Ухвала

від 18.03.2014 по справі 2а-1579/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2014 р. м. Київ К/9991/49631/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року

у справі № 2а-1579/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Фудсервіс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Фудсервіс» (далі - ПП «Фудсервіс»; позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000612306/0 від 22 січня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ПП «Фудсервіс» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Фудсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 4/23-6/25199468 від 11 січня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000612306/0 від 22 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 450 536,00 грн. (300 357,00 грн. - основний платіж, 150 179,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Асканія Фроузен Фудс», з підстав нікчемності договору поставки № 352/2007 від 14 вересня 2007 року, укладеного між ПП «Фудсервіс» та вказаним контрагентом.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування підприємством даних податкового обліку за вказаним епізодом, контролюючий орган вказував на те, що постачальник ТОВ «Асканія Фроузен Фудс» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промкомплект-5» визнаний 10 листопада 2009 року банкрутом, що унеможливлює встановлення ланцюга постачання товарів на адресу ПП «Фудсервіс» та, відповідно, виключає підстави для формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість за такими господарськими операціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами, фактичне здійснення операцій з придбання позивачем заморожених продуктів харчування у ТОВ «Асканія Фроузен Фудс» засвідчується належним чином складеними видатковими та податковими накладними, актами прийомки-передачі товару на відповідальне зберігання, розрахунки між сторонами проведено заліком зустрічних однорідних вимог.

Придбаний позивачем у контрагента товар реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Асканія-Трейдінг», що підтверджується долученими підприємством до матеріалів справи копіями відповідних договорів, специфікацій, видаткових та податкових накладних, банківських виписок.

В свою чергу, контролюючим органом будь-яких належних доказів на підтвердження безтоварного (фіктивного) характеру проведених операцій не надано.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом, в тому числі тим, який не був безпосереднім постачальником товарів (робіт, послуг), податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з пунктами 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Однак, в розглядуваній ситуації висновок щодо порушення ПП «Фудсервіс» податкової дисципліни, викладений в акті, ґрунтується виключно на даних бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України», які, в свою чергу, не можуть бути єдиним беззаперечним підтвердженням порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.