення апеляційної скарги, у яких просить залишити заяву про уточнення апеляційної скарги без задоволення та залишити рішення господарського суду Житомирської області №906/1775/13 від 13.01.2014 р. без змін.

Щодо зменшення сум штрафних санкцій позивач заперечує та зазначає наступне. Позивач просить суд взяти до уваги й майновий стан та складне фінансове становище Позивача, оскільки останній купує засоби захисту рослин у їх виробників для подальшого продажу, а не виробляє їх самостійно. У підприємства немає можливості закуповувати Товар на умовах 100% передоплати, договори з постачальниками укладаються з відстроченням платежу. Інших надходжень грошових коштів у ПП "Санрайзгроу" немає, підприємство не орендує землю, не закуповує худобу, не виробляє продукцію рослинництва, тощо. Відповідно, розрахунки підприємства з кредиторами повністю залежать від своєчасного проведення розрахунків покупців, від їх добросовісності та порядності. З цих причин у 2013 році у підприємства склалася вкрай важка ситуація із проведенням розрахунків з нашим постачальником, заборгованість підприємства склала понад мільйон грн., про що свідчить надана суду копія Акту звірки взаєморозрахунків.

Крім того, підприємство також сплачує кредит та кредитні відсотки у ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», згідно договору № 593-СМБ від 30.09.2013 року. Сума платежу складає щомісячно 8 020,83 грн., згідно Кредитної заявки, з викладеним у ній графіком повернення кредиту.

На сьогоднішній день у Позивача існує борг перед банком в сумі 48 125,02 грн., згідно довідки ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» №21132/435 від 27.03.2014 року. Копії всіх вищевказаних документів надаються.

Відповідач посилається на ч. 1 ст. 233 ГК України і просить суд зменшити розмір санкцій, вважаючи розмір неустойки надмірно великим порівняно з боргом. Але ст. 233 ГК України крім того зазначає, що судом повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін (а не лише тільки боржника) які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З моменту настання строку оплати за договором і до моменту подання нами позовної заяви до суду, тобто на протязі двох місяців нами проводились переговори з Відповідачем щодо оплати боргу, пропонувались різні варіанти його погашення, але від Відповідача не надійшло жодних, хоча б мінімальних часткових оплат. Натомість, за цей час Відповідач зібрав і практично повністю реалізував зібраний врожай. Відповідач не вжив всіх необхідних від нього заходів щодо повного та належного виконання взятих на себе зобов'язань. З боку відповідача не було жодної спроби, жодної пропозиції щодо врегулювання у досудовому порядку питання про проведення розрахунків за договором. Це свідчить про недобросовісне відношення відповідача до виконання своїх обов'язків.

У судовому засіданні представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та заяві про уточнення апеляційної скарги, і надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.14 р. у справі №906/1775/13 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати частково і винести нове рішення, яким зменшити розмір пені та штрафу на 80%.

Представник позивача Приватного підприємства "Санрайзгроу" Гоц Н.О. заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.14 р. у справі №906/1775/13 є законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2013 р. між Приватним підприємством "Санрайзгроу" (постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (замовник, відповідач) укладено договір поставки №9.

Пунктом 1.1. встановлено, що за умовами договору постачальник зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин, іменованих у подальшому товар, відповідно до умов даного договору.

Згідно п.3.1. товар по даному договору продається на умовах здійснення часткової передоплати та відстрочення кінцевого розрахунку. Умови оплати відповідної партії товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації до договору.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата вартості товару проводиться покупцем у безготівковій формі в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У відповідності до п. 3.5. договору, покупець зобов'язаний здійснюючи оплату за товар, вказувати у призначенні платежу конкретне зобов'язання, тобто, № та дату договору, а також № та дату рахунка-фактури на оплату товару, в рамках яких здійснюється оплата. Якщо покупець цього не дотримується, то постачальник має право сам на власний розсуд, визначити за яким рахунком - фактури до цього договору зарахувати оплату покупця.

Згідно п.5.7 договору, за порушення строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, покупець у випадку прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Відповідно до п.5.8 договору, за порушення строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, покупець у випадку прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати товару більше ніж на 30 календарних днів додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 15% від суми прострочення за кожен випадок порушення зобов'язання по оплаті.

Пунктом 5.9. договору встановлено, що сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченою частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в 48 % річних від несплаченої загальної вартості товару з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем (відповідно до специфікації до Договору) до дня повної оплати. З дня закінчення строків оплати, передбачених специфікації до Договору, вважається, що постачальником пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу постачальник має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов'язаний оплатити його в строк не більше 3-х банківських днів.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.8.1. договору).

