Постанова

від 25.02.2014 по справі 804/12/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р. Справа № 804/12/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій Ю.Г. за участю: представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при проведені документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (код НОМЕР_1), складанні акту від 28.10.2013 року №1788/1701/НОМЕР_1 та винесенню податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість;

скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000551701 від 27.11.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем безпідставно проведено перевірку, оскільки позивачем надавалися документи на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

Крім того, Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 щодо не підтвердження господарських відносин із ПП «Непал» їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за листопад 2010 року, за результатами якої складено акт №1788/1701/НОМЕР_1 від 28.10.2013 року. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 року №0000551701, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3620,83 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державна податкова інспекція в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 року №0000551701, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3620,83 грн. діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у останнє судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 щодо не підтвердження господарських відносин із ПП «Непал» їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за листопад 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення п.1.7, ст. 1, п.3.1, ст.3, п.4.1, ст.4, п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит у сумі ПДВ - 2896,67 грн.

За результатами перевірки складено акт №1788/1701/НОМЕР_1 від 28.10.2013 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 року №0000551701, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3620,83 грн.

Як зазначено в акті перевірки, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (покупець) та ПП «Непал» (постачальник) укладено договір поставки №1111/01 від 11.11.2010 року, яким покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов'язання поставити покупцю товар.

На виконання вказаного договору надано податкову накладну № 11112 від 11.11.2010р., накладну № 11112 від 11.11.2010р., рахунок №1111/12 від 11.11.2010р., виписки банку.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано акт перевірки, а саме акт ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська №1133/231/36962555 від 18.07.2011р. «Про результати документальної невиїзної перевірки приватного підприємства "НЕПАЛ" (код ЄДРПОУ 36962555) з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період листопад 2010 року», яким встановлено, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

Пунктом 4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вище вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тотожні норми визначені і Податковим кодексом України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в пазі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних пін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних .податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договори, податкові накладні, видаткові накладні, інші), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Отже, відповідач без достатніх на то підстав прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, а тому позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000551701 від 27.11.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при складанні акту від 28.10.2013 року №1788/1701/НОМЕР_1 суд зазначає наступне.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому названа норма визначає рішення як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №2-зп від 23.06.1997 року, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обовязковий до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод і інтересів осіб від дій суб'єктів владних повноважень щодо управління цими особами чи здійснення інших владних функцій щодо них.

Відрізняючою ознакою правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління особою, здійснення щодо нього влади, шляхом встановлення його прав і обовязків.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Крім того, згідно п.3 р.І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Вивчивши матеріали позовної заяви, проаналізувавши норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржуваний акт перевірки є документом, який носить інформаційний характер, не містить у собі будь-яких владних управлінських приписів, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, внаслідок чого предмет даного спору не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином в цій частині суд закриває провадження по справі.

Відносно позовних вимог в частині визнання протиправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при проведені документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (код НОМЕР_1) та винесенню податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість то суд зазначає, що оскільки позивачем не оскаржуються обставини, що стали підставою для проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000551701 від 27.11.2013 р. винесене Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В частині визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по складанню акту від 28.10.2013 року №1788/1701/НОМЕР_1 провадження закрити.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України судові витрати на користь позивача у розмірі 86,05 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 03 березня 2014 року

Суддя О.В. Єфанова