Договір підписано представниками та скріплено печатками сторін.

Як свідчать матеріали справи, Приватне підприємство "Санрайзгроу" (позивач) здійснило поставку товару Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 на загальну суму 104 008,97грн., що підтверджується видатковими накладними №33 від 14.05.13 на суму 88 148,09грн., №60 від 13.06.13 на суму 12 148,32грн., №61 від 13.06.13 на суму 3 712,56грн. та довіреностями на отримання товару

За даними, які містяться в специфікаціях, покупець має оплатити товар поставлений за вказаними накладними в строк не пізніше 01.10.13 р.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 оплатив отриманий товар частково, сплативши позивачеві 14 090,25грн., що підтверджується банківською випискою від 19.07.13 р. внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача становила 89 918,72грн. (104008,97-14090,25).

26.11.2013 р. позивач надіслав відповідачу вимогу за вих..№3-25/1113-г про сплату суму боргу за поставлений товар відповідно до Договору поставки №9 від 24.04.2013 р. в сумі 111 972, 21 грн. з урахуванням пені, штрафу та річних відсотків за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання.

02.12.13 відповідач сплатив суму боргу в розмірі 50 000,00грн., що підтверджується банківською випискою від 02.12.13 р.

Згідно довідки позивача №1-10/0114-Г від 13.01.14, борг відповідача станом на 13.01.14 становить 39918,72грн.

Таким чином, господарський суд Житомирської області позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 39918,72грн. задоволив.

В частині вимоги про стягнення 50000,00грн. провадження у справі припинив на підставі ст.80 ч.1 п.1-1 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору постачання товару.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, належним виконанням спірного договору від 24 квітня 2013 року №9 є своєчасна та у повному обсязі оплата відповідачем товару - за встановленою ціною. Ураховуючи положення ст.ст.527, 610 ЦК України відповідачем зобов'язання належним чином не виконано.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є вимога щодо їх належного виконання у відповідності до закону, інших правових актів, договору.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №9 від 24 квітня 2013 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 104 008,97 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи сума основного боргу відповідачем повністю не сплачена.

Таким чином, загальна сума заборгованості склала 39 918,72 грн. з урахуванням банківської виписки від про сплату суми боргу в розмірі 50 000,00грн.

Оскільки заявлена позивачем сума стягнення, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Фізичною особи-підприємцем ОСОБА_3 умов договору поставки №9, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 39 918,72 грн. заборгованості за договором поставки; 1 825,47 грн. пені за порушення строків оплати встановлених договором, 13 487,81 грн. штрафу, 6 740,21 грн. річних є законними, обгрунтованими відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення.

Крім того, доводи апелянта щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 918, 72 грн. боргу, оскільки 14.01.2014 р. відповідна сума була перерахована позивачу в рахунок погашення боргу за яди, колегія судів оцінює критично враховуючи наступне.

Відповідно до статті 103 ГПК України одним з повноважень, наданих суду апеляційної інстанції є скасування рішення повністю або частково і припинення провадження у справі. Натомість, таке повноваження може бути здійснено судом апеляційної інстанції у разі наявності підстав для скасування, визначених статтею 104 ГПК України. Оскільки скаржник подав апеляційному суду у якості доказу погашення боргу копію платіжного доручення №375 від 14.01.2014 р., який був сплачений після прийняття рішення судом першої інстанції, це означає, що обставини, на які посилається скаржник виникли пізніше і не існували під час розгляду справи судом першої інстанції, а відтак і докази відсутності суми основного боргу не могли бути подані в суд першої інстанції під час розгляду справи судом. З огляду на викладене, клопотання скаржника про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Разом з тим скаржник у заяві про уточнення апеляційної скарги, просить апеляційний суд зменшити розмір пені та штрафу на 80%, однак дане клопотання колегія суддів оцінює критично, та відхиляє.. При цьому апеляційним судом враховується, що п.3 ст. 83 ГПК України передбачає, що господарський суд при прийнятті рішення вправі у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 рудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Посилання відповідача на обставини, що свідчать про збитковість його підприємницької діяльності, наявність зобов'язань за кредитним договором, інші обставини особистого характеру суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє, оскільки ці обставини не мають характеру виключних, безпосередньо пов'язані зі звичайною господарською практикою. При цьому апеляційний суд також враховує і аргументи сторони позивача, яка посилається на наявність кредитних зобов'язань та зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання.

З урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Житомирської області від 13.01.2014 р. у справі № 906/1775/13 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №906/1775/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.